15. Уроки німецького кіноекспресіонізму

Програвши Світову війну, німецьке суспільство сповнилось інтелектуальною подавленістю, емоційною депресією. Саме ці особливості вплинули тоді в Німеччині на риси наймасовішого з мистецтв – кіно.

Для цього стався в пригоді дуже поширений в країні у передвоєнні роки живописний стиль – експресіонізм. Його сутність виразно охарактеризував один з ідеологів цього стилю Герварт Вальден. Ще 1913 року він вказував, що «митець пише лише те, що відкривається його глибоко особистому внутрішньому переживанню… він виношує свої видіння, свої особистісні образи, а вони вже ведуть його за собою».

До цих естетичних постулатів у післявоєнній Німеччині додалися песимізм, відчай, містицизм, полярність уявлень про сили добра і зла. Усе це стало підґрунтям нового кінематографічного напрямку – кіноекспресіонізму.

Його початок – створений 1919 року фільм Роберта Віне за сценарієм Ганса Яновіца та Карла Майера «Кабінет доктора Калігарі». Містичну історію про директора психіатричної клініки, який заради дослідів по вивченню сомнамбулізму послав хвору людину на вбивство, режисер перетворив на розповідь пацієнта психіатричної лікарні. Це об´єктивно продиктувало ще небачену в кіно стилістику декораційного оформлення.

Художники Г. Варм, В. Рейман та В. Реріг створили на екрані місто, наче намальоване психічно хворим – із зміщенням усіх пропорцій та перспектив. Оператор Віллі Хамайстер створив адекватний тональний малюнок фільму: контрастні сполучення чорного і білого органічно додавали образу покривлених вулиць містичної атмосфери. Відповідною була і гра акторів, у першу чергу Конрада Фейдта в ролі Калігарі.

Фільм виразно продемонстрував можливості вільної авторської інтерпретації дійсності, показу внутрішнього світу людини і мав величезний успіх у культурного прошарку кіноглядачів багатьох країн.

«Кабінет доктора Калігарі» на десяток років визначив подальший розвиток німецького кіно, більшість митців якого потрапили під вплив експресіоністської естетики.

Серед найцікавіших фільмів цього напрямку необхідно відзначити фільм Фридриха Мурнау «Носферату. Симфонія жахів» . Історія про те, як дівчина жертвує собою, аби затримати страшного вампіра Носферату, що хоче наслати чуму на місто, стала ще одним маніфестом екранного експресіонізму. Готичний замок, екранна маска вампіра, жахлива загальна атмосфера, утворювали надзвичайно напружену емоційну дію.

Приблизно так само були побудовані і оформлені інші відомі експресіоністські фільми: «Втомлена смерть» та «Доктор Мабузо – гравець» Фрица Ланга, «Кабінет воскових фігур» Пауля Лені.

Видатною екранною роботою, у якій творчо були переосмислені засади експресіонізму, стала картина «Метрополіс» (1927).

Режисер Фриц Ланг, оператори Карл Фройнд, Гюнтер Риттау створили фантастичну антиутопію, яка провіщала у майбутньому повне підкорення робітників машинній цивілізації багатіїв. Експресіоністські, величезні за розміром декорації, підкреслено виразний пластичний малюнок акторської гри утворювали химерне видовище апокаліптичного майбутнього, неначе провіщаючи майбутній розвиток німецької історії.

Кіноекспресіонізм явив собою яскравий період формування кінематографічної мови, що показав невичерпні образні можливості кіномистецтва у пізнанні світу, його найтонших емоційно-психологічних складників. Вплив кіноекспресіонізму на розвиток кіно не треба переоцінювати, але фільми німецьких новаторів значно розширили межі екранної драматургії, підвищили декораційну майстерність, підняли на новий щабель засади операторської творчості, увели до арсеналу кінематографістів багато умовних екранних прийомів, які дозволили подолати побутовий реалізм традиційного ремісничого кінематографа.