5. Перші програми світового телебачення

Основою програм передвоєнного регулярного телебачення були концерти. У Великобританії переважали комедійні сценки, виступи акторів кабаре. Постійно демонструвались спортивні змагання. Компанія Бі-бі-сі швидко налагодила виїзні трансляції, у тому числі з провідних лондонських театрів. Саме у цей період було закладено високу зображальну культуру англійського телебачення.

Французи також полюбляли номери із програми кабаре, а також цирку. Регулярно виступали по телебаченні актори Паризької опери – співаки і танцюристи. Розважальні програми не припинялись і під час німецької окупації.

У Німеччині, де телебачення спробували зробити активним засобом пропаганди, концертні номери йшли у сусідстві з виступами партійних функціонерів, виховними програмами для молоді. Однак іноді з´являлись і постановочні програми, зокрема спеціально написана для телебачення опера.

Репертуар телебачення США з довоєнних часів змінився мало. То були кінофільми зі старого голлівудського доробку, фільми про подорожі, концертні – у більшості комедійні, номери, кулінарні програми, а також виїзні трансляції зі спортивних змагань, показів мод, різних виставок.

Досить швидко почали показувати рекламу, однак компанії оплачували тільки її виробництво, а ефірний час отримували безкоштовно – телебаченню вигідно було чимось заповнювати програму.

Перша оплачена телевізійна реклама пройшла на американському телебаченні 1 липня 1941 року. Це була реклама годинників марки «Булова».

Експериментальне електронне телебачення у СРСР почалося з показу фільму режисера Ф. Ермлера «Великий громадянин», побудованого на фактах з життя одного з лідерів ВКП(б) С. М. Кірова. З фільму, тільки хронікального, почалося і регулярне мовлення. То була екранна хроніка XVIII з´їзду ВКП(б).

Фільми і концерти були головними «номерами» телевізійної програми і надалі. Однак дуже швидко в ефірі з´явились перенесені до студії кращі спектаклі московських театрів, зокрема «Горе з розуму» Малого театру, «Пікова дама» Великого, «Анна Кареніна» МХАТу.

З кадрів кінохроніки монтувався тележурнал «Радянське мистецтво»,

Величезною подією було створення двох програм, які сьогодні мали б назву «ток-шоу», або «Блакитний вогник»: зустрічі з ветеранами Першої Кінної армії та учасниками ледового дрейфу екіпажу криголама «Сєдов», поєднані з концертами.

1 вересня 1938 року відкрився Дослідний електронний телецентр у Ленінграді. За наявності лише однієї камери і крихітної студії, телевізійники змушені були зосередитись на крупнопланових показах і першими почали виступи у кадрі телевізійних ведучих та оповідачів.

Перших професіоналів телебачення режисерів О. Степанова, А. Сальмана, операторів К. Яворського та І. Красовського, диктора І. Нелліну консультували С.М. Ейзенштейн, який неодноразово допомагав вести монтаж прямих передач, а також його постійний оператор Е.К. Тіссе.

Важливою частиною програм були новини, які зачитували диктори радіо – здебільшого ті, хто читав їх і в радіопрограмах. Бесіди на різні теми, виступи відомих письменників, вчених, акторів швидко ставали звичним для телевізійного мовлення.

Незважаючи на те, що дуже обмежене коло глядачів (у СРСР, зокрема, телевізори мали, здебільшого, керівники високих рангів у Москві та Ленінграді; перед війною їх почали встановлювати у клубах та робітничих гуртожитках) не було вимогливим, сприймаючи телебачення як диво науково-техніного прогресу, перші телевізійники намагалися зробити програми різноманітними, прагнули тематичного і видового розмаїття, орієнтуючись перш за все на принципи побудови радіомовлення.

Загалом, передвоєнне телебачення у всьому світі було періодом пошуку власного телевізійного матеріалу, нових виражальних засобів, визначення своєрідного місця, яке телебачення могло б зайняти поруч з радіо, газетами, кінематографією.

Наступний етап розвитку телебачення був пов´язаний з масовим розповсюдженням телевізійних приймачів, а отже – з необхідністю екранного спілкування з багатомільйонною аудиторією.