1. «Зірки» кінематографа Марлен Дитріх, Грета Гарбо, Вівьєн Лі, Бетт Дейвіс. Головні спільні риси їх творчості

У довоєнному звуковому кіно було багато чудових актрис. Однак є четверо справжніх «зірок», які сьогодні неначе уособлюють тогочасний рівень усього світового кінематографа.

Кожна з них мала свою неповторну індивідуальність, не кажучи про те,що і зовні вони були аніскільки не схожі, проте всі вони створили характери стійких, самодостатніх жінок із складною долею, які виборюють своє щастя, використовуючи усе, що дала їм доля.

Марлен Дитріх (1901 – 1992) у фільмі Джозефа Штернберга (1894 – 1969) «Голубий янгол» (1930) створює образ харизматичної естрадної співачки, яка вміє відстояти себе у принизливому закуліссі дешевого вар΄єте. Вона зачаровує глядача своїм пронизливим поглядом, вражає егоістичною мораллю своєї героїні Лоли Лоли, але навіть у цьому цинічному образі знаходить глибоко людяні риси звичайної жінки, яка намагається вхопити хоча б крихти уявного щастя. Справжнім явищем звукового кіно стало і поєднання у М. Дитріх талантів актриси і співачки.

Створений М. Дитріх персонаж виявився дуже актуальним для глядачів багатьох країн світу, охоплених на той час економічною депресією. І цю особливість часу актриса, яка відзначилась надалі стійкою громадянською антифашистською позицією, безумовно відчула і зуміла органічно реалізувати на екрані.

Шведська акторка Грета Гарбо (Грета Луіза Густафссон) (1905 – 1990), так само як і Марлен Дитріх, була однією з небагатьох «зірок» німого кіно, які зуміли органічно вписатись у принципово новий мистецький кінопроцес. Її низький, ледь надтріснутий голос дивно гармонував з гордовитою поставою і був дуже добре прийнятий глядачами. Кращими фільмами актриси у 30-ті роки були стрічки «Гранд-отель», «Дама с камеліями», «Мата Харі», «Анна Кареніна» (інша назва «Любов»). Особливо виразною і найтиповішою для творчості Г. Гарбо була роль королеви у фільмі режисера Рубена Мамуляна «Королева Христина» (1933).

У ролі жінки, яка зрікається трону заради кохання, Г. Гарбо створила образ надзвичайно цілісної людини, здатної залишатись собою у будь-яких обставинах. Розігруючи екранну лінію кохання до іспанського посла, актриса зуміла обійтись без зайвої екзальтації, традиційних для тогочасного кіно різких змін емоційного стану. Її королева – завжди чарівна жінка, її чарівність – завжди залишається королівською – і в сцені, коли вона заспокоює збуджений натовп, і в сценах кохання, і в трагедійному фіналі стрічки, коли вона неначе стає одним цілим з кораблем, що мчить до омріяної країни нехай і загиблого, але коханого чоловіка.

Такі ж цілісні характери вміла передавати на екрані визначна англійська театральна і кіноактриса Вівьєн Лі (Вівіан Мері Хартлі) (1913 – 1967). Її кращі екранні роботи, створені в Голлівуді – Скарлетт О΄Хара з фільму «Віднесені вітром» (1939) і Леді Гамільтон з одноіменного фільму (1941).

І знову – сильні, глибоко закохані жінки, які здатні подолати будь-які перепони на шляху до свого кохання, але ніколи не поступляться гідністю й обов΄язком.

Так само, як і М. Дитріх, і Г. Гарбо, Вівьєн Лі до нестями працювала на зйомочному майданчику, аби відтворити найтонші психологічні нюанси емоційного стану і поведінки свого персонажу. Фільм «Віднесені вітром» приніс Вівьєн Лі величезну славу, однак актриса твердо заявила: «Я не кінозірка. Я – актриса. Бути просто кінозіркою – фальшиве життя, яке прожито заради фальшивих цінностей та заради популярності».

Першим визначним екранним досягненням американської кінозірки Бетт Дейвіс (1908 – 1989) стала картина 1934 року «Тягар людських пристрастей» режисера Джона Кромуелла за романом Сомерсета Моема. Далі пішли одна за одною ролі сильних, владних жінок, котрі за будь-яку ціну домагаються своєї мети.

1940 року, вже маючи два «Оскара» за кращі жіночі образи, Бетт Дейвіс зіграла головну роль у фільмі режисера Уільяма Уайлера «Маленькі лисички». Образ Реджіни Гідденс – одна з кращих екранних ролей в історії Голлівуду – своєрідний символ нестримної жадоби до життєвого успіху, заради якого людина здатна на все.

Майже усю роль актриса зіграла магічною силою своїх очей, які передавали найтонші нюанси її психології, думки, почуттів.

Так само, як М. Дитріх, Г. Гарбо та В. Лі, Бетт Дейвіс уникала різких психологічних змін, передаючи їх скоріше за рахунок стриманого пластичного розкриття внутрішніх переживань, органічно переходячи від одного до іншого станів через найтоншу нюансировку погляду, усмішки, загальної постави.

Значно більш розкутою, але ще глибшою у психологічному плані актриса була у фільмі режисера Дж. Манкевича «Все про Єву» (1950) – одній з кращих ролей в історії світового кіно. Граючи «зірку», яку витісняє зі сцени молода суперниця, Б. Дейвіс безупинно переходила від одного емоційно-психологічного стану до іншого, зберігаючи цілісність образу, його безперервний динамічний ритм.

Загалом усі чотири актриси, маючи власні індивідуальності, немов би репрезентують собою кращі риси акторської майстерності періоду становлення мистецтва звукового фільму: стриманий зовнішній прояв динамічних психологічних станів, яскрава передача емоційних рухів через виразні деталі пластичної і мовної поведінки, вміння зосередити найвищі злети акторської гри саме у ключових сценах, які є виразом ідейно-художнього змісту ролі, органічне поєднання мови і пластики, високу міру професійної дисциплінованості і відповідальності. Саме ці риси у поєднанні з харизматичною зовнішністю зробили цих чотирьох актрис справжніми «зірками» екрану.

Заради повноти картини слід згадати ще одну незрівнянну «зірку» американського кіно – Кетрін Хепбьорн (1907 – 2003). Маючи усі підстави стояти в одному ряду з героїнями цього розділу, К. Хепбьорн на жаль майже не знялася у визначних фільмах, окрім стрічки Стенлі Крамера «Вгадай, хто прийде на обід» (1967), де вона грала вже наприкінці кар´єри.

Однак кожна роль цієї єдиної володарки чотирьох акторських «Оскарів» була сповнена високої майстерності і непідробних емоційних переживань. Її героїні з фільмів «Маленькі жінки» (1933), «Філадельфійська історія» (1940) та інших другорядних фільмів підкорювали глядачів тонким гумором, елегантністю поведінки, розумом та душевністю щирого екранного погляду.