18. Провідні жанри радянського дозвукового кіномистецтва

Встановлення Радянської влади і подальша націоналізація кінематографічної справи звільнили кіномитців від підкорення комерційним розрахункам кінопідприємців, дало їм змогу вільного пошуку нових виражальних засобів екрану, звичайно – на платформі нової революційної тематики. Саме вона зайняла провідне місце у кінематографі СРСР та окремих союзних республік – України, Грузії, Вірменії, Білорусії, Азербайджану, Узбекистану

Головні екранні досягнення радянського «німого» кіно пов´язані з екранним розкриттям героїко-революційної та історико-революційної тематики. Епічні революційні події, докорінні зміни в житті цілих народів стали першоосновою таких визначних фільмів як «Панцерник «Потьомкін» (1925) і «Жовтень» (1927) режисера С. Ейзенштейна і оператора Е. Тіссе, «Мати» (1926), «Кінець Санкт-Петербурга» (1927) сценариста Н. Зархі, режисера В. Пудовкіна та оператора А. Головні, «Потомок Чингіз-хана» сценаристів О. Бріка, І. Новокшонова, режисера В. Пудовкіна, оператора А. Головні, «Арсенал» (1929) і «Земля» (1930) режисера О. Довженка та оператора Д. Демуцького, «Елісо» (1928) сценаристів С. Третьякова та М. Шенгелая, режисера М. Шенгелая, оператора В. Кереселідзе, «Новий Вавілон» (1929) режисерів Г. Козинцева, Л. Трауберга та оператора А. Москвіна, «Уламок імперії» (1929) режисера Ф. Ермлера та оператора Є. Шнейдера та інші.

Усім цим фільмам був притаманний виразний героїко-патетичний стиль, широке творче застосування різноманітних засобів зображальної виразності, образний монтаж, який виступав у якості активного засобу для вияву авторської позиції, активізації глядацького сприйняття фільмів.

Ще один популярний жанр – соціально-психологічна драма. Пошуки молодих кінематографістів, які надалі стали класиками радянського кіно, привели до глибокої розробки психології суспільних відносин, виявлення больових точок життя суспільства, формування нової соціалістичної моралі. Кращі фільми цього жанру спирались на визначні зразки радянського «монтажного кіно», доповнючи їх поглибленням акторської складової екранних творів. Серед цих фільмів слід назвати картини «Третя Міщанська» (1927) сценаристів В. Шкловського, А. Роома, режисера А. Роома, оператора Г. Зібера, «Катька – паперовий ранет» (1927) режисерів Е. Йогансона, Ф. Ермлера та оператора Є. Михайлова, «Баби рязанські» (1927) режисерів О. Преображенської, І. Правова та оператора

К. Кузнєцова.

Новою революційною тематикою, активним динамізмом дії були сповнені фільми пригодницького жанру. На відміну від суто авантюрних, здебільшого кримінальних сюжетів західного кіно, радянський пригодницький фільм одразу ж став активним засобом ідеологічної пропаганди, виховання глядача на ідеях революційного перетворення життя, робітничої солідарності. Такими були комедійна пригодницька стрічка «Незвичайні пригоди містера Веста в країні більшовиків» (1924) режисера Л. Кулєшова та оператора О. Левицького, «Місс Менд» (1926) режисерів Б. Барнета, Ф.Оцепа та оператора Є. Алексєєва, «Сумка дипкур´єра» (1927) режисера О. Довженка та оператора М. Козловського, «Гамбург» (1926) режисера В. Баллюзека та операторів М. Гольдта,

Й. Рони та інші.

Найулюбленішим жанром радянського глядача, як і глядачів усього світу, була кінокомедія. В радянському варіанті вона, здебільшого, теж

була сповнена актуального ідеологічного змісту, містила активні елементи сатири, викриття буржуазних моральних цінностей, пережитків минулого у свідомості людей; її спрямування було здебільшого позитивним, спрямованим на те, аби протиставити негативним явищам нове радянське розуміння суспільної діяльності, моральних чеснот громадян.

Серед кращих кінокомедій того часу слід назвати екранні роботи режисера Я. Протазанова й оператора П. Єрмолова «Закрійник з Торжка» (1925), «Процес про три мільйони» (1926), «Свято святого Йоргена» (1930), режисера С. Комарова та оператора Є. Алексєєва «Поцілунок Мері Пікфорд» (1927) – усі з улюбленим актором радянського глядача Ігорем Ільїнським у головних ролях; сатирична комедія «Будинок на Трубній» (1928) режисера Б. Барнета та оператора Є. Алексєєва та інші.

Загалом, дозвуковий період радянського кіномистецтва був періодом надзвичайно активного формування принципово нового кінематографа – мистецтва утвердження нового, прогресивного, напрацювання на екрані образу сучасної людини – активного громадянина нового світу, метою якого є перетворення життя на кращих, більш справедливих засадах. \

Саме цей новий зміст у поєднанні з вагомими досягненнями в пошуку нової, виразної екранної мови утвердив у кінематографічному світу високий авторитет радянського «німого» кіно, як новаторського мистецтва.