5.8. Економіка нових країн—учасниць єс

5.8.1. Країни цсє та Європейський Союз

До країн Центральної та Східної Європи (ЦСЄ) відносять Албанію, Болгарію, Боснію та Герцеговину, Македонію, Польщу, Румунію, Словаччину, Словенію, Угорщину, Хорватію, Чехію, Югославію. Нерідко сюди ж включають також три балтійські держави — Естонію, Латвію, Литву. 1 травня 2004 р. вісім з них, а також середземноморські країни — Мальта та Кіпр стали новими членами Європейського Союзу. Очікується, що у 2007 р. ЄС розшириться щонайменше ще на дві країни — Румунію та Болгарію. Також до потенційних вступників відносять і решту держав Балканського півострова. На цей час країни — апліканти на вступ та нові члени в різних обсягах імплементували основні вимоги цього інтеграційного союзу, які зводяться до трьох блоків: політичні (відомі під назвою копенгагенських), економічні (маастрихтські) та спільного доробку — acquis communitaire, який передбачає введення у законодавство нових членів тих положень, що були напрацьовані різними інституціями Європейського Союзу упродовж попередніх років його існування і є обов’язковими для визнання новими членами ЄС (на кінець 2000 р. спільний доробок перевищував 80 000 сторінок машинописного тексту).

Переговори про набуття членства в ЄС здійснювалися згідно з тридцяти одним пакетом acquis communitaire.

1. Вільне переміщення товарів.

2. Вільне переміщення робочої сили.

3. Свобода у наданні послуг.

4. Вільне переміщення капіталів.

5. Законодавство про підприємства.

6. Конкурентна політика.

7. Сільське господарство.

8. Рибне господарство.

9. Транспортна політика.

10. Податкова система.

11. Економічний та Монетарний Союз.

12. Статистика.

13. Соціальна політика та зайнятість.

14. Енергетика.

15. Промислова політика.

16. Малі та середні підприємства.

17. Наука та дослідницька діяльність.

18. Освіта та навчання.

19. Телекомунікації.

20. Культура та аудіовізуальний сектор.

21. Регіональна політика.

22. Екологія.

23. Захист прав споживача та охорона здоров’я.

24. Юстиція та внутрішні справи.

25. Митний союз.

26. Зовнішні відносини.

27. СЗБП.

28. Зовнішня торгівля.

29. Бюджет та фінансовий контроль.

30. Інтелектуальна власність.

31. Стандарти промислової політики.

Лише за умов успішного завершення переговорів по всіх цих пакетах, відповідних ухвал євроструктур, референдумів усередині ЄС та за його межами (тобто в країні-апліканті) та чи інша держава може розраховувати на входження до Європейського Союзу, найбільшого у світі інтеграційного угруповання.

Слід зазначити, що вступ восьми нових членів ЦСЄ до Європейського Союзу (Естонія, Латвія, Литва, Польща, Словаччина, Угорщина, Словенія, Чехія) був непростим для країн цього регіону і таким, що ніс значні ризики для старих членів Європейського Союзу в плані так званих чотирьох європей­ських свобод (див. пункти 1—4 «спільного доробку»), адже в разі швидкого руху додаткових чинників виробництва з країн ЦСЄ до національних господарств ЕС — 15 могло виникнути знецінення оплати праці робітників, наявне та приховане демпінгування виробництва, швидка деформація цінової моделі Європейського Союзу тощо. Західна Європа очікувала припливу дешевої, але кваліфікованої робочої сили (у дозованих розмірах), розширення ринків збуту, збільшення сировинних ресурсів та зменшення трансакційних витрат у зв’язку зі зміщенням своїх кордонів на Схід.

До негативних наслідків розширення ЄС відносять також зниження у 2004 р. відносних макроекономічних показників. Так, ВВП на душу населення за валютним курсом знизився з 21,5 тис. дол. на кінець 2003 р. до 19,8 з 1 травня 2004 р. Зріс рівень безробіття насамперед за рахунок високих відносних показників Польщі (20,5 %) та Словаччини (17 %), а реалізація принципу вільного руху робочої сили відкладалася для цих країн щонайменше на 4—5 років. Є значні проблеми з введенням у цих державах євро (за прогнозними оцінками це може статися у найпідготовленіших до цього країнах лише у 2007—2008 рр.).

Серед украй полярних оцінок розширення Європейського Союзу та його наслідків для «старих» і «нових» учасників, пов’язаних з переходом на нові стандарти виробництва та споживання, а також імплементації «чотирьох європейських свобод», зустрічається різне сприйняття тих переваг, які це широкомасштабне розширення принесло для постсоціалістичних країн ЦСЄ, так само як і розчарування через зростання цін та рівня безробіття, жорсткі правила регулювання тощо.

Проте не можна не сказати і про певні успіхи. Досить показовою при цьому є Словенія, в якій показник ВВП на душу населення майже дорівнює грецькому, середня заробітна плата є вищою за 1000 дол. на місяць, а рівень безробіття — нижчим за середній по ЄС. Країна має позитивне сальдо платіжного балансу, а її зовнішній борг є мінімальним з розра­хунку на душу населення, уряд країни досить стримано ставиться до залучення ПІІ, а доходи від приватизації спрямовує на оновлення виробництва, а не на споживання (як це робиться в багатьох пострадянських державах). Стан (існуючий і прогнозований) найбільших держав ЦСЄ адекватно відображає табл. 5.11.

Таблиця 5.11