18. Одеська кіностудія художніх фільмів

Одеська кіностудія художніх фільмів – одна з найстаріших студій на пострадянському просторі. Її було утворено 1919 року на базі кількох приватних кінофабрик, які активно працювали у попередній період. Свою нинішню назву студія отримала 1938 року, а до того називалася Одеське відділення Всеукраїнського кінокомітету, Одеська кінофабрика ВУФКУ, Одеська кінофабрика «Українфільм»; після війни, під час якої студія увійшла до складу Ташкентської кіностудії, її знову називали кінофабрикою.

І лише 1955 року вона остаточно отримала нинішню назву.

Першу одеську стрічку «Одеські катакомби» глядячи могли подивитись ще 1912 року. Після революції тут знімалися уславлені «зірки» німого кіно і в тому числі Віра Холодна, ставив фільми відомий режисер Петро Чардинін. Атмосфера тих подій вдало передана у фільмі режисера М. Михалкова «Раба любові».

1926 року на студії дебютував Олександр Довженко, поставивши потому в Одесі фільми «Звенигора», «Сумка дипкур´єра», «Арсенал».

Свої перші картини тут створили такі відомі надалі майстри кіно як І. Перестіані, В. Строєва, В. Браун, Г. Рошаль, К. Юдін, І. Кавалеридзе. На студії працювали оператори Д. Демуцький, М. Топчій, М. Кульчицький, кращі українські письменники, актори, художники, композитори, кіноінженери, організатори кіновиробництва. На базі Одеської студії Сергій Ейзенштейн відзняв «Панцерника «Потьомкіна», а Дзиґа Вертов – фільми «Одинадцятий» і «Людина з кіноапаратом».

В Одесі П. Чардинін після повернення з еміграції відзняв «Тараса Шевченко», «Тараса Трясило», «Укразію», Г. Стабовий – фільм «Два дні» з І. Замичківським, а Г. Тасін – «Нічного візника» з А. Бучмою. Амвросію Максиміліановичу Бучмі – провідному акторові українського кіно 20-50-х років ХХ століття, на території студії встановлено пам´ятник.

На початок Великої Вітчизняної війни студія, незважаючи на величезний відтік творчих кадрів до Києва, знову вийшла на високий творчий рівень, що засвідчував, зокрема, фільм режисера О. Файнциммера «Танкер «Дербент» (1941). Після війни усе довелося починати з початку.

Творчим проривом стала картина молодих режисерів М. Хуцієва і Ф. Миронера «Весна на Зарічній вулиці» (1956). Образи молодих сучасників, людей натхненної праці, і досі знаходять схвальний відгук глядачів. За цим фільмом були нові вдалі роботи: «Два Федора» (1958) режисера М. Хуцієва, «Спрага» (1959) та «Приходьте завтра» (1963) режисера Є. Ташкова, «Вірність» (1965») режисера П. Тодоровського.

На екрани країни разом з цими фільмами увійшли молоді, яскраві, романтичні герої і такі самі молоді і цікаві виконавці ролей сучасників –

В. Шукшин, М. Рибников, І. Савінова, Ю. Бєлов, В. Тихонов та інші.

Надалі значне місце у творчому доробку студії почали займати фільми для дітей, а також пригодницькі стрічки ( «Капітан Немо» В. Левіна, 1975, «Зелений фургон» О. Павловскього, 1983). В останньому фільмі, присвяченому боротьбі з бандитизмом в Одесі 20-х років, блискуче зіграли головні ролі ще зовсім юний Д. Харатьян і видатний український актор Б. Брондуков.

Провідне місце у творчості одеських кінематографістів поступово усе більше займало створення фільмів для телебачення. «Культовими» стрічками радянського кіно стали «Пригоди Електроніка» (1974) режисера

К. Бромберга, «Д´Артаньян і три мушкетери» (1979) режисера Г. Юнгвальд-Хількевича, «Місце зустрічі змінити не можна» (1979) режисера С. Говорухіна. В останньому фільмі видатну центральну роль зіграв Володимир Висоцький, кінематографічна кар´єра якого практично почалася теж на Одеській студії – у фільмі режисера К. Муратової «Короткі зустрічі» (1967). Кіра Муратова надалі стала одним з провідних режисерів студії, створивши серію картин, у яких відображений складний психологічний стан сучасного суспільства.

2005 року студію було реорганізовано в акціонерне товариство за участю держави. Однак фінансові проблеми майже паралізували її власне фільмовиробництво, повернувши студію до тих післявоєнних часів, коли Одеса була лише улюбленою кінематографічною базою режисерів інших студій.