![](/user_photo/2706_HbeT2.jpg)
- •1. Першоджерела кінематографа
- •2. «Люмьєрівський» та «мельєсівський» напрямки у розвитку кінематографа
- •3. Новаторські досягнення кінематографістів «брайтонської школи»
- •4. Початок монополізації європейського кіно. Значення діяльності фірм «Пате» і «Гомон»
- •8. Голлівудська система «кінозірок» та її значення для розвитку кінематографа
- •10. Формування російського та українського кінематографа
- •11. Значення теоретичних і практичних розробок Льва Кулєшова в галузі кіномонтажу та акторської гри
- •12. Фільми с. Ейзенштейна «Панцерник «Потьомкін» і
- •13. Абель Ганс та Карл Дрейєр – режисери-новатори
- •14. Пошуки французького авангарду
- •15. Уроки німецького кіноекспресіонізму
- •16. Стандарти голлівудської кіноіндустрії
- •17. Голлівуд – пошуки нової екранної виразності
- •18. Провідні жанри радянського дозвукового кіномистецтва
- •19. Екранна гра Еміля Яннінгса як вище досягнення акторської гри у «німому» кіно.
- •20. Екранна документалістика як критерій художньої правди
- •1. «Зірки» кінематографа Марлен Дитріх, Грета Гарбо, Вівьєн Лі, Бетт Дейвіс. Головні спільні риси їх творчості
- •2. Провідні риси стилістики і виконавської майстерності у видатних досягненнях світового кіномистецтва 30-х років хх століття – фільмах ж. Ренуара «Велика ілюзія» та о. Уеллса «Громадянин Кейн»
- •3. Головні риси радянської кіноакторської школи 30-х років хх століття
- •4. Музична кінокомедія 30-х років та її уроки для сучасності
- •5. Напрям «поетичного реалізму» у французькому кіно
- •6. Визначальні ознаки школи італійського неореалізму. Фільм Вітторіо де Сіки «Викрадачі велосипедів»
- •7. Творчість Акіри Куросави – зв´язок двох культур
- •8. Альфред Хічкок – майстер саспенсу
- •9. Особливості стилю та виконавської майстерності кінематографістів французької «Нової хвилі»
- •10. Творчість ф. Фелліні та м. Антоніоні
- •11. Метафоричний кінематограф і. Бергмана, а. Вайди та
- •12. Особливості кіномови та акторської школи радянського кіно на прикладах фільмів «Летять журавлі», «Дев΄ять днів одного року», «Гамлет»
- •13. А. Тарковський та с. Герасимов – два полюси кінематографічної образності
- •14. Сучасна екранна мова. Від Анрі Кольпі до Боба Фосса. «Така довга відсутність», «Кабаре» та «Увесь цей джаз» як приклади сучаної кіномови
- •15. Визначальні етапи розвитку операторського мистецтва
- •1. Творчість о.П. Довженка та його внесок у розвиток українського і світового кіномистецтва
- •2. «Зірки» українського кіномистецтва дозвукового періоду.
- •3. І.П. Кавалеридзе – першовідкривач українського історичного кінематографа
- •4. Творчість і.А. Савченка та стилістика акторських образів у його фільмах
- •5. Акторські образи фільму л. Лукова «Велике життя»
- •6. Фільм м. Донського «Райдуга» та особливості екранного образу героїні, створеного н. Ужвій
- •7. Романтико-героїчний акторський кінематограф б. Барнета, в. Брауна, в. Івченка
- •8. Український поетичний кінематограф, його стилістика та визначні представники
- •9. Фільм с. Параджанова «Тіні забутих предків». Значення його естетики для подальшого розвитку українського кіно.
- •10. Акторська і режисерська творчість Івана Миколайчука та її значення для формування українського поетичного кіно
- •11. Фільми л. Бикова та особливості його акторської школи
- •12. Фільм в. Іванова «За двома зайцями» і традиції класичної української акторської творчості
- •13. Броніслав Брондуков – український Чаплін. Трагедія «маленької людини» у фільмі л. Осики «Камінний хрест»
- •14. Акторські образи сучасників у фільмах м. Хуцієва «Весна на Зарічній вулиці» та «Два Федори»
- •15. Творчість к. Муратової та особливості гри створених нею акторських ансамблів
- •16. Поетичний кінематограф ю. Іллєнка та його органічний зв´язок з народною творчістю (фільми «Вечір на Івана Купала», «Білий птах з чорною ознакою»)
- •17. Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженко – історичний шлях
- •18. Одеська кіностудія художніх фільмів
- •19. Українська студія хронікально-документальних фільмів
- •20. Київська кіностудія науково-популярних фільмів
- •1. Піонери винаходу телебачення.
- •2. Борис Грабовський – творець оригінальної системи телебачення
- •3. Володимир Зворикін – батько електронного телебачення
- •4. Хронологія розвитку техніки телебачення
- •5. Перші програми світового телебачення
- •6. Становлення масового телебачення сша
- •7. Система британського громадського телебачення
- •8. Телебачення Франції
- •9. Становлення масового радянського телебачення
- •10. Становлення українського телебачення
- •11. Структура українського телебачення
- •12. Становлення українського телевізійного кіно
- •13. Визначні особистості телевізійного ефіру
- •14. Система жанрів документального телебачення
- •15. Жанрові форми художнього телебачення
11. Фільми л. Бикова та особливості його акторської школи
Леонід Федорович Биков (1928 – 1979) – блискучий характерний актор радянського кіно, перш ніж зайнятись режисурою, багато років був одним з улюбленців кіноглядачів. Особливе всенародне визнання принесли йому колоротні, надзвичайно реалістичні образи Максима Перепелиці з одноіменної комедії про солдата строкової служби, підводника Акішина з «Добровольців», Петі Фокіна з «Приборкувачки тигрів», Гаркуші з фільму «На семи вітрах».
З дитинства мріючи літати, Л. Биков тільки 1972 року зумів реалізувати свою мрію хоча б на екрані, створивши на Київській студії художніх фільмів ім.. О.П. Довженка картину «В бій ідуть тільки «старики». Фільм цей майже три роки «пробивався» початкуючим режисером, яким був тоді Л. Биков, оскільки був зовсім нетрадиційним. ерой Радянького союзу, командир льотної ескадрильї Титаренко у сценарії займався зовсім небойовою, як на перший погляд, справою – вчив своїх підлеглих…співати й грати на музичних інструментах.
На щастя, здоровий глузд і надія на те, що народний улюбленець Л. Биков витягне і цю роль, перемогли і фільм було створено. «У бій ідуть одні «старики» – картина надзвичайно проста і глибоко народна. Її головна цінність – череда глибоко реалістичних, психологічно переконливих і абсолютно різних екранних образів звичайних бійців Великої Вітчизняної, для яких героїзм і самопожертва в ім΄я перемоги над ворогом стали буденною нормою життя.
Сценаристи Л. Биков, Є. Онопрієнко, О. Сацький створили глибоко людяні, безумовно життєві і цікаві характери, кожен з яких має неповторну індивідуальність. Такий різноманітний за формою і єдиний за настроєм ансамбль персонажів не часто зустрічається навіть у гарних кінофільмах. Під стать йому були і виконавці: досвідчений механік Макарич – Олексій Смирнов, старший лейтенант Смірнов – Володимир Талашко, «Кузнєчик» – Сергій Іванов, «Смуглянка» – Сергій Підгорний, комполка – Віктор Мирошніченко, Маша – Євгенія Симонова, Зоя – Ольга Матешко та інші.
Стиль акторської гри кожного з учасників цього органічного ансамблю практично однаковий – безумовна психологічна правда.
Саме психологічна, оскільки багато компонентів змісту картини зовсім не відповідають можливим історичним реаліям, або спресовані у сюжеті з багатьох різноманітних подій фронтового життя. Але в кожному епізоді екранні герої поводяться так, як поводились би в конкретній ситуації саме носії такого психологічного життєвого типу.
Висока правда мистецького образу в кожній із ролей заміняє собою побутовий фактаж реального життя. А тому і достатньо штучна драматургічна ситуація – «співуча ескадрилья», виходить за межі факту, набуваючи образного звучання – безумовної віри у перемогу людяності й добра над всесвітнім злом.
Приблизно так само намагався режисер створити ще один акторський ансамбль – у наступному фільмі «Ати-бати, йшли солдати». Володимир Конкін, Іван Гавриленко, Віктор Мирошніченко, Сергій Іванов та інші актори також відзначились ретельним проникненням в образи, однак єдиного ансамблевого камертону, яким у попередньому фільмі був напрочуд оригінальний сюжетній прийом, у новому фільмі не було. Отож і вийшов просто ще один непоганий фільм про героїзм радянських воїнів.
Урок цієї картини, на жаль останньої у творчому доробку майстра, який пішов з життя внаслідок трагічного ДТП, полягає у тому, що створення самобутнього акторського ансамблю можливе лише на основі адекватно самобутньої драматургічної основи.