2. Борис Грабовський – творець оригінальної системи телебачення

Борис Павлович Грабовський (1901 – 1966) – син українського поета-революціонера Павла Арсеновича Грабовського. Батько помер у засланні через рік після народження сина.

На початку 20-х Борис Грабовський стає студентом підготовчого відділення Середньоазіатського університету в Ташкенті та одночасно працює лаборантом, займаючись дослідами з фізики. Саме тоді він знайомиться з роботами Б.Л. Розінга, захоплюється ідеєю телебачення і насамперед створює катодний комутатор – прилад для швидкого перемикання електричних сигналів, який давав змогу реалізувати принцип розгортання електромагнітних сигналів на екрані майбутнього телевізора.

Тимчасово переїхавши до Саратова, Б. Грабовський разом з математиком Піскуновим та фізиком Поповим розробив проект телеустановки, яка не потребувала механічного розкладання світлових сигналів за допомогою диска Ніпкова, а дозволяла зробити телевізійний передавач і приймач повністю електронними. 8 листопада 1925 року винахідники зустрілись із Б.Л. Розінгом у Ленінграді. Професор дав винаходу схвальний відгук. Однак патент на «телефот» – першу в світі повністю електронну систему телебачення, вдалося отримати лише 1928 року.

Після тривалого періоду практичних експериментів та не зовсім вдалого виготовлення елементів обладнання на ленінградському заводі «Світлана» Б. Грабовський повертається до Ташкенту де за підтримки керівництва республіки допрацьовує винахід.

26 липня 1928 року університетька комісія побачила на маленькому екранчику обличчя помічника Б. Грабовського Івана Бєлянського.

А 4 серпня аппаратуру встановили на тешкентській вулиці й уперше в світі отримали телевізійне зображення поза лабораторією. Камера-передавач стояла за 30 – 40 метрів від приймача. На екрані ще не зовсім чітко, але було видно вулицю, людей, трамвай, що рухався.

Надалі події розгорталися невтішно. Винахідники відіслали апаратуру до Москви поїздом. Коли вони самі прибули до столиці, виявилося що апаратура дорогою розбилась.

Не маючи можливості продемонструвати її дію, Б. Грабовський отримав негативний відгук на свої обгрунтування. Подальші спроби теоретично переконати столичних вчених, які на той час були зайняті реальним втіленням механічного телебачення, були марними.

Отож Б. Грабовський, переїхавши до киргизького Бішкеку, зайнявся винахідництвом інших апаратів та механізмів.

Через багато років – у середині 60-х, Борис Грабовський отримав кілька офіційних вітчизняних та міжнародних підтверджень свого пріоритету на «телевізійне пересилання за допомогою електронних пристроїв». Незадовго до смерті він отримав звання Заслуженного винахідника Узбекістану. 1977 року у Ташкенті було відкрито Музей електронного телебачення імені Бориса Грабовського.

Історія винаходу телебачення знайшла своє відображення і у романі американського письменника Мітчела Уілсона «Брат мій – ворог мій», безперечно написанного за матеріалами, які наприкінці 20-х, або на початку 30-х років були кимось викрадені з архіву Вищої Ради Народного Господарства СРСР та передані на Захід. Однак у тому романі винахідником телебачення було названо вигаданого американського вченого.

Внесок Б.П. Грабовського в історію електронного телебачення безсумнівний. Однак реального впливу на його подальше самостійне створення у США він не мав.

Честь цього нового і на цей раз – високотехнологічного відкриття, цілком належить В.К. Зворикіну, який усе життя вважав себе учнем

Б.Л. Розінга, але знаходячись у післяреволюційній еміграції у США, не міг знати про ташкентське досягнення Бориса Грабовського.