12. Становлення українського телевізійного кіно

Саме про події в Україні розповідав перший у світі телевізійний фільм «Дніпрогес», створений режисерами Дзигою Вертовим та Олексієм Розумним 1932 року на завдання Московського експериментального телецентру.

Надалі виробництво телевізійних фільмів в Україні почалося лише 1962 року – спочатку на базі кіногрупи Київської студії телебачення та кіногруп студій телебачення у Криму, Львові, Харкові та Одесі, а з 1966 року – на студії «Укртелефільм», яка отримала великий редакційно-технологічний комплекс у Києві, на вулиці О. Туманяна, 15.

Біля витоків телевізійного виробництва стояли режисери Р. Єфіменко, Ю. Суярко, Р. Синько, художник Ю. Шишков, оператори О. Деряжний, Ю. Білоусов, М. Крижанівський, В. Чупринін та інші ентузіасти нового виду екранної творчості.

Тривалий час йшли практичні і теоретичні спроби обгрунтувати специфічні засади нового виду кіно і телебачення. Методом численних проб та пошуків, вдач та невдач, першовідкривачі телевізійного кіно шукали нові виражальні засоби, жанрові форми кіно, які б відповідали особливостям телевізійного контакту з глядачем.

Для того, щоб краще зрозуміти, що таке телевізійний фільм, спробуємо спочатку визначити, а що, власне, являє собою телевізійна програма?

Не вдаючись у зайві теоретизування, визначимо, що телевізійна програма – це створений для показу по телебаченню екранний твір, який розповідає про певні події та явища шляхом екранної організації їх показу.

До таких подій і явищ відносяться, зокрема, і телевізійні виступи за участю телевізійних ведучих та будь-яких інших представників суспільства, а також художні видовища і показ реального перебігу подій, спровокованих шляхом драматургічної оршанізації передумов їх виникнення.

Відштовхуючись від цього положення, визначемо, що телевізійний фільм – це створений для демонстрації по телебаченню екранний твір, який побудовано шляхом драматургічної організації та монтажу попередньо відібраних життєвих подій і явищ з метою створення авторської моделі подій і явищ, які складають зміст твору, та з урахуванням психологічних особливостей телевізійного перегляду.

Події і явища, відображені у телевізійному фільмі, можуть бути документальними, або художньо організованими.

Тобто, спрощуючи отримані визначення до афористичної форми, можна сказати: якщо подія – те, що відбувається на екрані – це телепрограма, а якщо подія – авторське монтажне осмислення того, що показано на екрані – це телефільм.

Період пошуків нової жанрової виразності був особливо характерним для першого етапу розвитку телевізійного кіно. Це були фільм-репортаж режисера Юрія Суярка «Нам-17» – екранний диспут старшокласників про кохання; поетичний репортаж-асоціація Ростислава Синька та Наума Слуцького «Симфонія» – розповідь про те, як під впливом образів міста у свідомості диригента Стефана Турчака народжується концепція виконання Другої симфонії Б. Лятошинського, фільм-роздум «Шинов та інші», створений автором-режисером Самарієм Зелікіним на Харківській студії телебачення та інші стрічки, у яких вільне авторське бачення світу монтажно було висловлено у формі цілісного телевізійного часу.

Принципові знахідки у галузі форми були зроблені у кращих музичних телефільмах: «Залицяльники» (Львівське телебачення) та «Червона рута» («Укртелефільм») режисера Романа Олексіва, «Троїсті музики» режисера Р. Синька та оператора Сергія Лисецького, «Гелікон – 69», режисера Одеського телебачення А. Мамонта-Завьялова.

Студія «Укртелефільм» із самого початку діяльності почала роботи по створенню багатосерійних ігрових фільмів, найбільш прийнятних для показу по телебаченню. Водночас, кращим фільмом студії раннього періоду стала короткометражка режисера Віктора Греся та оператора Віктора Зимовця за сценарієм Віктора Мережка «Сліпий дощ» – безтекстова лірична розповідь про кохання. Цей фільм – єдиний в історії радянського телебачення, 1970 року отримав головний приз найзначущого фестивалю телефільмів у Монте-Карло – «Золоту німфу».

Три значущі роботи студії було відзначено Національною премією імені Тараса Шевченка. Багатосерійний історико-документальний фільм «Відродження» розповідав про подвиг радянського народу по відбудові народного господарства України у післявоєнний час. Незважаючи на те, що він був екранізацією так званих спогадів Л.І. Брежнєва, написаних групою визначних радянських журналістів, фільм справді був високохудожнім епічним твором, сповненим реальності переможної праці народу. Чудовим лейтмотивом серіалу були видатні пісні композитора Георгія Мовсесяна «Відродження» та «Легенди»; високим рівнем образності відзначалась операторська робота Олександра Бузілевича та Віктора Куща.

Ще один документальний фільм, який отримав високу державну відзнаку: «Чорнобиль: два кольори часу». Героїчна робота зйомочної групи і в першу чергу – оператора Юрія Бордакова, дала змогу у високохудожній формі відобразити події ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС.

Безперечним творчим успіхом були два багатосерійні фільми режисера Олега Бійми та оператора Леся Зоценка за творами Івана Франка «Пастка» та «Злочин з багатьма невідомими».

Величезну цікавість глядачів викликав неодноразовий показ величезного серіалу «Роксолана» режисера Бориса Небієридзе та оператора Ігоря Приміського з Ольгою Сумською у головній ролі.

Значним внеском студії у скарбницю культурної історичної пам´яті народу були численні фільми-спектаклі, фільми-опери та фільми-концерти, створені за участю провідних мастрів українського мистецтва, велика серія портретів діячів національної культури «Невмирущі зірки» режисера О. Бійми.

Багато років на екранах присутні історико-культурні стрічки з великих телевізійних кіносеріалів «Історія Києва» та «Музеї Києва» режисера Григорія Десятника та оператора Михайла Ковальчука, «Київські зодчі» режисера Валентина Соколовського.

Поряд із документальним, ігровим та музичним телекіно студія активно розвивала виробництво навчальних та науково-популярних стрічок, чимало з яких отримали призи та дипломи на міжнародних фестивалях у Токіо, Бєлграді, Парижі.

Українська студія телевізійних фільмів була єдиною у світі, яка знімала фільми та хронікальні сюжети усіх існуючих видів – від ігрових серіалів до навчальних фільмів і мультиплікаційних заставок і телесюжетів, а також працювала на всіх тодішніх видах професійної фіксації програм – 35-міліметровій та 16-міліметровій плівках, відповідних багатокамерних системах зйомки, а з 1984-го – ще й на відеоплівці.

Саме тут було створено перший український багатосерійний відеофільм «Останній доказ королів». Складну у творчому і технічному плані експериментальну постановку вдало реалізував режисер Віктор Кісін – засновник першої у Радянському Союзі кафедри режисури телебачення у Київському державному театральному інституті ім. І. Карпенка-Карого.

Великий внесок у формування творчого іміджу студії зробив її багаторічний директор Леонід Мужук.

Студія була останньою в Україні, яка завдяки ентузіазму колективу продовжувала активну творчу працю протягом усіх 90-х років. На жаль, у нове тисячоліття вона вступила майже припинивши випуск телевізійних фільмів і практично не маючи екранного їх прокату.

Серйозний внесок у розиток мистецтва ігрового телевізійного фільму зробили Київська та Одеська студії художніх фільмів. Серед їх творчого доробку такі значні та улюблені глядачем твори як «Місце зустрічі змінити не можна» режисера Станіслава Говорухіна та оператора Леоніда Бурлаки, «Д´Артаньян і три мушкетери» режисера Георгія Юнгвальд-Хількевича та оператора Олександра Полиннікова, «Пригоди Електроніка» режисера Костянтина Бромберга та операторів О. Полиннікова, Костянтина Апрятіна Одеська кіностудія), «Зворотного шляху немає» режисера Григорія Ліпшиця та оператора Сурена Шахбазяна, «Народжена революцією» режисера Григорія Кохана та оператора Фелікса Гілевича (Київська кіностудія ім. О.П. Довженко).

Однак подальший розвиток телевізійного кіно в Україні закономірно пов´язаний з діяльністю відповідних структур на самих телевізійних каналах, а також з діяльністю приватних продакшн-студій.

Провідними серед них безперечно є київські студії «Стар Медіа» та «Film.UA», які займаються передусім випуском масових телевізійних серіалів («Свати», «Смерть шпигунам» ті інші).