2. «Зірки» українського кіномистецтва дозвукового періоду.

А. Бучма, І. Замичківський.

Українська акторська школа «німого» кіно органічно пов΄язана з тогочасним українським театром. Кілька ролей зіграли визначні театральні актори М. Крушельницький, Ю. Шумский, О. Ватуля,

Н. Ужвій. У фільмі «Остап Бандура» зіграла геніальна М. Заньковецька. Улюбленим актором О.П. Довженка був актор курбасівського «Березіля» Семен Свашенко, який створив героїчні образи двох Тимошів у «Звенигорі» та «Арсеналі».

Професійних акторів, навіть тих, хто сполучав роботу в кіно і театрі, було небагато: 1926 року в штаті Одеської кіностудії значилось усього 29 артистів. Серед них слід назвати М. Надемського, М. Лярова, С. Шагайду, С. Мініна, І. Капралова.

Більшість з них пройшли гарну школу українського пластично виразного і психологічно насиченого театру і ці кращі акторські якості принесли у молоде й динамічне мистецтво кіно.

Цілий акторський колектив театру «Березіль» у 1924 – 1925 роках прийняв участь у зйомках фільмів «Вендетта», «Макдональд», «Арсенальці» разом з керівником театру Лесем Курбасом.

Талановитим екранним виконавцем був колишній повноважний представник УРСР у Польщі Дмитро Капка, котрий примудрився на цьому відповідальному посту закінчити у Варшаві школу кіноакторів.

Пізніше він багато років знімався в кіно, а в роки «німого» кіно успішно зіграв у фільмах «Микола Джеря», «Ягідка кохання», «Сумка дипкур΄єра» та інших.

Однак справжніми «зірками» українського кіно дозвукового періоду були А. Бучма та І. Замичківський.

Іван Едуардович Замичківський (1867 – 1931) в дореволюційний період грав в українських оперетах, потім працював у різних драматичних театрах, а в 20-х роках інтенсивно знімався в кіно. Продавець в «Ягідці кохання» О. Довженка, актор Щепкін у фільмі П. Чардиніна «Тарас Шевченко», німецький робітник Ельснер у фільмі режиссера В. Баллюзека «Гамбург» – він завжди добре сприймався глядачем. Його виразна емоційна гра прикрашала ледве не усі більш-менш значні українські фільми – «Борислав сміється», «Беня Крик», «Джиммі Хіггінс», «Гамбург», «Сорочинський ярмарок» та інші. Недарма І. Замичковський був першим кіноактором, який 1926 року отримав звання Заслуженного артиста УРСР.

Екранним шедевром Івана Едуардовича стала роль старого швейцара Антона з фільму режисера Г. Стабового «Два дні» за сценарієм С. Лазуріна, знята 1927 року на Ялтинській кіностудії, котру арендувало Всеукраїнське кінофотоуправління (ВУФКУ).

Відданий слуга, Антон перед приходом Червоної армії ховає гімназиста – сина хазяїв маєтку. Однак повертаються «білі» і гімназист видає контррозвідці сина Антона – більшовика Андрія.

Над тілом убитого сина старий нарешті побачив класову прірву між собою і хазяями. Він підпалює маєток і береться за рушницю…

І. Замичківський надзвичайно емоційно передав на екрані трагедію свого героя, пластичні й психологічні зміни його поведінки.

Вражаючою була для свого часу гра актора у сцені оплакування загиблого сина. Психологічні нюанси екранної гри були на рівні кращих акторських образів тогочасного кінематографа і блискуче виявлені засобами операторського мистецтва тоді ще початкуючого оператора Данила Демуцького.

Саме завдяки життєвій правді у грі актора фільм отримав високе визнання у тогочасного європейського й американського глядача, а вже після смерті І. Замичківського на екрани вийшов звуковий варіант стрічки.

Ще один шедевр – екранний образ візника Гордія Ярощука з фільму режисера Г. Тасіна «Нічний візник» (Одеська кіностудія, 1928 рік). Свою –чи не найкращу в українському «німому» кіно роль, зіграв тоді вже визнаний майстер української сцени і кіно, провідний актор курбасівського «Березіля» Амвросій Максиміліанович Бучма (1891 – 1957).

Коротенька роль А. Бучми в кіно – гротескний образ німецького вояка, отруєного газами, з фільму О. Довженка «Арсенал», запам΄яталась кожному, хто бачив цей страхітливий символ Світової війни. А. Бучма зіграв безліч історичних і сучасних ролей – більш ніж хто інший в українському «німому» кіно – у «Тарасі Трясило», «Миколі Джері», «Джиммі Хіггінсі», «Бориславі сміється» тощо.

У двосерійному фільмі режиссера П. Чардиніна «Тарас Шевченко» А. Бучма талановито виконав роль Кобзаря.

Але Гордій Ярощук – вершина його дозвукової творчості, одна з кращих ролей світового «німого» кіно.

Сценарій Г. Тасіна та письменника І. Бабеля так само, як і «Два дні», написаний під впливом сюжету романа М. Горького і фільму сценариста Н. Зархі й режисера В. Пудовкіна «Мати». Старий одеський візник Гордій Ярощук, бажаючи врятувати дочку, видає її товаришів – підпільників білогвардійській контррозвідці.

Оскільки він – один з небагатьох візників, які ще працюють у місті, його змушують везти арештовану дочку до моргу, де її і вбивають.

Наступного дня він знову везе контррозвідників із заарештованим підпільником. Гордій жене коняку; під час шаленої їзди арештований втікає. Візник повертає повозку на уславлені у «Панцернику «Потьомкіну» одеські сходи і гине разом з офіцерами.

Величезний драматичний талант актора виявився у цій ролі повною мірою. А. Бучма сповнює страждання свого героя глибинними «шекспірівськими» пристрастями. Його рухи, очі, постава промовляють з екрана не менше, ніж трагедійні сценічні монологи. А. Бучма особливо виразний у сценах, де критичні емоційні прояви поєднуються з образною дією. Саме таким є епізод, у якому його герой після трагедії з дочкою повертається додому, а за ним звично перебирає ногами стара конячка.

На відміну від багатьох тогочасних кіноакторів, А. Бучма навіть у критичних сценах веде себе надзвичайно стримано, виявляючи свої почуття в трагічному погляді, завмерлому обличчі, драматичній акторській паузі. Саме ця стриманість пластичного малюнку у поєднанні з глибоко правдивим внутрішнім напруженням стала його індивідуальним стилем на довгі прийдешні роки акторської праці в кіно і театрі.

Фактично, роль Гордія Ярощука неначе завершила екранні пошуки акторської виразності в «німому» кіно, побудованому майже виключно на проявах емоційних станів героїв. Наступний етап розвитку акторської майстерності вже був пов΄язаний із звуковим кіно, якому властива емоційно-психологічна взаємодія екранних персонажів на основі діалогічного спілкування.

У «Нічному візнику» А. Бучма настільки повно й глибоко оволодів виражальною мовою екранного мистецтва, що усі його подальші кінороботи є своєрідним розвитком Гордія Ярощука – мовчазної людини, повністю зосередженої на своєму родинному житті, яка дуже важко осмислює життєві процеси, але в рішучий момент здатна на рішучий емоційний пори, у якому розкривається уся глибина і глибока народність натури.

Зокрема, такими були його звукові екранні ролі Олекси Басманого з фільму «Іван Грозний», Запорожного в «Украденому щасті», підпільника Лещука з «Подвигу розвідника», боцмана Дзюби з картини «У далекому плаванні».