4. Творчість і.А. Савченка та стилістика акторських образів у його фільмах

Ігор Андрійович Савченко (1906 – 1950) – визначний український кінорежисер, автор фільмів, у яких яскраво і виразно були показані численні глибоко народні характери українців – простих селян і казаків, козацької старшини, демократичної інтелігенції. Уже в першому фільмі, знятому на Київській кіностудії, «Вершники» (1939) за твором

Ю. Яновського на екрані пройшли життєві і колоритні пластично образи українських повстанців проти німецької окупації – селянина Якима Недолі у виконанні С. Шкурата, матроса Івана Половця у виконанні П. Масохи. Ретельно були підібрані й виконавці епізодичних ролей, масових сцен, які створювали реалістичний образ свободолюбивого народу.

І. Савченко сам був гострохарактерним актором, знімався в кіно, чимало працював у театрах робітничої молоді, а тому напрочуд точно вмів і підібрати акторів, і створити їх правдивий пластичний образ, і допомогти глибоко зрозуміти свою роль.

Ці режисерські якості найповніше виявились у наступному фільмі І. Савченка за сценарієм драматурга О.Є. Корнійчука «Богдан Хмельницький» (Київська кіностудія, 1941). «Богдан Хмельницький», геніально знятий оператором Юрієм Єкельчиком.

Один з кращих історичних фільмів світового кіно, «Богдан Хмельницький» вирізняється не тільки переконливою достовірністю у показі епохи Визвольної війни 1648 – 1654 років, чудовою образністю пластичної побудови ледве не кожного кадру, виразністю драматургічної мови, але й яскравою і переконливою достовірністю екранних образів, кожний з яких виразно репрезентує правдиві національні характери. Стилістика акторської гри у фільмах І. Савченка завжди поєднувала психологічну глибину, побутову правду із загостреним пластичним малюнком ролі, з романтичною емоційною яскравістю.

Усі вони створюють на екрані образи, сповнені високого емоційного та дієвого напруження, що повністю відповідає сюжету фільму, історичним реаліям часу. Характери героїв розкриваються у численних яскравих деталях поведінки, своєрідності зовнішності, яка поєднує особисті якості акторів і ретельно створений за допомогою гриму й костюмів зримий образ відповідного характера.

Микола Мордвінов у ролі Богдана вражає своєю рішучістю, рисами справжнього воєначальника; Довня Бориса Андреєва постає своєрідним символом стихійної народної сили – незламної й нескореної; дьяк Гаврило у виконанні Михайла Жарова – ще одна іпостась народного характеру – сповнений щирим народним гумором хитрун, готовий у рішучу хвилину віддати життя за народну волю; Лизогуб у виконанні Володимира Поліцеймако – неначе уособлення підступності й лицемірства, але водночас – типовий представник хиткої козацької старшини. Блискучий, ефектний і правдивий образ створив Дмитро Мілютенко, протиставивши генію Богдана не менш твердий, але приречений на поразку тип польського військового аристократа.

Величезною мірою творчий успіх І. Савченка та Ю. Єкельчика поділяє автор сценарію – визначний український драматург О.Є. Корнійчук. Написані ним виразні, філософські, глибоко народні і поетичні діалоги, репліки не просто стали окрасою фільму, але й дали змогу акторам якнайліпше домогтися життєвої правди та образного наповнення ролей.

Стилістична єдність і мистецька правдивість корнійчуковського тексту допомогли І. Савченку створити з численних екранних ролей гармонічнийо ансамбль, об΄єднаний єдністю пластичної виразності й глибиною характеристичності. Персонажі різних сюжетних рівней не затіняють у фільмі один одного, а ефектно доповнюють, розкриваючи різноманітні грані національного характеру українців часів формування української нації.

Дещо стриманішими, однак не менш психологічно наповненими і правдивими були персонажі останнього фільму режисера – «Тарас Шевченко» (Київська кіностудія, 1951).

Тарас Шевченко у виконанні зовсім молодого Сергія Бондарчука –людина нестримної волі, постійної зосередженості на своїй життєвій меті. Його емоційні страждання, тугу за батьківщиною тільки підкреслюють виразні, динамічні епізоди, у яких Тарас постає дієвим, романтичним, волелюбним мислителем.

Пластично виразні й емоційно наповнені у фільмі образи майора Ускова у виконанні Дмитра Мілютенка, Ярини, сестри поета, у виконанні Наталії Ужвій, Михайла Щепкіна у виконанні Гната Юри та інші персонажі.

На жаль, у фільмі відчувається певна схематичність, властива більшості фільмів того найскладнішого періоду в розвитку радянського кіно, позначеного жорсткими нормативними вимогами у показі історичних особистостей.

Однак попри усі труднощі, хворобу й передчасну смерть режисера, у фільмі правдиво показане на екрані головне – нескореність великого Кобзаря, яка живилась його нерозривною єдністю з народною мрією про волю і щастя на рідній землі.

Фільми І. Савченка та екранні образи створених ним фільмів виразно репрезентують романтичну течію в українському кінематографі, поетичну і урочисту в чомусь екранну кіномову, яка походить від народної думи, від української пісні.

Саме ці особливості роблять творчість І. Савченка важливим етапом у процесі формування майбутнього українського поетичного кіно – одного з найвиразніших у світовому кіно проявів глибоко національного мистецтва.