5.4.4. Особливості зовнішньоекономічних зв’язків

Більшість сучасних дослідників економіки Франції відмічають той факт, що останнім часом країна швидко нарощує свою присутність на світових ринках товарів та послуг, а політику держави та французьких фірм можна охарактеризувати як експансіоністську. За обсягами товарообігу (642 млрд дол. у 2001 р.) Франція посідала четверте місце у світі після США, ФРН та Японії і випереджала Великобританію майже на 40 млрд дол. В Європейському Союзі вона є другою за експортом (319 млрд дол.) і третьою за імпортом (323 млрд дол.). При цьому експорт промислових товарів становить 81 % від сумарного вивозу, загаль­на ж частка Франції у світовому експорті становить близько 5,3 %. Основними його статтями є: машини та транспортне облад­нання, хімікати, залізо, сталь, продукція АПК, текстиль та одяг, зброя. Основу імпорту становить продукція машинобудування, енергоносії (сира нафта), деякі сільгосппродукти, продукція хіміч­ної промисловості.

Упродовж 80—90-х рр. ХХ ст. відбулися значні зміни у зовнішній торгівлі країни, коли на перше місце в структурі промислового експорту вийшла продукція машинобудування, частка якої досягла 50 % вартості готових виробів. Франція посіла провідні позиції на ринках високотехнологічних товарів, зокрема на аерокосмічному, зв’язку, авіаційному, енергетичному, транспортному. За короткий термін країна вийшла на друге місце у світі за експортом зброї (11—13 % продажів на світовому ринку, а експортна квота ВПК Франції сягнула 30—40 %, що перевищило аналогічний американський показник у 10 %).

Упродовж багатьох років країна займала друге місце у світі в експорті послуг і тільки у 1997 р. вона поступилася Великобританії.

Як і кожна держава Євросоюзу, Франція передусім орієнтується на взаємну торгівлю з його членами, частка яких і в експорті, і в імпорті становить 62—63 %. При цьому перші місця посідають Німеччина, Великобританія, Італія, а також Бельгія, Люксембург та Іспанія. Частка США є досить скромною — 7—9 %.

Прямі іноземні інвестиції французьких фірм за кордоном у 2001 р. становили 43 млрд дол., що було у 6,7 раза меншим за США, у 4,4 раза за ФРН та в 3,1 раза за Великобританію. Це говорить про те, що Франція багато в чому поступається іншим розвинутим державам на світовому ринку капіталу, а динаміка руху останнього є більш повільним, ніж в інших державах.

Країна є потужним донором фінансової підтримки розвитку, обсяги якої становлять 6—7 млрд дол. щорічно, тобто близько 0,7 % її ВВП. Упродовж 1990-х рр. обсяги її надання почали зменшуватися, насамперед ті, що спрямовувалися в країни третього світу.

Разом з тим, країна має досить великий зовнішній борг, що становить близько 118 млрд дол. (оцінка 1996 р.). У цілому це не створює загрози економічній незалежності країни, тому що цей показник є меншим ніж 10 % її щорічного ВВП, проте яскраво свідчить, що можливості додаткових надходжень до державного бюджету обмежені.

5.5. Економіка Великобританії

5.5.1. Місце країни у світовій економіці та позиції в єс

Об’єднане Королівство Великої Британії та Північної Ірландії є одним з найрозвинутіших країн світу, що входить до Великої сімки, і має впливові позиції на світовому та європейському рівнях. На прикладі цієї держави можна досить добре проілюструвати етапи розвитку капіталізму взагалі. Саме тут зародилися ринкові відносини, а впродовж XVIII—XIX ст. країна стала провідною індустріальною і морською державою світу. Площа її колоній у цей період у декілька десятків разів перевищувала територію метрополії, дорівнюючи тим самим ¼ площі суходолу всієї планети. У ХХ ст. значення «промислової майстерні світу» стало зменшуватися. Частково це пояснювалося ослабленням економічних позицій країни внаслідок двох світових війн, збільшенням частки державної власності у 50—60 рр. ХХ ст., високим ступенем дотаційності виробництва тощо. Застосування нової неоліберальної моделі розвитку у 80-х рр. ХХ ст. дозволило країні частково відродити свій потенціал та імідж провідної держави світу. За оціночними даними, у 2004 р. країна посідала друге місце в ЄС (після ФРН) за виробленим ВВП — 1785 млрд євро (у переводі з англійських фунтів), випередивши таким чином Францію. Показник ВВП на душу населення вже зараз перевищує середній по ЄС на 15 %. За індексом розвитку людського потенціалу країна посідала у 2001 р. 13 міс­це у світі (0,93 при максимальному рівні 0,944). Її ВВП (за ПКС) 24 160 дол. у тому ж році у 4 рази перевищував середній світовий індикатор.

У ХХІ ст. Великобританія увійшла з досить високими інноваційними показниками. Так, серед 46 найбільших технологічних центрів світу чотири (Лондон, Кембрідж, Долина Темзи, Глазго—Едінбург) знаходяться саме в ній (у Франції — їх 2, у ФРН — 3, Японії — 2). За індексом технологічних досягнень країна посідала у 2000 р. сьоме місце у світі (0,606, максимальний у Фінляндії — 0,744). Проте в експорті високих і середніх технологій країна поступалася багатьом постіндустріальним державам, маючи частку 61,9 % від загального експорту, пропускаючи перед собою не тільки країни-лідери, а й деякі інші держави (Південну Корею, Угорщину, Мексику та ін.). За мікроекономічним індексом конкурентоспроможності (МСІ) країна вийшла на 6-е місце у світі.

За обсягами промислового виробництва Великобританія посідає п’яте місце у світі, а ось за розмірами зарубіжних інвестицій знаходиться на другому місці у світі, маючи при цьому досить сильні позиції не тільки в європейських країнах, а й у своїх колишніх колоніях (Індія, Пакистан та ін.), які зацікавлені в британських інвестиціях у цілу низку галузей національної економіки.

Водночас з цим Великобританія має відмінні від багатьох європейських держав політичні та економічні позиції в Європейському Союзі, з одного боку, сприяючи подальшому зближенню країн цього регіону та нарощуванню загального потенціалу ЄС, з другого — відмовляючись від вступу до євро зони. Масовий рух громадськості «Європі так! Євро — ні!», що розгорнувся в країні у ХХІ ст., досить переконливо говорить про те, що погляди уряду та народу цієї держави й у подальшому будуть різнитися від загальноєвропейських підходів.