- •1. Першоджерела кінематографа
- •2. «Люмьєрівський» та «мельєсівський» напрямки у розвитку кінематографа
- •3. Новаторські досягнення кінематографістів «брайтонської школи»
- •4. Початок монополізації європейського кіно. Значення діяльності фірм «Пате» і «Гомон»
- •8. Голлівудська система «кінозірок» та її значення для розвитку кінематографа
- •10. Формування російського та українського кінематографа
- •11. Значення теоретичних і практичних розробок Льва Кулєшова в галузі кіномонтажу та акторської гри
- •12. Фільми с. Ейзенштейна «Панцерник «Потьомкін» і
- •13. Абель Ганс та Карл Дрейєр – режисери-новатори
- •14. Пошуки французького авангарду
- •15. Уроки німецького кіноекспресіонізму
- •16. Стандарти голлівудської кіноіндустрії
- •17. Голлівуд – пошуки нової екранної виразності
- •18. Провідні жанри радянського дозвукового кіномистецтва
- •19. Екранна гра Еміля Яннінгса як вище досягнення акторської гри у «німому» кіно.
- •20. Екранна документалістика як критерій художньої правди
- •1. «Зірки» кінематографа Марлен Дитріх, Грета Гарбо, Вівьєн Лі, Бетт Дейвіс. Головні спільні риси їх творчості
- •2. Провідні риси стилістики і виконавської майстерності у видатних досягненнях світового кіномистецтва 30-х років хх століття – фільмах ж. Ренуара «Велика ілюзія» та о. Уеллса «Громадянин Кейн»
- •3. Головні риси радянської кіноакторської школи 30-х років хх століття
- •4. Музична кінокомедія 30-х років та її уроки для сучасності
- •5. Напрям «поетичного реалізму» у французькому кіно
- •6. Визначальні ознаки школи італійського неореалізму. Фільм Вітторіо де Сіки «Викрадачі велосипедів»
- •7. Творчість Акіри Куросави – зв´язок двох культур
- •8. Альфред Хічкок – майстер саспенсу
- •9. Особливості стилю та виконавської майстерності кінематографістів французької «Нової хвилі»
- •10. Творчість ф. Фелліні та м. Антоніоні
- •11. Метафоричний кінематограф і. Бергмана, а. Вайди та
- •12. Особливості кіномови та акторської школи радянського кіно на прикладах фільмів «Летять журавлі», «Дев΄ять днів одного року», «Гамлет»
- •13. А. Тарковський та с. Герасимов – два полюси кінематографічної образності
- •14. Сучасна екранна мова. Від Анрі Кольпі до Боба Фосса. «Така довга відсутність», «Кабаре» та «Увесь цей джаз» як приклади сучаної кіномови
- •15. Визначальні етапи розвитку операторського мистецтва
- •1. Творчість о.П. Довженка та його внесок у розвиток українського і світового кіномистецтва
- •2. «Зірки» українського кіномистецтва дозвукового періоду.
- •3. І.П. Кавалеридзе – першовідкривач українського історичного кінематографа
- •4. Творчість і.А. Савченка та стилістика акторських образів у його фільмах
- •5. Акторські образи фільму л. Лукова «Велике життя»
- •6. Фільм м. Донського «Райдуга» та особливості екранного образу героїні, створеного н. Ужвій
- •7. Романтико-героїчний акторський кінематограф б. Барнета, в. Брауна, в. Івченка
- •8. Український поетичний кінематограф, його стилістика та визначні представники
- •9. Фільм с. Параджанова «Тіні забутих предків». Значення його естетики для подальшого розвитку українського кіно.
- •10. Акторська і режисерська творчість Івана Миколайчука та її значення для формування українського поетичного кіно
- •11. Фільми л. Бикова та особливості його акторської школи
- •12. Фільм в. Іванова «За двома зайцями» і традиції класичної української акторської творчості
- •13. Броніслав Брондуков – український Чаплін. Трагедія «маленької людини» у фільмі л. Осики «Камінний хрест»
- •14. Акторські образи сучасників у фільмах м. Хуцієва «Весна на Зарічній вулиці» та «Два Федори»
- •15. Творчість к. Муратової та особливості гри створених нею акторських ансамблів
- •16. Поетичний кінематограф ю. Іллєнка та його органічний зв´язок з народною творчістю (фільми «Вечір на Івана Купала», «Білий птах з чорною ознакою»)
- •17. Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженко – історичний шлях
- •18. Одеська кіностудія художніх фільмів
- •19. Українська студія хронікально-документальних фільмів
- •20. Київська кіностудія науково-популярних фільмів
- •1. Піонери винаходу телебачення.
- •2. Борис Грабовський – творець оригінальної системи телебачення
- •3. Володимир Зворикін – батько електронного телебачення
- •4. Хронологія розвитку техніки телебачення
- •5. Перші програми світового телебачення
- •6. Становлення масового телебачення сша
- •7. Система британського громадського телебачення
- •8. Телебачення Франції
- •9. Становлення масового радянського телебачення
- •10. Становлення українського телебачення
- •11. Структура українського телебачення
- •12. Становлення українського телевізійного кіно
- •13. Визначні особистості телевізійного ефіру
- •14. Система жанрів документального телебачення
- •15. Жанрові форми художнього телебачення
11. Структура українського телебачення
Набуття Україною незалежності та фактична зміна суспільної формації призвели, зокрема, і до суттєвих змін у діяльності телебачення. Дуже швидко почали утворюватись нові телевізійні канали – приватні та акціонерні, вітчизняні та зарубіжні, місцеві та загальнонаціональні. У вересні 1992 року почав працювати комерційний канал УТ-3 державного телебачення. Окрім власних програм він демонстрував рекламу та продукцію приватних телекомпаній «ЮТАР», «ГРАВІС», «7 канал», «Мегаполіс». Надалі з´явились і нові комерційні канали у Києві та областях.
Складна політична ситуація з мовленням на Україну російських телеканалів привела до створення акціонерного товариства «Інтер», третина акцій якого належала Першому каналу Російського телебачення, 25 відсотків – Фонду держмайна України, а решта – приватним комерційним структурам. Це дало змогу перекрити російські політичні новини власним інформаційним продуктом, одночасно залишивши в українському ефірі високоякісні культурно-розважальні програми Першого каналу російською мовою.
Інший підхід входження іноземних компаній до українського телепростору показала телекомпанія «1+1», яка одразу ж позиціонувала себе як національна та україномовна.
Нині система українського телебачення складається з великої кількості ефірних, кабельних, супутникових телекомпаній, які забезпечують загальнодержавне, регіональне і місцеве покриття території. За формою власності вони поділяються на державні (Національна телекомпанія України, регіональні державні телерадіокомпанії, ДТРК «Всесвітня служба», яка веде мовлення для закордонних українців, ДТРК «Культура») та приватні. Вже котрий рік іде процес створення в Україні суспільного телебачення, яке безумовно ще довго буде шукати своє місце у телеефірі.
Певного рівня розвитку досягло українське телебачення і за принципами програмної політики відносно цільових аудиторій. Нині поруч із каналами загальної аудиторії працює чимало спеціалізованих каналів – ділові, автомобільні, спортивні, дитячі, кінопоказу, музичні, рекламні, інформаційні, гумористичні тощо, спектром своїх програм у тій чи іншій мірі відповідають усім найважливішим функціям телебачення: інформаційній, комунікативній, розважальній, освітньо-пізнавальній, компенсаторній (заповнює нестачу емоційних переживань).
Ця система доповнюється наявністю в українському телепросторі значної кількості іноземних російськомовних, англомовних та іншомовних кабельних та супутникових каналів, які дозволяють українському глядачеві знаходитись у вирі всіх головних змістовних та мистецьких складників світового телевізійного мовлення.
За тематикою і цільовою аудиторією усі телевізійні канали поділяються на загальнотематичні («Інтер», Перший, СТБ тощо), спеціалізовані тематичні («Культура», «Глас», спортивні, музичні тощо), загальноінформаційні (5 канал, «24 години» тощо), спеціалізовані інформаційні («НП-інформ», «Магнолія-ТВ» тощо), навчально-освітні, а також – орієнтовані на певну вікову чи соціальну аудиторію. Навчально-освітніх в Україні немає, а останній тип каналів представлений в Україні тільки дитячим телевізійним мовленням. У деяких країнах світу є, наприклад, канали, розраховані на людей похилого віку.
Загальне керівництво телебаченням і радіомовленням в Україні доручено Державному комітету телебачення і радіомовлення (скорочено – «Держтелерадіо»). Однак реально він має організаційний та фінансовий вплив лише на діяльність Національного радіо, регіональних телерадіокомпаній (разом із місцевими обладміністраціями) та ДТРК «Всесвітня служба» і «Культура». Національна телекомпанія підпорядкована безпосередньо Кабінету Міністрів України, однак на практиці – Адміністрації Президента.
Важливим чинником телевізійного простору є Національна рада з питань телебачення і радіомовлення, члени якої призначаються на паритетних засадах Верховною Радою та Адміністрацією Президента. Цей орган слідкує за дотриманням телерадіокомпаніями чинного законодавства та видає ліцензії на діяльність у телерадіосфері, визначаючи обсяги та загальне спрямування мовлення, питання мовної політики.
У цілому телебачення України відповідає тому рівню розвитку телебачення, яке дозволяє назвати його достатньо професійним. Діяльність провідних каналів, у першу чергу «Інтер» та «1+1», взагалі знаходиться на рівні світових лідерів, якщо не зважати на те, що переважна більшість їхніх розважальних програм є ліцензованими клонами відповідних зарубіжних зразків.
Однак великою проблемою залишається відсутність суспільного телебачення та обмеженість внутрішнього рекламного ринку, яка не дає змоги українському телебаченню отримувати додаткові кошти, які б дозволили підняти його художній рівень. Особливо гостро ця проблема стоїть перед Національною телекомпанією України.