5.8.5. Особливості економіки Словаччини

За індексом людського розвитку у 2001 р. Словаччина посіла 39-е місце у світі, поступаючись у Центральній та Східній Європі лише Словенії, Чехії, Польщі та Угорщині. Її ВВП на душу населення в тому ж році сягнув 11 960 дол. (за ПКС), і за цим індикатором країна випереджала Польщу, хоча пропускала вперед три інші держави ЦСЄ. Разом з тим, Словаччина має досить потужні технологічні позиції у європейській економіці. Так, за індексом технологічних досягнень (0,447 — у 1999 р.) країна посідала 25-е місце у світі, випереджаючи такі держави ЄС, як Греція та Португалія. У тому ж році питома вага експорту високих і середніх технологій дорівнювала 48,7 %, а грамотність населення у 100 % (2001 р.), рівень якої визначався національною статистикою, не констатується ніде більше у світі. Проте говорити про успішну реалізацію науково-технологічного потенціалу країни поки що зарано. Сучасну Словаччину можна охарактеризувати як державу з разючими контрастами в економіці і соціальній сфері, які найбільш рельєфно проявлять себе на регіональному та галузевому рівнях.

Після роз’єднання 1 січня 1993 р. з Чехією і утворення самостійної держави Словаччина розпочала реалізацію ідеї побудови економічно розвинутої європейської країни, проте мала на цьому шляху значно більше труднощів, ніж її колишня союзниця. Основ­ними труднощами, які прийшлося долати, були:

• нижчий рівень розвитку і конкурентних на світовому ринку виробництв, ніж у Чехії;

• розрив глибоких коопераційних зв’язків з чеськими підприємствами;

• більша орієнтованість у зовнішній торгівлі на ринки східних сусідів, ніж на ринки ЄС;

• повільні та далеко не завжди послідовні реформи економіки після 1993 р.;

• наявність значних територіально-галузевих диспропорцій у країні, які протягом перших десяти років суттєво дистанціювали її регіони.

Економічне зростання в Словаччині мало місце впродовж другої половини 1990-х рр. і дало певні переваги в плані трансформації її господарства, хоча, як зазначалося раніше, цей процес йшов у країні повільними темпами і мав швидше за все «компенсаційну» основу (тобто після кризи роз’єднання двох країн розпочалося економічне зростання, що було наслідком відносно хорошої кон’юнктури словацьких товарів на ринках пострадян­ських країн). Російська та азіатська кризи 1996—1997 рр. мали свій відбиток і в Словаччині, а її наслідки найбільш рельєфно проявили себе у 1999 р.: різке падіння зростання ВВП, великий бюджетний дефіцит, дефіцит поточних рахунків, стрімке зростання зовнішнього боргу тощо.

Швидкі та багато у чому мало популярні заходи уряду щодо долання системної кризи в країні, завершення приватизації, змен­шення дефіциту бюджету, децентралізація банківської системи та переорієнтація на європейські ринки сприяли відновленню темпів економічного зростання. Так, приріст ВВП у 2000 р. досяг 2,2 %, а у 2001 р. — 3,3 %, сучасна ж його структура в цілому відповідає європейській моделі, в якій на сервісні галузі припадає 64 %, промисловість — 31,6 %, сільське господарство — 4,4 %.

Основними галузями економіки в Словаччині є виробництво продукції чорної металургії, продовольства, електроенергії, видобування кам’яного вугілля, ядерного палива, хімічна промисловість, випуск транспортних засобів, текстилю, електричних та оптичних приладів тощо. Сільське господарство представлене вирощуванням зернових культур, картоплі, хмелю, свинарством та розведенням великої рогатої худоби.

Підготовка до вступу до Європейського Союзу, що велася впродовж 1996—2004 рр., передбачала значні зміни у структурі виробництва, що були викликані необхідністю «нормалізації» експорту по трьох «чутливих» для ЄС галузях — чорної металургії, сільського господарства та текстильної промисловості, що викликало на перших порах суттєву галузеву деформацію. Як наслідок, країна й зараз має найвищий серед нових членів ЄС рівень безробіття, який напередодні вступу до Євросоюзу становив 18,6 % (2002 р., за методикою МОП).

Словаччина має значні територіальні розбіжності концентрації ПІІ, при цьому безперечним лідером є столичний регіон, на який припадає близько 50 % їх загального обсягу. На значному відриві від Братислави йдуть інші регіони, а рівень безробіття в східних областях країни нерідко перевищує позначку у 30 %. Виходячи з цього можна було очікувати й значних розбіжностей у показниках валового регіонального продукту на душу населення. Так, столиця країни станом на кінець 2004 р. вже перевищила середній показник по Євросоюзу сягнувши 104 %, тоді як аналогічний індикатор по країні є трохи більшим за 30 %.

Особливістю зовнішньої торгівлі є досить значне від’ємне саль­до, яке хоча й скоротилося останнім часом, все одно залишається від’ємним, що випливає з наведених у табл. 5.24 даних.

Таблиця 5.24