49

Лідерство: сушність і основні теорії походження поняття лідерства в соціально-психологічній літературі

Міркування про природу лідерства йдуть коренями в далеке минуле, оскільки людська історія завжди розглядалася як результат діяльності видатних осіб. Протягом багатьох століть феномени цього явища вивчалися філософами, соціологами, психологами. Внаслідок цього, точки зору щодо природи лідерства надзвичайно різноманітні. Одні автори вважають, що причини його появи слід шукати в наявності особливих лідерських якостей у індивіда («теорія рис»). Ч. Ламброзо потрактує прагнення до лідерства як паранойю, 3. Фрейд і А. Адлер - як невроз. Р.  Лассуелл розглядає лідерство як спробу компенсації в умовах заниженої самооцінки. Крім того, даний феномен визначається і як прагнення подолати фізичні недоліки: низьке зростання (Наполеон, Гітлер); параліч (Ф. Рузвельт); прагнення подолати особисту образу - смерть брата (В. І Ленін). Л.  Гумельов, наприклад, розглядає прагнення до лідерства як надлишок біохімічної енергії, що є слідством пасіонарного вибуху.

Інші наполягають на тому, що лідерів «роблять» оточуючі їх люди (теорія визначальної ролі послідовників). Лідер трактується як людина, яка найбільш успішно здійснює орієнтацію на інших людей.

Треті вважають, що лідерів формує ситуація (ситуаційна теорія). Кожна ситуація висуває на перший план тих людей, які здатні її дозволити.

Нарешті, ще одна група учених відстоює точку зору, згідно якої лідерство є результат дії цілого ряду чинників (синтетична теорія).

Таким чином, існує вельми велика кількість різних точок зору на природу лідерства.

У вітчизняній літературі є визнаним наступне визначення лідерства і лідера:

Лідерство - один з процесів організації і управління соціальною групою, сприяючий досягненню групової мети.

Лідер- людина, що грає в групі ключову роль відносно напряму, контролю і зміни діяльності інших членів групи по досягненні групової мети.

Бути лідером означає бути здатним внести найбільший внесок в досягнення загальної мети, допомогти іншим повірити в її досяжність і отримати задоволення від досягнутого. Якщо конкретна група націлена на виконання якої-небудь задачі, її лідер повинен більшою мірою, ніж інші, бути здібним до її виконання.

1. Зарубіжні теорії походження лідерства Сутність «теорії черт»

Теорії даної групи - з розряду якнайдавніших. Як відомо, значна частина психологічних рис лідера детермінована культурою Стародавні єгиптяни приписували своєму імператору наступні «божественні риси»: «владний вислів у вустах», «розуміння в серці», а «мова его- усипальня справедливості». Гомерівська «Іліада» виділила чотири необхідних, на думку стародавніх греків, якості лідера: справедливість (Агамемнон), мудрість (Нестір), хитрість (Одіссей), доблесть (Ахілл). Проте моделі поведінки лідерів і «набори» лідерських рис з проходженням часу багато разів мінялися.

Відносно пізні представники «героїчної теорії» (Т. Карлайл Е. Е. Дженнінгс, Дж. Дауд і ін.) аналізували осіб героїв (на їх думку, історія - це творіння «героїв», великих людей) для виділення якостей «передаються по спадку» і «сприяючих заманюванню мас».

Виникла вслід за «героїчною» «теорія рис» намагалася дати відповідь н; питання, якими ж рисами повинен володіти лідер як особливий тип діяча Прихильники цієї теорії (Л. Л. Бернард, В. В. Бінхам, О. Тед, З. Е. Килбоурн і ін.) вважали, що людину роблять лідером визначені психологічно якості і властивості («риси»). Лідер розглядався через призму ряду чинників. По-перше, «здібності» - розумові, вербальні і т.д. По-друге, «досягнення» - освіта і спорт. По-третє, «відповідальність» - залежність, ініціатива, завзятість, бажання і т.д. По-четверте, «статус» - соціально-економічне положення, популярність. Нарешті, по-п'яте, «ситуативні риси» особи.

М. Вебер вважав, що «три якості є для політика вирішальними: пристрасть, відчуття відповідальності і окомір. Пристрасть в значенні орієнтації на істоту справи, пристрасної самовіддачі справі... Окомір, здатний з внутрішньо зібраністю і спокоєм піддатися дії реальностей, вимагаєте Дистанція по відношенню до речей і людей... Проблема полягає в тому, щоб втиснути в одну і ту ж душу і жарку пристрасть, і холодний окомір».

Перші підсумки обговорюваного підходу були підведені в самому початку 1940-х років в США. Вони виявилися бентежачими. Положення теорії не витримували критики ні в науковому, ні в прикладному відносинах. По-перше, не вдалося виявити який-небудь універсальний набір лідерських рис, оскільки приблизно лише 5% від загального їх числа (а всього на той час було виділене близько 80 таких рис) були загальними для чотирьох або більш досліджень. По-друге, провалилися спроби прогнозу реальної поведінки людей за допомогою психологічних тестів, що мали своєю ідейною основою «теорію рис».

Проведений в кінці 1940-х років Р. Стогдиллом аналіз понад 120 досліджень лідерства і керівництва вніс новий штрих в цю невтішну картину. Виявилося, що, хоча і можна говорити про деяку перевагу «середніх лідерів» над «середніми послідовниками» по таких характеристиках, як інтелект, ерудиція, здібність до розуміння ситуації, красномовство, пристосовність, надійність, активність, социабельность, популярність, проте кількісні відмінності були невеликі, а кореляції лідерства з вказаними рисами значно варіювали від дослідження до дослідження.

Все це зовсім не означає повного заперечення «теорії рис». Очевидно, що для заняття лідируючих позицій в умовах конкуренції дійсно потрібні певні психологічні і соціальні якості. Проте їх набір значно міняється залежно від історичних епох, окремих держав і конкретних ситуацій. До того ж в, головним чином недемократичного, державах багато кого політичними лідерами часто стають рядові, сірі особи, що не володіють яскравою індивідуальністю.

Таким чином, теорія рис не змогла дати серйозного наукового тлумачення причин, що пояснюють успіх окремих лідерів. Проте вона намітила відправні точки досліджень цього явища. Її прикладне значення виразилося в розробці процедур відбору кандидатів на керівні посади. Для цього були виділені основні риси, які необхідно мати лідеру:

1. Далекоглядність - уміння сформулювати вигляд і задачі організації.

2. Здатність розрізняти, що необхідно, а що просто важливо.

3. Стимулювання послідовників виразом визнання і винагородою за успіхи.

4. Володіння мистецтвом міжособових відносин, тобто уміння вислухати, підказати, бути упевненим в своїх діях.

5. «Політичне чуття» - здатність розуміти запити свого оточення і осіб, що мають владу.

6. Стійкість - непохитність перед лицем опонента.

7. Чарівливість.

8. Здатність йти на ризик в таких питаннях, як передача частини роботи, повноважень послідовникам.

9. Гнучкість - здатність озиватися на нові ідеї і досвід.

10. Рішучість, твердість, коли цього вимагають обставини.