Галузева структура валової додаткової вартості (у поточних цінах, у відсотках)

Назва країни	Рік	ВДВ	У тому числі
			промисловість	сільське, лісове, рибне господарство	будівництво	послуги
1. Азербайджан	2002	100	37	15	12	36
2. Білорусь	2002	100	30	11	6	53
3. Вірменія	2001	100	22	28	11	39
4. Грузія	2002	100	13	25*	5	57
5. Казахстан	2002	100	31	8	7	54
6. Киргизстан	2001	100	24	37	4	35
7. Молдова	2001	100	21	25	3	51
8. Російська Федерація	2002	100	27	6	7	60
9. Таджикистан	2001	100	25	29	5	41
10. Туркменія	1997	100	35	21	12	32
11. Узбекистан	2001	100	16	34	7	43
12. Україна	2002	100	31	15	4	50

*Включаючи переробку сільгосппродукції у домогосподарствах

Джерело: Послання Президента України до Верховної Ради України: Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2003 році. — К.: Інформаційно-видавничий центр Держкомстату України, 2004. — С. 443.

ІІ. Група індустріалізованих країн, в яких питома вага промисловості домінує над сільським, рибним та лісовим господарством, що досягається за рахунок розвитку головним чином видобувних галузей. У цих державах питома вага індустрії як правило дорівнює сфері послуг. До складу цієї групи входить Азербайджан (середня плата у грудні 2003 р. становила 85 дол.) та Туркменія (ця країна останній раз оприлюднила дані про середні доходи населення лише у 1998 р. — 57,2 дол.).

ІІІ. Аграрно-індустріальні держави, в яких питома вага аграрного сектору в структурі ВДВ переважає над промисловістю. До цієї групи країн відносять Вірменію, Киргизію, Таджикистан, Узбекистан. Середньомісячна номінальна заробітна плата в них є досить низькою, від 72 дол. у Вірменії до 21,9 дол. у Таджикистані (2003 р.).

Сучасному розвиткові країн СНД притаманні як спільні, так і відмінні риси функціонування їх господарств, які можна звести до таких блоків:

1. СНД є організацією держав колишнього СРСР (без країн Балтії), основною метою створення якого було збереження стабільності економічних зв’язків на пострадянському просторі. Проте уникнути руйнівного падіння виробництва, яке сталося після розпаду Радянського Союзу, традиційними для цих держав методами не вдалося. Заходи урядів щодо обмеження імпорту, енергетичного диктату, товарних війн та ультиматумів, які чітко характеризують період 1991—1995 рр., внесли значні суперечки між учасниками СНД, проте у жодному випадку не відродили нормальні пропорції еквівалентного обміну.

2. При переході до ринку країни СНД використовували різні моделі трансформації своєї економіки від «шокової терапії» та градуалізму (за угорським та польським варіантом) в європейських державах Співдружності до азійсько-арабського (з гарантованими соціальними перевагами у вигляді безкоштовного споживання електроенергії та газу) в Туркменії, проте успіш­ність проведених реформ була багато в чому химерною через застосування діаметрально протилежних заходів та інструментів ринкових перетворень, непослідовності дій урядів, захопленням ідеями монетаризму тощо.

3. Інституціалізм СНД у своїй основі ґрунтувався на європейській системі наднаціонального регулювання, проте рішення різ­них його органів на відміну від ЄС мають здебільшого рекомендаційний характер, а позиції урядів держав-учасниць визнаються вирішальними у підтримці тих чи інших проектів. У таких умовах через відсутність системи запобіжних заходів та штрафних санкцій, що застосовуються проти тих, хто не виконує спільні рішення, СНД може залишитись лише консультативною організацією.

4. За останні п’ятнадцять років суттєво змінився характер зовнішньоекономічних відносин між державами СНД, які сміливо, хоча і далеко не завжди вдало (можна назвати численні антидемпінгові розслідування проти них у країнах Заходу), виходили на зовнішні ринки. Натомість питома вага взаємних поставок у державах Співдружності суттєво скорочувалася з 72,1 % у 1990 р. до 40 % у 2002 р. Разом з тим, потенційна місткість рин­ків СНД уже зараз оцінюється у 1,6 трлн дол., що робить країни цієї групи інвестиційно привабливими для багатьох ТНК, а відтак за прогнозами аналітиків інтерес потенційних інвесторів до цього мегарегіону найближчим часом зростатиме.

5. Системні проблеми вступу «промислово розвинутої четвір­ки» (Білорусь, Росія, Казахстан, Україна) до ГАТТ/СОТ через ймовірність значної деформації галузевих структур виробництва та досягнутої сталості ринку підштовхує їх до посилення інтеграційних зв’язків та взаємного відстоювання спільних позицій під час переговорів. Певною мірою розв’язати цю задачу може створення досить суперечливого економічного об’єднання ЄЕПу, з домінуючою позицією у ньому Росії. Разом з тим, важливим для країн-енергореципієнтів — Білорусі та України залишатиметься проблема диверсифікації джерел енергопостачання, залучення енергозберігаючих технологій у своє виробництво та розвиток на прагматичній основі спільних з іншими учасниками СНД проектів у високотехнологічних галузях.

6. Запропонована Європейською Комісією ідея створення Спільного Європейського Економічного простору «Ширша Європа — сусідство» (березень 2003 р.) не може вважатися антагоністичною до ЄЕПу, проте в разі поглиблення подальшої інтеграції в його межах шляхом створення спільного Митного союзу заблокує можливі переговори про вступ з потенційними учасниками коінтеграції до Євросоюзу (Україна, Білорусь, Молдова).