Експорт та імпорт Словацької республіки, млрд дол.

Показник	Роки
	1997	1998	1999	2000	2001
Імпорт	11,7	13,1	11,3	12,8	14,8
Експорт	8,8	10,7	10,2	11,9	12,6
Сальдо	– 2,9	– 2,4	– 1,1	– 0,9	–2,2

Як видно з табл. 5.24, експорт у цілому перевищує імпорт, а негативне сальдо, як правило, пояснюють масовим ввезенням інвестиційних товарів та технологій.

Суттєві зміни відбулися впродовж останніх десяти років у географічній структурі зовнішньої торгівлі. Якщо на початку реформ лише 30 % обсягів зовнішньої торгівлі припадало на країни ЄС, то вже на початку ХХІ ст. — близько 60 %. Найбільшими партнерами з експорту у 2000 р. були: Німеччина — 27 %, Чехія — 15 %, Італія — 9 %; з імпорту — Німеччина — 27 %, Російська Федерація — 18 %, Чехія — 15 %. Домінування енергоносіїв у структурі імпорту є значною проблемою країни.

Перспективною галуззю в Словаччині вважають іноземний туризм. Так, у 1999 р. країну відвідав майже 1 млн іноземних громадян, а оплачені ними послуги становили 2 % її ВВП. У державі переконані, що в перспективі ця цифра могла б зрости до 5—7 %, що відповідало б рівню сусідніх з нею Чехії та Угорщини.

Протягом 2003—2004 рр. (у тому числі після вступу до Європейського Союзу) Словаччина сміливо продовжувала системне реформування своєї економіки щодо зближення з економічною моделлю ЄС. Серед багатьох заходів цього процесу передусім слід відзначити: введення єдиного податку у розмірі 19 %, що створило хороший базис для подальшого соціально-економічного зростання; суттєве зменшення рівня інфляції, хоча остання залишається високою порівняно з іншими державами ЦСЄ; зближення показників відсоткової ставки за кредитами з провідними країнами ЄС; скорочення суми державного боргу та дефіциту державного бюджету. Такі заходи уряду Словаччини, відомі в ЄС як «Маастрихтські вимоги конвергенції», на думку експертів Європейської Комісії, дозволять Словаччині однією з перших увійти впродовж 2006—2007 рр. до Європейського монетарного союзу і замінити словацьку крону на євро.

5.8.6. Особливості економіки Угорщини

Ще за соціалістичних часів Угорщина вирізнялася біль­шим, ніж інші країни ЦСЄ, лібералізмом зовнішніх економічних відносин, широким міжнародним співробітництвом і кооперацією не обмежуючись при цьому лише зв’язками в рамках Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ). Розпад соціалістичного табору дозволив Угорщині з меншими ніж в інших державах цього мегарегіону втратами вийти на авангардні позиції серед країн ЦСЄ наприкінці ХХ — на початку ХХІ ст. Так, у 2001 р. країна посіла 38-е місце у світі за ІЛР, а показник ВВП на душу населення досяг 12 340 дол. (ПКС). За індексом технологічного розвитку країна вийшла на 22-е місце у світі — 0,464 (1999 р.), а питома вага експорту продукції високих та середніх технологій у загальному експорті товарів становить 63,5 %, що приблизно відповідає рівню Великобританії, ФРН, Південної Кореї, та перевищує аналогічний показник Франції, Австрії та Фінляндії. Країна має одні з найбільших серед країн ЦСЄ ПІІ на душу населення, які перевищують 1500 дол. Наступною особливістю її сучасної економіки є розвиток іноземного туризму. Так, у 1999 р. країну відвідало 13 млн іноземних громадян, що в 1,3 раза перевищує кількість населення країни, отриманий при цьому дохід становить 3,39 млрд дол. тобто близько 8 % ВВП Угорщини.

5.8.6.1. Специфіка переходу до ринку

«Ринковій підготовленості» Угорщини була притаманна досить складна специфіка її господарства, суть якої зводилася до помірних (поступових) заходів щодо трансформації національної економіки. При цьому «стартові» темпи падіння ВВП у країні на початку 1990-х рр. були нижчими ніж, приміром, у Польщі та багатьох інших державах ЦСЄ. Натомість швидкість нарощування цього макроекономічного показника піс­ля завершення адаптаційного періоду (1990—1993 рр.) була ниж­чою ніж у державах, де застосовувалася модель «шокової те- рапії». Найважливішою рисою початкового періоду транс- формації, на думку одного із фундаторів цієї моделі професора Яноша Корнаї, було збереження у перші роки реформування економіки соціальних функцій держави, відомої під назвою «держава благополуччя». За питомою вагою соціальних витрат у структурі ВВП і за кількістю соціальних благ, що гаранту- валися державою, Угорщину й зараз можна порівнювати з найбільш розвинутими скандинавськими країнами, хоча вона знач­но поступається їм у абсолютних розмірах витрат бюджету. Досить показовим в Угорщині того періоду було співвід- ношення доходів найбідніших і найбагатших громадян, яке на початку 1990-х рр. становило 1:8 і відповідало рівню Франції та ФРН. Стримування витрат на споживання можна та- кож розглядати як один із заходів реформування економіки у 1990-ті рр.

Показовим в Угорщині був і залишається рівень безробіття, який є значно нижчим, ніж в інших державах ЦСЄ. Якщо впродовж 1990-х рр. цей індикатор коливався в країні в межах 5—9 % (у 1999 р. — 7,1 %), то на початок 2003 р. він знизився до 5,8 % (дані за січень), а з цього випливає, що створення нових робочих місць і збереження існуючих стало головним завданням урядів країни протягом останніх п’ятнадцяти років.

Важливим напрямом реалізації ідей угорського градуалізму була боротьба з інфляцією (дезінфляція), яка також мала притаманну їй специфіку. Особливістю Угорщини було те, що на відміну від інших країн ЦСЄ вона лібералізувала ціни і вивільнила заробітну плату ще в соціалістичний період, а відтак під час реформування своєї економіки в неї не було проблеми зайвого «грошового навантаження», тому й потреби в обов’язко­вому секвеструванні. Найвищий рівень інфляції припав на 1991 р., коли досяг цифри 35 % і був зумовлений передусім зов­нішнім шоком, викликаним колапсом торгівлі з РЕВ, різким піднесенням цін на енергоносії та переорієнтацію виробництва на європейські ринки. У наступний період інфляція знизилась до 10—15 %, проте вийти на рівень «монетарних правил» у 3—5 % виявилося складним завданням для всіх наступних урядів країни.

Унаслідок реалізації «пакету заходів щодо структурної перебудови» у 1995 р. доходи від експорту подвоїлись, а в його струк­турі питома вага машин та обладнання збільшилася до 54 %, натомість продукції сільського господарства не перевищувала 9 % (1999 р.).

Разом з тим, не можна не відзначити й те, що угорська еволюційна модель мала у своїй основі й значні проблеми та ускладнення, які розтягнулися на довгі роки. На думку іншого угорського економіста Л. Чаби (2000 р.), вони зводилися до кількох пунктів:

• процес трансформації виявився глибше та ширше, ніж бюджетна трансформація та лібералізація, адже потребував інституційного будівництва і структурних реформ;

• домінування соціальної складової у бюджеті створило так звану «пенсійну бомбу» уповільненої дії, що виникла через приватизацію пенсійних фондів та необхідність перерозподілу фінансування дефіцитів у майбутньому, в якому передбачалось активне старіння нації;

• хронічним став дефіцит бюджету, що також був пов’язаний з великим тягарем соціальної сфери. У 2000 р. країна підійшла до верхньої межі маастрихтських критеріїв на вступ до ЄС, коли показник дефіцитності бюджету сягнув 6 % ВВП;

• велике навантаження на фонд заробітної плати (майже 60 % валових витрат на оплату праці стягується у вигляді податків). У 1998 р. питома вага податків становила 41,8 %, у той час як у «старих» членах ЄС вона не перевищувала 37,2 %;

• виникнення значних регіональних диспропорцій (незважаючи на невеликі розміри території країни), викликаних системними змінами у галузево-територіальній структурі виробництва та сервісних галузях.

5.8.6.2. Сучасна структура економіки

За структурою ВВП Угорщина може вважатися типовою постіндустріальною країною, в якій питома вага сервісних галузей перевищує 60 % (2001 р.). Частка приватного сектора в структурі цього показника досягла 85 % і, з огляду на європейські тенденції, швидше за все не буде підвищуватися у майбутньому. Кінець ХХ — початок ХХІ ст. був досить удалим для угорської економіки: темпи приросту ВВП становили 4,2 % у 1999 р., 5,2 % у 2000 р. та 3,8 % у 2001 р., а загальний показник цього індикатора розвитку економіки сягнув 52,4 млрд дол. у 2001 р. І це при тому, що тривало зниження рівня інфляції з 28 % у 1995 р. до 4,8 % на початок грудня 2002 р., хоча, як зазначалося вище, далося це країні непросто. Так, згідно з національною статистикою, на 31 грудня 2000 р. витратна частина бюджету перевищувала дохідну на 25 %, при цьому резерви Націо­нального банку становили майже 10 млрд дол., що не було катастро­фічним для економіки країни, проте яскраво свідчило, що під час вступу до ЄС від неї вимагатимуть більш рішучих заходів щодо бюджетної політики.

Наступною особливістю Угорщини є те, що вона має високу концентрацію капіталу, а відтак і ділової активності у своїй столиці. Понад 40 комерційних банків та 20 страхових компаній базуються в Будапешті, у тому числі найбільша фінансова установа — OTP Bank (National Savings and Commercial Bank of Hungary), активи якого сягають 5,8 млрд дол. (2002).

Основними галузями угорської економіки є: видобувна, металургійна (насамперед алюмінієва) промисловість, виробництво будівельних матеріалів, харчова, хімічна індустрія (переважно фармацевтика), виробництво транспортних засобів. Аграрний сек­тор представлений вирощуванням пшениці, кукурудзи, соняшникового насіння, цукрового буряку, розведенням великої рогатої худоби, свиней, домашньої птиці тощо.

Зовнішньоекономічна діяльність Угорщини є показовою для багатьох країн Центральної та Східної Європи, а тому потребує більш докладного аналізу. У 2003 р. обсяги угорського експорту становили 37,7 млрд євро, а імпорту — 42,1 млрд. Тобто від’ємне сальдо досягло 4,4 млрд, що було на 1 млрд євро більшим, ніж у 2002 р. Ця загрозлива тенденція також стимулювала зростання зовнішнього боргу країни, який досяг і навіть перевищив встанов­лений Євросоюзом критичний рівень у 60 % (маастрихтські вимоги) ВВП.

Промислово розвинуті країни є основними зовнішньоторговельними партнерами Угорщини, на які у 2003 р. припадало 80,3 % угорського експорту та 65,4 % імпорту (на країни ЄС відповідно 73,6 та 55,1 %). Разом з тим, наявною стала тенденція уповільненого зростання торгівлі з країнами Європейського Союзу та високих тем­пів нарощування торгівлі з Росією, Китаєм, країнами ЦСЄ (на той час аплікатами на вступ до ЄС). На країновому рівні виділялася насамперед четвірка європейських держав, передусім Німеччина, на яку припадало близько 29 % зовнішньоторговельного обороту, Ав- стрія — 7 %, Італія — 6,5 %, Франція — понад 5 %, Росія — 4 %. Несподівано з 9-го на 6-е місце за обсягами експортно-імпортних операцій перемістився Китай, що було пов’язано з форсуванням до нього угорського імпорту. Саме з цією азіатською країною були підписані численні угоди про можливість використання китайських робітників на будівництві автострад (ці проекти частково фінансуються Європейським Союзом передусім в плані створення транс’­європейських коридорів), мостів та будапештського метро. Пошук нових ринків інвестування призвів до поглиблення у розвиткові угорсько-китайських відносин. Так, угорський холдинг Raba планує створити в Китаї спільне виробництво автобусів та вантажних автомобілів. Разом з тим, тривожною ознакою є від’ємне сальдо зовнішньої торгівлі країни з КНР, яке сягнуло 3,1 млрд дол. і становить більш як 60 % пасива країни. Сучасні тенденції розвитку зовнішньоекономічних зв’язків відображає табл. 5.25.

Таблиця 5.25