7. Романтико-героїчний акторський кінематограф б. Барнета, в. Брауна, в. Івченка

Творчість багатьох режисерів української екранної школи було позначено високим злетом романтичного бачення світу.

Фільми режисера Київської кіностудії художніх фільмів Володимира Олександровича Брауна (1896 – 1957) були майже повністю пов΄язані з морем. Ця тема і визначила загальний романтичний напрямок усіх його післявоєнних картин. Хто б вони не були – герої-підводники з фільму «У мирні дні», горда рибачка Мальва з одноіменного фільму, щиросердні матроси Лучкін з «Максимки», Чижик з фільму «Матрос Чижик» – усі вони були сповнені надії, віри у силу справедливості, дружби, людської солідарності.

Здавалося б, дивно говорити про могутнього і неповороткого Бориса Андреєва, або стриманого й роздумливого Михайла Кузнєцова як про романтичних героїв. Однак зіграні ними ролі Лучкіна, який рятує негритянського хлопчика Максимку, та Чижика, котрий не шкодуючи сил виходжує хворого сина капітана, настільки величні і прекрасні у своїй щирій відданості, прагненні віддати дітям свої нерозтрачені душевні сили, що стають символами людського, глибоко народного благородства.

В. Браун і оператори О. Мішурін («Максимка»), В. Войтенко («Матрос Чижик») органічно підтримують емоційну напругу фільмів чудовими романтичними морськими пейзажами, виразним ліпленням екранних портретів. Не менш виразною і сповненою драматичної романтики підводної війни була і операторська робота великого Данили Демуцького в картині «У мирні дні» – першого у світовому кіно фільмі, дія якого відбувається всередині підводного човна. 1951 року операторську роботу Д. Демуцького було відзначено премією на кінофестивалі у Карлових Варах.

Органічним поєднанням зовнішньої романтичності і глибинного психологізму відзначається образ рибачки Мальви. Вибір між коханцем і його сином став для неї вибором між покірністю і пристосуванством. І героїня «Мальви», створеної за ранніми романтичними оповіданнями М. Горького, обирає власний шлях до щастя – шлях духовної свободи, власної долі. Блискуча майстерність виконавиці ролі Мальви – латиської актриси Дзидри Рітенбергс, отримала вищу нагороду кращій актрисі Венеціанського кінофестивалю 1957 року.

Звичайно, фільми В. Брауна відображують загальний стан кіномистецтва 50-х років, орієнтованого перш за все на масовий сюжетний кінематограф, однак своє завдання – пробуджувати у глядачів благородні почуття, віру у незмінну цінність людської особистості, ці фільми виконували повною мірою.

Зовсім іншими виглядають екранні твори іншого визначного майстра українського кіно – Віктора Іларіоновича Івченка (1912 – 1972). Досвідчений театральний режисер, В. Івченко приніс у кінематограф глибоку культуру українського театру – поєднання емоційно напруженого психологізму з пластичною рельєфністю, виразну побудову мізансцен, загострену виразність соціального типажу.

На відміну від картини В. Брауна, фільми В. Івченка неначе занурені у реалії побуту, мінливі обставини психологічної взаємодії персонажів. Розвиток сюжетів його картин – поступове розгортання обставин, відносин з іншими персонажами, які приводять героїв до вирішальних вчинків. Здебільшого, герої фільмів В. Івченка внаслідок різкої зміни ситуації потрапляють у зовсім інше, іноді й вороже до них середовище і це повністю змінює психологію їх поведінки, відкриває в героях нові, по-справжньому високі якості.

Найповніше ці риси творчості В. Івченка проявилась у фільмах «Надзвичайна подія» (1958), «Іванна» (1959), «Гадюка» (1965).

Романтика цих фільмів особлива. Вона пробивається крізь трагічні обставини життя у вигляді рішучого подолання героями інерції поведінки, мислення, переходу їх у нову – героїко-романтичну якість.

Такими були замполіт захопленого тайванськими вояками танкера «Полтава» Коваленко у виконанні М. Кузнєцова, матрос Райський у виконанні В. Тихонова та інші герої «Надзвичайної події», які борються за повернення на Батьківщину; намагається вирватись з удушливих обіймів післявоєнного побуту колишній конармієць Ольга Зотова у виконанні Нінель Мишкової; зіткнувшись зі злодіяннями фашистів, виривається з полону монастирського лицемірства і йде на смерть заради врятування військовополонених дочка священника Іванна, роль якої блискуче зіграла молода актриса Інна Бурдученко.

Доля актриси трагічна: у наступній картині вона також ішла на самопожертву, рятуючи з охопленого полум΄ям робітничого бараку прапор. Через недбалість зйомочної групи та роль стала для неї останньою.

Хоча і сповнені відповідної часові ідеологічної прямолінійності, усі ці фільми мали величезний глядацький успіх. «Надзвичайна подія» стала лідером радянського кінопрокату 1959 року (так само як і у 1951 році фільм В. Брауна «У мирні дні», а 1954 – перший фільм В. Івченка, створений ним разом з режисером І. Шмаруком, «Доля Марини»). «Гадюку» було відмічено Шевченківською премією 1967 року. Безсумнівно, причиною цього стала романтична наповненість головних образів усіх ціх фільмів, спроможність екранних героїв долати складні перепони, іти на самопожертву в ім΄я своїх моральних принципів та ідеалів. Тобто, саме те, чого найбільше прагне масовий глядач, для якого екранне мистецтво є можливістю хоча б емоційно піднятись над одноманітністю буденного життя.

Ще один фаворит радянського кінопрокату – вже 1947 року – фільм Київської кіностудії художніх фільмів «Подвиг розвідника».

В основі сценарію цієї картини, поставленої режисером Борисом Васильовичем Барнетом (1902 – 1965), були факти героїчної діяльності радянського розвідника Миколи Кузнєцова, який особисто знищив 11 високих військових і поліцейських чинів фашистів на території окупованої ворогом України.

У фільмі була принципово нова особливість. Його сюжет, доля його героїв будувались не на трагедії війни, а на її напруженій, але напрочуд захоплюючій героїчній складовій.

«Подвиг розвідника» не просто героїко-романтичний фільм, і не просто улюблений фільм цілого покоління радянських людей.

Він розпочав собою нескінченну череду героїко-пригодницьких фільмів, фактично відкривши особливий екранний жанр – фільми про розвідників.

Режисер Б. Барнет та оператор фільму – геніальний Данило Демуцький, створили особливу екранну атмосферу – надзвичайно напружену і водночас романтично піднесену. Такими були й екранні образи фільму: розвідник Олексій Федотов у виконанні Павла Кадочникова, мужній підпільник Лещук у виконанні Амвросія Бучми, зрадник Бережний, роль якого блискуче зіграв Дмитро Мілютенко, та інші.

Екранні характеристики кожного персонажа фільму були окреслені навдивовиж рельєфно, піднесено (позитивні), або гротескно (негативні), усі вони й пов΄язані з ними репліки легко запам΄ятовувались і ставали образними. Достатньо пригадати: «Тут продаётся славянский шкаф с тумбочкой?».

Домогтися цього можна було тільки створивши типові образи, сповнені глибокої життєвої правди характерів. Саме це і вдалося

Б. Барнету і усьому колективу акторів. Окрім цього, фільм запам΄ятовувся дивовижним співпаданням зовнішності акторів та глядацьким уявленням про вигляд того чи іншого персонажа – героя, зрадника, партизана та різних мастей фашистських окупантів.

«Подвиг розвідника», так само як і «Райдуга» М. Донського з Н. Ужвій у головній ролі, на десятиліття закріпили в радянському і, зокрема, українському кіно особливу роль героїчного характеру в розкритті теми Великої Вітчизняної війни.