7. Система британського громадського телебачення

У червні 1946 року трансляцією Параду Перемоги відновилась діяльність британського телебачення.

Його стрімкий розвиток стимулювали трансляції Олімпійських ігор у Лондоні 1948 року та коронації Єлизавети ІІ у 1953 році. Саме тоді кількість приймачів у Великобританії досягла 5 мільйонів, а обсяг телевізійного мовлення склав 40 годин на тиждень. Британська широкомовна корпорація – British Broadcasting Corporation (ВВС) — комплекс радіо-, інтернет- і телемовлення Великобританії, утворена 1922 року. Вона не є державним ЗМІ, а являє собою громадську організацію з Керуючою радою, яка складається з 12 попечителів, котрих призначає королева строком на п´ять років. Ними є відомі представники преси, культури, бізнесу та інших сфер суспільної діяльності. Принципи роботи ВВС були сформульовані ще у 30-ті роки: корпорація існує на абонентську плату; корпорація працює на усю націю, а не на більшість, котра завжди буде вимагати розважальних програм; корпорація постійно удосконалює свою продукцію, розумно сполучаючи інформаційні, освітні та розважальні програми; корпорація повинна мати достатню могутність, аби протистояти будь-якому тискові комерційних і політичних інтересів. Така концепція дозволила протягом кількох десятиліть забезпечувати соціальну відповідальність як усього британського радіомовлення і телебачення, так і певну міру незалежності і свободи слова. Рада визначає загальні напрямки діяльності корпорації, її фінансування, призначає керівників. Бі-бі-сі є позапартійною структурою.

Для створення конкурентного середовища у Британії з 1955 року діє і перший у Європі комерційний телеканал Ай-ті-ві. Британське телебачення досить довго було засобом розваги, освіти та показу важливих політичних і спортивних подій. Лише 1954 року телебачення почало випускати новини – паралельно з радіо. Ранкові новини взагалі з´явились на телебаченні тільки 1983 року, оскільки зранку консервативні британці звикли слухати радіоновини. Ці обставини зробили головним жанром британського телебаченні перших післявоєнних років телевізійні спектаклі та багатосерійні драми. На телебачення працювали кращі англійські драматурги та сценаристи. Вершиною цієї діяльності став багатосерійний фільм за романом Джона Ґолсуорсі «Сага про Форсайтів», 26 серій якого стали, зокрема, першим англійським телефільмом на радянському телебаченні. Досконалі сценарій, постановка та гра акторів зробили його чи не найкращим телевізійним серіалом світу. Цей високий рівень традиційно підтримують й інші телевізійні екранізації класики. 1964 року почала мовлення друга програма телебачення ВВС. 1967 вона стала і першим у Європі кольоровим телеканалом (по системі PAL). На ній не було ні серіалів, ні традиційних новин. Основу програм складали розважальні та освітні програми. Саме на другому каналі ВВС режисером Девідом Аттенборо були створені класичні програми, присвячені життю нашої планети: «Блакитна планета», «Приватне життя рослин», «Життя на Землі», «Життя птахів». Ці багатосерійні цикли стали прообразом нинішніх численних пізнавальних фільмів на DVD. 1994 року з´явивився і міжнародний канал ВВС: «Бі-бі-сі уорлд», який спеціалізується на новинах та аналітичних оглядах міжнародних подій. Випуски новин та відповідна аналітика взагалі є гордістю ВВС. Оперативність, блискучий рівень відеорепортажу, висока культура оформлення студії та графіки протягом тривалого часу були зразком для телебачення усього світу. Головним у новинах ВВС завжди було вміння висвітлювати не тільки самі новини, але й значення їх для подальшого розвитку світових подій. Ще один цікавий напрямок діяльності ВВС – створення першокласних програм з вивчення англійської мови, які демонструються на увесь світ. У 90-х роках кількість різноманітних телевізійних каналів, у тому числі кабельних, почала збільшуватись. Сьогодні комерційне телебачення Британії є достатньо розгалуженим. Основу його програм складають серіальні «мильні опери», деякі з них йдуть протягом кількох десятиліть і розраховані здебільшого на людей старшого віку та сільське населення. Розрослося і ВВС, яке до того ж арендує кілька каналів для різноманітного регіонального та тематичного мовлення. Загалом, історія британського телебачення – історія пошуку компромісу між вимогами суспільства та викликами часу, між високою культурою та інтересами масової аудиторії. Слід визначити, що завдяки сталій структурі громадського мовлення воно справлялося з цими проблемами значно краще, ніж телебачення інших західних країн.