3. І.П. Кавалеридзе – першовідкривач українського історичного кінематографа

Іван Петрович Кавалеридзе (1887 – 1978) – видатний український скульптор і кінорежисер.

Він є автором численних новаторських пам´ятників, які назавжди вписали його ім´я до скарбниці світової монументальної скульптури. Серед них – пам´ятники Т.Г. Шевченку в Ромнах, Сумах, Полтаві, величний бетонний монумент революціонеру Артему на скелі у Святогорську на Луганщині. У Києві І. Кавалеридзе створив відомі пам´ятники княгині Ользі, Григорію Сковороді.

Ще у дореволюційний час він активно працював у кіно як художник і скульптор, потому мав досвід декораційної роботи в українському драматичному театрі.

Прийшовши на Одеську кіностудію 1928 року, І. Кавалеридзе знімає повнометражний фільм за мотивами поеми Т.Г. Шевченка «Гайдамаки». «Злива» стала ще небаченим експериментом, спробою поєднати можливості кінематографічної і скульптурної виразності.

Фільм про наростання народного гніву проти панів І. Кавалеридзе одразу ж задумав як серію своєрідних екранних гравюр про історичну долю народу, у яких тема фільму розкривалася б пластичними засобами. Прагнучи домогтися метафоричної виразності екранних образів, він замінював природні об´єкти їх символічними скульптурними образами. Такими, наприклад, були величезні брили землі, створені з дерева, які відвалював плуг. На екрані вони виглядали символами величної Матері-Землі.

Наступний фільм – «Перекоп», присвячений 10-річчю перемоги Червоної армії над Врангелем, став ще одною спробою режисера віднайти власну екранну мову. Знімаючи у павільйоні сцену форсування озера Сиваш, оператор Михайло Топчій, художник Г. Довженко за допомогою світла ефектно передавали напружено-героїчну атмосферу подій, вигадливо створювали екранний образ водної стихії за допомогою декораційних елементів.

Також метафоричними і близькими до скульптурних вирішень кадру були екранні пошуки І.П. Кавалеридзе у звуковому історичному кіно. «Коліївщина» 1933 року розповідала про славнозвісне повстання українських кріпаків XVIII століття. Особливо ефектними були глибинні кадри, у яких повстанці неначе множилися на екрані під звуки народного гімну. У фільмі було багато виразних композицій кадрів, які знову ж таки нагадували величні скульптурні зображення, перш за все – рельєфні, підкреслено величні постаті керівників народного повстання. Продовженням теми боротьби за волю був і фільм 1936 року «Прометей» за мотивами поеми Т.Г. Шевченка «Кавказ». Розповідь про боротьбу гірських народів за право жити власним життям, як і всі попередні фільми відповідала не канонам побутового реалізму, а була поетичним твором, сповненим метафорами, образною побудовою ключових сцен. Велике емоційне враження справляла, зокрема, сцена, у якій горці ставали на коліна перед тілом вбитого російського вояка, котрий виступив проти братовбивчої бійні.

У цій картині виразно проявився постійний інтерес митця до органічного включення у драматургію музичних тем, народного музичного фольклору.

Це, безперечно, стало однією з причин того, що саме

І.П. Кавалеридзе було доручено стати автором перших українських фільмів-опер «Наталка-Полтавка» (1936) і «Запорожець за Дунаєм» (1937). Режисер-новатор достатньо успішно справився із цією новою для кінематографістів справою, вдало сумістивши реалістичні образи персонажів з класичною музичною партитурою.

Величезним внеском І.П. Кавалеридзе у становлення українського кіномистецтва було залучення ним до праці у кіно великої групи українських акторів, серед яких можна назвати Степана Шкурата, Поліну Нятко, Мар´яна Крушельницького, Ганну Борисоглібську, Олександра Гая, Гната Юру, Івана Мар´яненка, Миколу Надемського та інших – цвіт українського театрі і кіно.

Саме І.П. Кавалеридзе відкрив для екрану і талант улюбленого довженківського актора Семена Свашенко. Зокрема, він створив колоритний образ куркуля з фільму «Штурмові ночі» (1931), присвяченого темі індустріалізації. У фільмі засобами монтажу було показано будівничу силу народу у протистоянні із силами природної стихії, дано чудові краєвиди Дніпра, багато цікавих психологічних портретів екранних героїв.

На жаль, новаторські пошуки майстра наштовхнулись на звинувачення у формалізмі. Негативи «Зливи», нині відомої тільки в уривках і фотографіях, було знищено, «Прометей» у прокат випущений не був, та й взагалі, образотворчі метафоричні пошуки екранної виразності у час переможного розвитку сюжетного звукового кіно для керівництва радянського кінопрокату були неактуальними.

Подальша кінематографічна доля І.П. Кавалеридзе була достатньо складною, однак створені ним фільми «Григорій Сковорода» (1959) і «Повія» за твором Панаса Мирного (1961) знову ж таки засвідчили кінематографічний професіоналізм досвідченого майстра.

Фільми І.П. Кавалеридзе сьогодні перетворились на своєрідні пам´ятники історії вітчизняної кінематографічної культури, однак його вплив на розвиток виражальних засобів кіномистецтва, формування справді мистецького кінематографічного середовища України кінця 20-х – 30-х років ХХ століття важко переоцінити.