5.8.4. Особливості економіки Чехії

Після розвалу соціалістичної системи в Центральній та Східній Європі Чехія мала значні переваги в плані модернізації своєї економіки та стрімкому переходу її до ринку. Основними перевагами, що характеризували цю «виключність» країни були: високий рівень розвитку виробництва, відносно висока якість товарів та послуг, що випускаються, зорієнтованість населення країни на швидку інтеграцію із Заходом тощо. 1 січня 1993 р. відбулося «оксамитове розлучення» Чехії зі Словаччиною, яка в межах колишньої Чехосло­ваччини мала значно нижчий рівень соціально-економічного роз- витку. Це дозволило у короткий строк досягти значних успіхів у плані трансформації національної економіки, яка відбувалася у три етапи і мала всі ознаки градуалізму. Упродовж 1993—1996 рр. країна впевнено продемонструвала всій Європі високі темпи економічного зростання, її щорічний ВВП у цей період збільшувався на 4—5 % щорічно. Проте 1997 р. опинився кризовим для економіки країни. Його основними причинами стали: затримка реструктуризації промислових підприємств, слабкість створюваного в країні ринку капіталів, зростання дефіциту платіжного балансу (у 1996 р. він досяг 8 % ВВП). До цього слід також додати необґрунтованість існування «валютного коридору», за якого Центральний банк вимушений був витратити понад 3 млрд дол. на штучну підтримку чеської крони, що не дало ніяких результатів, обвал курсу національної валюти став неминучим. Значною мірою це було спровоковано також непомірно високим зростанням заробітної плати, яка відставала від темпів зростання продуктивності праці.

У наступні три роки спостерігалося від’ємне чи близьке до нульового зростання ВВП і лише у 2000 р. приріст ВВП становив 2,9 % (у 2001 р. вже 3,6 %). Основними заходами, які здійснював уряд упродовж кризового періоду були: реструктуризація підприємств, приватизація банків та комунальних послуг, зменшення державного впливу на економіку, стимулювання залучення ПІІ, зниження державних витрат. Водночас уряд Чеської Республіки активно працював над імплементацією основних документів Європейського Союзу в національне законодавство, що дозволило країні ввійти до складу цієї організації 1 травня 2004 р.

Сучасна структура господарства країни характеризується низь­кою питомою вагою сільського господарства у структурі ВВП країни, питома вага якого у 2002 р. становила лише 3,7 % (у 1998 р. — 4,2 %). У структурі зайнятості цей відсоток дорівнював лише 4,9 % (у сусідній Польщі — 19,6 %, Словаччині — 6,6 %). Близько 40 % становить частка промисловості та 56 % припадає на сферу обслуговування, зайнятість в якій невпинно зростає. Особливістю останньої є високий рівень розвитку туристичного бізнесу. Приміром, у 1999 р. країну відвідало 16 млн іноземних туристів (в 1,6 раза більше, ніж населення країни), що сприяло залученню в економіку країни понад 3 млрд дол. Питома вага туристичної індустрії в структурі ВВП вже зараз перевищує 8 %.

Чехію початку ХХІ ст. характеризує досить високий рівень приватного сектору. Понад 80 % випуску промислової продукції створюється саме в ньому. Цьому значною мірою сприяли прямі іноземні інвестиції, приплив яких після 2000 р. суттєво збільшився, разом з тим, їх розподіл у країні є нерівномірним. Якщо станом на початок 2002 р. у середньому на одного жителя країни припадало 2654 дол. ПІІ, то на одного столичного жителя — 11 522. Аналогічним був також рівень безробіття — 9,8 % у цілому по країні та 3,7 % у Празі. А ось щодо середньої зарплати, то вона має менш контрастний вигляд (450 дол. по ЧР та 655 дол. у Празі).

Характеризуючи потенціал Чеської Республіки у світовій економіці, слід зазначити певні особливості.

1. Чехія має доволі високий рівень індексу людського розвитку, за показником якого країна посідала у 2002 р. 32-е місце у світі (0,861), пропускаючи перед собою з усіх країн ЦСЄ лише Словенію.

2. Країна має значні технологічні позиції у світі. Так, за індексом технологічних досягнень (ІТД) Чехія посідала 21-е місце у світі в 1999 р., випереджаючи деякі країни ЄС (Грецію, Португалію).

3. На відміну від багатьох держав ЦСЄ більша частина інвести­цій поступала в галузі машинобудування (близько 40 %), що привело до збільшення експорту. Наприклад, чеська «Шкода» зав­дяки німецьким капіталовкладенням суттєво нарощує обсяги продажів автомобілів на європейських і світових ринках. Велике значення для залучення нових ПІІ в економіку країни мало створення нової інституційної структури «Чехінвесту», який відкрив свої відділення не тільки у фінансових столицях світу, а й у найбільших інноваційних комплексах (приміром у Силіконовій долині США) з метою запозичення технологій «ноу-хау».

4. Швидко відбувався процес приватизації банків, їх збільшення та злиття, а також перехід контрольного пакету акцій до іноземних власників. Активи трьох найбільших у Чехії банків зараз становлять 16,6 млрд дол. (1999 р.), при цьому майже 95 % цих активів припадає на зарубіжних інвесторів.

5. Структурні зрушення в економіці зумовили значні зміни в складі та співвідношенні окремих видів експорту. Так, питома вага машин та обладнання становить 41 %, хімічні продукти — близько 10 %, інші промислові товари — 40 %, з чого випливає, що країні вдалося уникнути сировинної спеціалізації. Вступ Чехії до ЄС збільшив його питому вагу в структурі зовнішньої торгівлі, яка навіть перед цим була найбільшою серед країн ЦСЄ (69 % в експорті та 62 % в імпорті, 2000 р.).

6. Уряд країни постійно працює над подоланням регіональних диспропорцій у країні, а чеська модель локального розвитку є у багатьох випадках показовою для всіх постсоціалістичних країн. Зупинимося на ній детальніше, так само як і на тих обсягах допомоги з боку структурних фондів ЄС, яку країна почала отримувати з травня 2004 р.

Відповідно до закону «Про державну підтримку регіонального розвитку» пріоритетними для Чеської Республіки є наступні території:

1. регіони з посиленою державною допомогою, що характеризуються низьким рівнем розвитку, у тому числі:

а) території зі значними структурними змінами, які призвели до рецесії у діяльності окремих секторів їх економіки та компаній, що працюють в них, а відтак і до значного зростання рівня безробіття;

б) економічно слаборозвинуті території, тобто ті, що мають показники розвитку нижчі за середні по країні;

в) сільські території, що характеризуються низькою густотою населення, депопуляцією та високим відсотком працівників, що зайняті у сільському господарстві.

2. Інші регіони, до яких відносять прикордонні території, колиш­ні військові зони, території, що постраждали внаслідок стихійного лиха чи забруднення довкілля, території з низьким рівнем розвитку економіки через несприятливі умови, а також території з домінуванням аграрного виробництва та високим рівнем безробіття.

3. Регіони індивідуальної підтримки.

Наведена вище модель у цілому відповідає європейській системі індикації регіонального розвитку країн Європейського Союзу, що випливає з «Порядку денного — 2000» (Agenda-2000), який визначив пріоритети наднаціональної підтримки впродовж 2000—2006 рр. Однак деяку відмінність при цьому мають регіони з низькою густотою населення. Справа у тому, що коли в ЄС писали цей документ, то передбачалося, що системну допомогу будуть отримувати зі структурних фондів ті регіони Швеції (Північний Схід) та Фінляндії (Північ), де відповідний показник становить менше 10 осіб на км². Середня ж густота населення у Чеській Республіці дорівнює 129 особам на км², проте навіть коливання на рівні +50 % названого індикатора, які спостерігаються у чеських регіонах, навряд чи виведуть їх на подібний до «скандинавського» рівень, а відтак вони можуть підтримуватися спираючись лише на національні фонди, за умови, що це не буде суперечити європейському конкурентному законодавству.

Досить багато суперечностей викликає також у ЧР сама схема допомоги як депресивним територіям, так і активним. Сьогодні прямими інструментами підтримки регіонів у Чеській Республіці визначено лише три:

1. субсидії (включаючи субсидії на робочу силу);

2. низьковідсоткові позики чи позики, що спрямовані на розвиток пріоритетних територій, чи територій, що мають певні привілеї;

3. повернення фінансової допомоги.

Подібний інструментарій дещо відрізняється від того, який існує в деяких країнах ЄС, насамперед своєю конкретизацією, що дозволяє уникнути розпорошення державного бюджету, неможливості формування «споживацької» схеми з боку депресивних регіонів, а також максимізації підтримки територій, які активно розвиваються.

Значною перевагою чеської моделі розвитку є те, що в цій країні вдалося уникнути «диверсифікації виробництва документів про регіони», що явно відрізняє їх від багатьох пострадянських держав, хоча останнім часом в Україні намітилася наявна тенденція до уніфікації законів, розпоряджень та стратегій відповідно до аналогічних документів в ЄС та країнах-аплікантах. Найважливішими нормативно-регулятивними актами, що спрямовані на подаль­ший регіональний розвиток в Чеський Республіці, є:

• довгострокова політика розвитку;

• стратегія регіонального розвитку;

• національна програма регіонального розвитку (середньострокова).

Названі документи є гармонізованими до аналогічних в ЄС та передбачають крім наявності місцевих стратегій, ще й програми для розвитку окремих територій, на які вже у 2002 р. було виділено близь­ко 2,4 млрд чеських крон (середній курс 1 дол. США у тому році дорівнював 32,7 CZK), з яких 985 млн крон пішло на підтримку проектів в Моравії—Силезії, 826 млн — у Північно-Західний регіон, 300 млн — у Прешовський регіон, де проходило будівництво відділення ТНК «Філіпс», та 252 млн для підтримки економічно слаборозвинутих регіонів та колишніх військових зон Ралско та Млада.

Сучасна Чехія наполегливо працює на впровадження у життя нового Національного плану розвитку¹, який чітко встановив пріоритети, цілі, завдання, напрями та рівні регіонального розвит­ку, а також механізми підтримки чеських адміністративно-територіальних формувань. Він був розроблений у грудні 2002 р. та схвалений Європейською Комісією у лютому 2003 р. і розрахований на період 2004—2006 рр. Початок його реалізації був намічений на червень 2004 р., тобто через місяць після офіційного вступу Чеської Республіки до ЄС. Природно, що Чехія розраховує на суттєву підтримку багатьох своїх проектів через систему структурних фондів та Фонду згуртування, що матимуть місце впродовж 2004—2006 рр. Досить красномовно про нарощування масштабів цієї підтримки свідчить розподіл коштів фондів ЄС, що подано у табл. 5.23, з якої випливає таке: найпотужнішу допомогу отримуватимуть чеські регіони все ж таки зі структурних фондів (Європейський соціальний фонд, Європейський фонд з управління та надання гарантій для сільськогосподарського виробництва, Європейський фонд регіонального виробництва, Фінансовий механізм розвитку рибальства), на які припа­датиме 64 % усіх коштів, що поступатимуть з ЄС.

Таблиця 5.23