8.3. Галузева структура економіки

У сучасній структурі КНР на промисловість припадає 52 % створеного ВВП, на сільське господарство — 15 % та на послуги 33 % (2001 р.), що дозволяє відносити країну до індустріальних держав світу з високою питомою вагою базових галузей виробництва (чорна та кольорова металургія, енергетика, хімічна промис­ловість). Разом з тим, структурні зміни в економіці цієї азіатської держави, що розпочалися наприкінці 1970-х продовжу­ються і зараз. Найбільш динамічними галузями промисловості у ХХІ ст. виявилися електронна та електротехнічна, які вивели Китай у число світових лідерів. Наприклад, у 2003 р. на цю країну припадало вже 28 % світового випуску побутового електронного обладнання, а вже в 2004-му — 30 %. За даними західних аналітиків, до 2008 р. питома вага КНР може досягти 36 %, проте навіть і зараз близько ¾ світового продажу DVD-програвачів, 1/3 телевізорів, мобільних телефонів та персональних комп’ютерів припадає на Китай.

Разом з тим, «технологічний прорив» на ринку побутової техніки поки що слабо корелюється зі створенням нової складної продукції в галузі машинобудування. Зокрема, у світовому виробництві професійної електроніки питома вага КНР не перевищує 3 %, аерокосмічної та військової — 6 %, обладнання для зв’язку — 16 %¹. Проте дедалі виразнішою стає тенденція до збільшення виробництва та до експорту продукції високих технологій. Передбачається, що найближчим часом вивіз високотехнологічного обладнання попри технологічний дефіцит у країні буде зростати і досягне обсягів не менше 5 млрд дол. на рік. Найбільшими продуцентами нової продукції виступатимуть китайські компанії Haier Group (побутова техніка) та Huawei Technologies (виробництво засобів зв’язку).

Таким чином, сучасна промислова структура КНР уособлює в собі різні елементи індустріальної моделі розвитку господарства та постіндустріальної світової кон’юнктури на продукцію «нової економіки». За вартістю продукції, що випускається, можна виділити такі галузі: виробництво чавуну та сталі, видобування кам’яного вугілля, машинобудування (яке поки що є недостатньо диверсифікованим), виробництво озброєння, легка промисловість (текстиль, одяг, взуття, іграшки), цементна промисловість, вироб­ництво хімічних добрив, харчова індустрія. При цьому слід мати на увазі, що значна частина продукції споживається на внутрішньому ринку, який є найбільшим у світі, проте суттєво обмежений низькою купівельною спроможністю населення.

Аграрний сектор є досить важливим для економіки Китаю і таким, що в умовах подальшої індустріалізації сільського господарства та розвитку відповідних відносин на селі може стимулювати значний міграційний рух населення. З 750 млн осіб населення, що є в КНР робочою силою, майже 50 % зайняті в аграрному виробництві. Проте і тут тривають значні трансформаційні перетворення, які можна звести до таких основних тенденцій:

• швидкими темпами змінюється галузева структура сільського господарства (впродовж 1978—2004 рр. питома вага рослинництва за вартістю продукції, що випускається, скоротилася з 80 % до 50 %, а у зв’язку з нарощуванням темпів м’ясної революції¹ країна вже у найближчі десять років може вийти на аналогічне до високорозвинутих країн співвідношення: рослинниц- тво — тваринництво (1/3 + 2/3);

• змінилася географічна спеціалізація сільського господарства, а розвиток сімейного підряду скоротив непродуктивні трудові витрати на основне виробництво;

• швидко розвивається вертикальна та горизонтальна диверсифікація виробництва, якщо перша з них максимально розвинула технологічність основного виробництва, то друга стимулювала розвиток міжгалузевих зв’язків та кращу допродажну підготовку харчових товарів;

• має місце нарощування обсягів експорту продовольства на висококонкурентні європейські та азіатські ринки.

Разом з тим, основними проблемами аграрного сектору Китаю, які можуть найближчим часом загальмувати його подальший розвиток є: падіння прибутковості зернового господарства, яке попри все залишається основним у структурі сільськогосподарського виробництва; стримулювальним чинником може служити багатоукладність економіки та екстенсивний характер сімейних господарств; посилюються тенденції відпливу капіталу з сільської місцевості у міста тощо.

У сфері послуг країни домінуючою галуззю виступає торгівля, товарооборот якої за період економічних реформ зріс у 12 разів, передусім за рахунок ринкової торгівлі. У цій галузі національної економіки зайнято близько 26 % сукупної робочої сили, що робить її надзвичайно значущою у перспективній моделі КНР ХХІ ст.

Особливий інтерес з боку потенційних інвесторів має також фінансова, у тому числі банківська, система Китаю. Лібералізацію валютного ринку в КНР було розпочато у 1996 р. відповідно до Угоди з МВФ, коли було відмінено обмеження на обмін валюти в межах здійснення платежів з поточних операцій, а національ­на валюта юань стала вільноконвертованою, тоді ж було дозволено діяльність іноземних банків на території КНР, щоправда, здійснення ними будь-яких валютних операцій слід було узгоджувати з Народним банком Китаю. Саме з цього періоду можна говорити про диверсифікацію банківської сфери. Особливостями ж сучасної галузевої структури банківської діяльності КНР є:

• наявність універсальних (Bank of China) та спеціалізованих бан­ків, які по суті також є універсальними в певних галузях промис- ловості, сільського господарства, будівництва (Agricultural Bank of China, Bank of Communications and Agricultural Development, China Construction Bank, Industrial and Commercial Bank of China);

• значний обсяг залучених ПІІ, який щорічно проходить через банківську систему КНР (як правило, він перебуває в межах 40—50 млрд дол.);

• пасивна поведінка вкладників, яка була пов’язана з низьким споживчим попитом, населення відкладало задоволення своїх потреб на «потім», унаслідок чого у 2003 р. заощадження зросли ще на 2 % і наблизились до 90 % ВВП. Ситуацію з «обмеженням попиту» врятував автомобільний та будівельний бум серед споживачів, що розпочався у 2003-му р. і триває зараз, а відтак значно зросли операції кредитування і вдалося уникнути кризи «перевиробництва»;

• наявність фактично автономної фінансової системи Китаю з одного боку, а з другого — Гонконгу та Макао. При цьому саме Гонконг (Сянгай) є одним із світових фінансових центрів.

Важливим напрямком розвитку сфери послуг країни є прийом іноземних туристів. Сучасний Китай — один зі світових туристичних лідерів. У 1999 р. країну відвідало 27 млн туристів, що дозволило цій державі вийти на 4 місце у світі (дохід від туризму в цьому ж році становив 14,1 млрд дол.), а за прогнозами Світової туристичної організації вже в 2020 р. КНР стане світовим лідером.