17. Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженко – історичний шлях

План будівництва «українського Голлівуду» – Київської кіностудії, було затверджено керівництвом УРСР 1925 року. Навесні 1927 почалося будівництво за проектом визначного київського архітектора Валеріана Рикова, а вже восени режисер О. Лундін розпочав зйомки першого студійного фільму «Ванька і Месник». 1930 року запрошений з Москви Дзиґа Вертов відзняв перший звуковий фільм – документальну картину «Симфонія Донбасу» і того ж року вийшов шедевр О.П. Довженка «Земля». Діяльність О.П. Довженка, який пізніше створив у Києві фільми «Іван» (1932) та безперечно кращий довоєнний фільм студії «Щорс» (1939), мала величезне значення для формування професійної, по-справжньому творчої роботи студії, виховання молодих кінематографічних кадрів. Студія досить швидко повністю перейшла на виробництво звукових фільмів, незважаючи на те, що грандіозний, найбільший у Європі кінопавільйон за проектом було розраховано для одночасного проведення кількома групами зйомок «німих» фільмів. Практично і досі студійці відчувають у своїй роботі цю болючу технічну проблему. Серед кращих фільмів довоєнного періоду слід відзначити картину про становлення нової робітничої формації, нових моральних відносин між людьми «Велике життя» режисера Л. Лукова з акторами Б.Андреєвим і П. Алейніковим у головних ролях. У творчості О. Довженка, І. Савченка, А. Кордюма та інших українських майстрів яскраво проявилися риси героїко-романтичного кінематографа. «Щорс» О. Довженка, «Вершники» (1939) і «Богдан Хмельницький» (1941) режисера І. Савченка, «Загибель ескадри» (1935) А. Кордюма, «Винищувачі» (1939) Е. Пенцліна, «Моряки» (1940) В. Брауна, «Дочка партизана» (1935) О. Маслюкова засвідчили послідовне зростання майстерності кінематографістів. Переважна більшість цих фільмів мала великий успіх у глядача. У ці ж роки були створені перші українські кіноопери «Наталка-Полтавка»» (1936) та «Запорожець за Дунаєм» (1937) режисера

І. Кавалеридзе, «Назар Стодоля» (1937) режисера Г. Тасіна, перший український кольоровий фільм «Сорочинський ярмарок» (1939) режисера М. Екка. Тоді ж навколо студії об´єдналась більшість провідних українських акторів, активно знімались уславлені артисти з Москви, остаточно сформулася блискуча українська операторська школа на чолі з Д. Демуцьким, Ю. Єкельчиком, М. Топчієм, М.Кульчицьким,І. Шеккером. У роки Великої Вітчизняної війни студія перебазувалась до Ашхабаду й Ташкенту, активно працюючи над створенням короткометражних бойових кінострічок і окремих фільмів. Найвищі студійні досягнення – фільми режисера М. Донського «Райдуга» (1943) та «Нескорені» (1944), у яких видатні українські актори Н. Ужвій та А. Бучма створили незабутні образи радянських патріотів – партизанки Олени Костюк і старого робітника Тараса Яценко. У післявоєнний час студія вдало продовжила роботу над героїчною темою («У мирні дні» В. Брауна, «Третій удар» І. Савченка). Тогочасним шедевром пригодницького жанру був фільм «Подвиг розвідника» (1947) режисера Б. Барнета і оператора Д. Демуцького з М. Кадочниковим у головній ролі. Значним досягненням українського кіно стала остання стрічка І.А. Савченка «Тарас Шевченко» із Сергієм Бондарчуком у головній ролі. Після кількох недостатньо глибоких спроб екранного втілення образу Кобзаря нарешті з´явився психологічно глибокий, справді національний і водночас глибоко інтелектуальний характер поета-революціонера. У складний період післявоєнного «малокартиння» студія створила кілька вдалих екранізацій кращих театральних спектаклів і серед них – «Украдене щастя» режисерів Г. Юри та Й. Шмарука з геніальним Амвросієм Бучмою у головній ролі.

Етапними творами, які свідчили про подальший професійне зростання українського кіно, були фільми учнів І. Савченка режисерів О. Алова та В. Наумова «Павло Корчагін» (1957), режисера М. Донського «Мати» (1956) за романом М. Горького, «Дорогою ціною» (1957) за творами М. Коцюбинського, режисера В. Івченка «Надзвичайна подія» (1959), «Іванна» (1960), режисера Ю. Лисенка «Ми – двоє чоловіків» (1962), режисера Т. Левчука «Закон Антарктиди» (1963), блискуча народна комедія «За двома зайцями» (1961) режисера В. Іванова. Цей період постійного зростання вилився в успіхі одного з кращих років у житті студії. 1964 року на екрани вийшли повнометражний фільм режисера В. Денисенка «Сон» з молодим І. Миколайчуком у ролі юного Тараса Шевченка, самобутня і віртуозна у своїй казковій умовності дитяча стрічка режисера В. Шерстобитова «Казка про Мальчиша-Кибальчиша» за твором А. Гайдара. А ще у цей рік вийшли «Тіні забутих предків» режисера Сергія Параджанова, фільм, який неначе відкрив шлях українському поетичному кіно – визначному явищу в історії української культури і, звичайно, Київської кіностудії, яка 1957 року отримала ім´я Олександра Довженка. Фільми режисерів Ю. Іллєнка («Вечір на Івана Купала», «Білий птах з чорною ознакою»), Б. Івченка («Анничка»), Л. Осики («Камінний хрест»), фільм «Вавілон-ХХ» та численні екранні образи актора і режисера І. Миколайчука, творчість акторів Б. Ступки, І. Гаврилюка, Б. Брондукова, Л. Кадочнікової, Р. Недашківської, операторів В. Іллєнка, В. Кваса, В. Калюти та багатьох їхніх творих однодумців стали справжнім екранним відкриттям національного характеру, унікального поетичного стилю, органічно поєднаного з надбаннями української народної культури. Видатним досягненням студії стала улюблена народом картина режисера Л. Бикова «У бій ідуть тільки «старики» (1972), на високому мистецькому рівні були створені фільми «Захар Беркут» (1971) режисера Л. Осики, казкова «Чорна курка» (1980) режисера В. Греся; самобутнім стилем відзначалися фільми режисера М. Мащенка «Комісари» (1971), «Як гартувалася сталь» (1973), режисера М. Белікова «Ніч коротка» (1981), «Як молоді ми були» (1985). Напрочуд актуальним для першого року «перебудови» стала картина режисера Р. Балаяна «Польоти уві сні та наяву» (1985). У 70-х роках активно розвивалося на студії телевізійне фільмовиробництво. Зокрема, з великим успіхом пройшли по телебаченню багатосерійні фільми «Зворотного шляху немає» (1970) режисера Г. Ліпшиця та оператора С. Шахбазяна, «Народжена революцією» (1977) режисера Г. Кохана та оператора Ф. Гілевича. Усього більш як за 80 років існування на студії створено близько тисячі художніх фільмів, багато з яких отримали високе національне і міжнародне визнання, стали лідерами кінопрокату в роки свого випуску на екрани. На жаль, у роки незалежної української держави, незважаючи на надання студії статусу Національної, через брак фінансування Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженко випустила лише кілька фільмів, яких практично не бачили глядачі. Природно, що за таких обсягів фільмовиробництва зникає нормальний творчо-виробничий клімат і якість фільмів починає занепадати. Сьогодні студія здебільшого являє собою професійну технічну базу для надання виробничих послуг комерційним студіям.