5.6.4. Особливості зовнішньоекономічних зв’язків

У структурі експортно-імпортних операцій Італія мало чим відрізнялася від інших країн Європейського Союзу, на які при­падає 60,6 % імпорту і близько 57,2 % експорту країни (1999 р.). При цьому основними партнерами в ЄС були Німеччина (19,2 %), Франція (12,6 %), Великобританія (6,1 % всього обсягу зовнішньої торгівлі). Частка США при цьому становила лише 5 %. У світовому рейтингу зовнішньої торгівлі країна посідає шосте місце, а ось за експортом послуг — п’яте. Упродовж п’яти років (1996—2000) обсяги експорту зросли в 1,3 раза, імпорту в 1,5 раза.

Особливості міжнародної спеціалізації країни досить чітко може проілюструвати структура зовнішньої торгівлі товарами (табл. 5.7), яка відрізняється від тієї, що існувала на початку 90-х рр. і стала результатом глибокого реформування національної економіки. Якщо порівняти частку імпорту та експорту у 2000 р., то можна дійти висновку, що в межах міжнародного поділу праці Італія мала пріоритети у ввезені хімічних товарів, електротоварів та інструментів, продуктів харчування, мінеральної сировини та транспортного обладнання. Проте у ряді галузей експорт переважав над імпортом, зокрема у торгівлі шкіряними виробами, машинами та обладнанням, текстилем, взуттям та одягом.

Таблиця. 5.7

Структура зовнішньої торгівлі товарами, 2000 р.

Назва групи товарів	Імпорт	Експорт
1. Хімічні товари	12,9	9,3
2. Електротовари та інструмент	14,8	10,1
3. Їжа, напої, тютюн	6,6	5,0
4. Шкіра та шкіряні вироби	2,1	5,1
5. Машини та обладнання для них	7,8	19,5
6. Метали та металопродукція	10,2	8,1
7. Мінеральна сировина	11,6	0,2
8. Текстиль та одяг	4,9	10,3
9. Транспортне обладнання	13,6	11,6
10. Інша продукція	15,5	20,8

Джерело: The Statesman’s Yearbook. 2004 / Ed. by B. Turner. — NY: Palgrave Macmillan, 2003. — P. 953.

Відмінною особливістю зовнішньої торгівлі Італії від багатьох інших постіндустріальних країн світу є наявність позитивного сальдо торгового балансу, хоча таким він став лише наприкінці 1990-х рр.

Разом з тим, країна, як зазначалося раніше, навіть зараз є досить великим зовнішнім боржником, проте водночас Італія виступає досить потужним європейським донором економічної допомоги — близько 1,3 млрд дол. (1997 р.), яка в основному зорі­єнтована на країни Середземномор’я.

5.7. Скандинавська модель розвитку

5.7.1. Особливості розвитку економіки скандинавських країн

До скандинавських країн відносять, як правило, три країни відповідного півострова — Норвегію, Швецію та Фінляндію, а також Данію, яка знаходиться поза його межами, але має тіс­ні господарські зв’язки з названими країнами та подібну до них економічну модель, яку нерідко називають «скандинавською» з її відмінними рисами: високою питомою вагою державного сектора в структурі ВВП та перерозподілом його значної частини через бюджет (понад 50 %); найвищою у світі заробітною платою за годину роботи та одним з найбільших у світі рівнем оподаткування; великим соціальним пакетом, що включає допомогу у разі безробіття, тривалу відпустку матері у зв’язку з доглядом за дитиною, безкоштовне медичне обслуговування, безкоштовну освіту тощо. Разом з тим, такі «завоювання» країн Північної Європи стали мож­ливими лише за умов наполегливої боротьби профспілок та соціал-демократичних урядів скандинавських держав за права їхнього населення, формування високого рівня культури праці та етики біз­несу, системних заходів щодо охорони навколишнього середовища і відповідного менталітету населення.

Разом з тим, країни цієї групи належать до макроекономічних (за відносними показниками) лідерів нашої планети (табл. 5.8), питома вага яких у світовій економіці перевищує 3 % світового ВВП, а населення становить менше 1 %, що змушує їх проводити досить обережну політику щодо розширення не тільки в межах національ­них економік, а й в Європі¹. Наприклад, Норвегія вийшла зі складу ЄС, залишившись членом Європейської Асоціації вільної торгівлі, а Данія і Швеція, перебуваючи в Євросоюзі, не бажають приєднуватися до монетарної системи і вводити євро, хоча їх валюти повністю відповідають системним критеріям ЕМС, і лише Фінляндія має в цьому плані «повноцінне членство», замінивши свою марку на європейські гроші у 2002 р.

Особливістю сучасного стану скандинавських країн у глобаль­ній економіці є їх високий відносний показник ВВП, при цьому найбільшого рівня він досяг у Данії та Норвегії. Країни цієї групи є визнаними лідерами щодо такого інтегрованого показника, як індекс розвитку людського потенціалу, за яким Норвегія та Швеція традиційно утримують перші місця.

Таблиця 5.8