12. Фільм в. Іванова «За двома зайцями» і традиції класичної української акторської творчості

Фільм режисера Віктора Михайловича Іванова (1908 – 1981) «За двома зайцями» – безперечно краща українська кінокомедія. Створений самим режисером за п´єсою класика української драматургії Михайла Старицького сценарій, не тільки зберіг правдивість характерів давнього міщанського середовища, але й зробив образи персонажів напрочуд знайомими і сучасними. Велике значення для успіху фільму мали пісня Голохвостова, яка одразу стала популярною, щедра зображальна палітра оператора В. Войтенка і художника І. Юцевича. Але передусім своїм успіхом фільм завдячує блискучому ансамблю акторів, підібраних В. Івановим з надзвичайною точністю.

Олег Борисов – Свирид Голохвостов, Маргарита Криницина – Проня Прокопівна, Микола Яковенко та Ганна Кушніренко – старі Сірки, Нонна Копержинська – Секлета, Наталія Наум – Галя, дочка Секлети, Таїсія Литвиненко – Химка, та й усі виконавці епізодичних ролей були не тільки напрочуд реалістичними, але й вражали яскравістю пластичного виразу, живим подихом різноманітних українських характерів.

Цей ансамбль неначе відродив класичні традиції старого українського театру, який відзначався яскравістю емоційних станів, виразною цілісністю характерів, розмаїттям об´ємних психологічних характеристик і дивним поєднанням зовнішньої патетики і внутрішнього ліризму.

Герої фільму – звичайні люди, кумедні зовні, але зовсім непогані всередині. Вони просто шукають свого щастя у житті – кожен на свій лад. Просто одні усе життя працюють, а інші, як то кажуть, хочуть в´їхати до раю на чужій шиї. Цей виразний поділ на соціальні групи, який уже було закладено в драматургії, дав змогу талановитим акторам зосередитись виключно на проявах індивідуальних характерів, що взагалі завжди було традиційним для українського театру. Адже він мав справу переважно із глядачами, які звикли ділити світ на багатство і бідність, правду і кривду.

Однак режисер і виконавці знайшли такі людяні риси кожного персонажа, які зробили їх привабливими, незважаючи на негативи й недоліки. Голохвостов – і огидний, і привабливий одночасно; Проня Прокопівна смішна у своїх «аристократичних» потугах, але нещасна, яка викликає співчуття; старі Сірки анекдотичні, але зачипають серце своїм самовідданим батьківським коханням.

І у цьому головна причина загальнонародної любові глядача до цього фільму. Недарма саме його героям Проні Прокопівні і Свириду Голохвостову, представленим у постатях улюблених артистів, поставлено пам´ятник біля місця зйомки – поблизу сходів київського Андріївського собору.

13. Броніслав Брондуков – український Чаплін. Трагедія «маленької людини» у фільмі л. Осики «Камінний хрест»

Броніслав Брондуков (1938 – 2004) – один з великої когорти улюблених глядачами кіноакторів, але актор особливий.

Учень В.І. Івченка і сокурсник І. Миколайчука та

Р. Недашківської, він органічно увійшов до поетичного напрямку українського кіно, створивши незабутні драматичні образи поліцая Кругляка з «Аннички» та Злодія з «Камінного хреста», виконав колоритні ролі у «Вечорі на Івана Купала» Ю. Іллєнка, «Комісарах» М. Мащенка та інших українських фільмах того періоду.

Найвиразніше цей період його екранної творчості проявився у фільмі режисера Леоніда Осики за оповіданням Василя Стефаника «Камінний хрест» (1968). Чорно-білий фільм, геніально знятий кінооператором Валерієм Квасом, відзначився і талановитим зображенням трагічної атмосфери західноукраїнської еміграції до Канади. Реалістичні характери, правдиві психологічні колізії, образний лад фільму надзвичайно тонко передавали складну й глибоко народну поетику творчості В. Стефаника. Образ Злодія став справжньою окрасою фільму. То була трагедія «маленької людини», яка загубилась у жорстокому світі. Нещасний, якого спіймали на крадіжці в хаті героя фільму Івана Дідуха, щиро кається у своїх вимушених гріхах і перед смертю нарешті знаходить мету свого життя – таємничу і омріяну поколіннями західників щедру на землю Канаду.

Цей образ Б. Брондуков неначе зберіг у собі на все наступне акторське життя. А пов´язане воно було переважно з комедійними ролями, яких серед його майже 130 екранних образів було не менше сотні. Алкоголік Федул з «Афоні» Г. Данелія, інспектор Лейстред з «Пригод Шерлока Холмса» І. Масленнікова, Наречений з «Гаража» Е. Рязанова, блискучий народний образ сільського міліціонера Грищенка з одеського телефільму режисера О. Павловського «Зелений фургон» – у кожній ролі цього коміка з напрочуд простонародним обличчям головним були очі – сповнені невиразної туги за чимсь світлим, кращим, недосяжним через нескінченні маленькі турботи буденного життя. Серед його героїв було і чимало позитивно-комічних персонажів – чуйних, людяних, працьовитих, у яких за чудернацькою зовнішністю завжди проглядало щедре, відкрите на добро серце. Ці особливості творчого обдарування Б. Брондукова роднили його ролі з образами, створеними великим Чарлі Чапліним.

Постійне гостре відчуття недосконалості світу, яке постійно змушувало його відмовлятися від невибагливих, стереотипних головних ролей, безумовно вплинуло на вразливу акторську натуру митця і призвело до важкої хвороби серця, через яку останні десять років життя він був прикутий до ліжка.

Але й те, що створив Народний артист України, перший лауреат Державної премії України імені О.П. Довженка Броніслав Брондуков назавжди увійшло до скарбниці кіномистецтва.