1 Національні економіки в системі світового господарства. Варіативність моделей економічного розвитку

1. Місце та роль національної економіки в системі світогосподарських зв’язків

2. Основні індикатори економічного потенціалу та рівня розвитку країн

3. Класифікація країн у світовій економіці

4. Особливості взаємовідносин між країнами в умовах глобалізації

5. Основні моделі економічного розвитку країн світу

1.1. Місце та роль національної економіки в системі світогосподарських зв’язків

Світове господарство (світова економіка) склалося на початку ХХ ст. внаслідок тривалого історичного процесу розвитку суспільства. Велике значення при цьому мали перехід на машинне виробництво, розвиток промисловості, необхідність розширення ринків збуту, джерел сировини тощо. Означені чинники стимулювали формування спеціалізації країн та їх внутрішніх регіонів щодо випуску певних видів продукції, а відтак і обміну товарами й послугами на зовнішніх ринках. У цей період активно відбувається процес вивезення капіталу за кордон, активізується зовнішня торгівля, нарощуються обсяги зарубіжних інвестицій у промисловість та сферу послуг.

Упродовж ХХ ст. максимального розвитку набувають міжнарод­ні ринкові відносини, які привели до руйнації економічної та політичної відособленості країн, посилення міжнародного поділу праці, спеціалізації держав-лідерів на виробництві товарів та послуг, стимулювання обміну продуктами праці та науково-технічними досягненнями (особливо у сфері «ноу-хау»), потужного впливу ТНК на всі сфери суспільного життя (за даними професора Л. Мяснікової (Росія), саме в них сконцентровано у 4—5 разів більше фінансових ресурсів, ніж у всіх національних банках світу разом узятих), потуж­них інвестиційних хвиль, які максимально посилюють процес не- рівномірності соціально-економічного розвитку країн та регіонів.

Суттєвих змін у системі соціально-економічних наук у ХХ ст. зазнав і понятійний апарат. Для характеристики єдності національних економік все частіше почали використовувати дефініції «світова економіка» чи «світове господарство», а в останні п’ятнадцять років ще й «глобальна економіка», які, на думку багатьох науковців, є тотожними і перебувають у ієрархічних (таксономічних)¹ зв’язках з поняттям «національна економіка». Таким чином: світова економіка — це сукупність національних господарств, пов’язаних між собою системою міжнародного поділу праці, економічними, політичними та соціокультурними відносинами.

Спробу визначити основні складові поняття «світова економіка» (СЕ) робили багато науковців, однак найбільш вдалим є тлумачення французького економіста Мішеля Бо, переконаного, що компонентний склад СЕ утворюють вісім основних систем:

1. сукупність виробничої діяльності людини, яку можна визначити макроекономічними показниками;

2. сукупність національних економік усіх країн світу, які мають певне місце у світовій системі;

3. сукупність міжнародних зв’язків (відносин) між національними господарствами;

4. глобальна діяльність транснаціональних компаній (ТНК) та транснаціональних банків (ТНБ);

5. інтеграційні угруповання країн та міжнародні організації;

6. світова система, сформована та організована внаслідок розвитку капіталістичного способу виробництва;

7. світова капіталістична система, яка є домінуючою в сучасному світі;

8. наслідки економічної діяльності всього людства, які розглядаються з позиції стану охорони довкілля та ресурсів, що використовуються.

До означеного списку різні дослідники часто додають ще й чинники, які сприяють інтернаціоналізації господарського життя, досить добре унаочнюють нарощування залежностей і взаємозв’язків між національними господарствами та світовою економікою в цілому. На думку В. Колесова та М. Осьмової (Росія), сюди слід включати: наявність глобальних проблем людства, виникнення регіональних економічних об’єднань; трансформацію індустріального суспільства у постіндустріальне; утворення потуж­них транспортних структур та мереж розповсюдження товарів і послуг та їх вплив на численні країнові стандарти споживання та образу життя; науково-технічний прогрес; виникнення національ­них та міжнародних норм і стандартів соціального життя тощо.

Важливим моментом процесу консолідації національних економік в єдину систему світового господарства є чинник цілеспрямованої діяль­ності держав щодо міжнародного узгодження правил і процедур пе- реміщення товарів, послуг, робочої сили, капіталів, технологій, ство­рення національних інтеграційних структур, яким делегуватимуться певні повноваження щодо розподілу зазначених вище чинників.