Макроекономічні індикатори розвитку рф

Індикатори	Роки
	1996	1997	1998		1999	2000	2001	2002	2003	2004
Приріст ВВП, %	–3,6	1,4		–5,3	6,4	10,0	5,1	4,7	7,3	7,1
Приріст промислової продукції, %	–4,5	2,0		–5,2	11,0	11,9	4,9	3,7	7,0	6,1
Довгострокові капіталовкладення, %	–18,0	–5,0		–12,0	5,3	17,4	10,0	2,6	12,5	10,9
Рівень безробіття, %	9,3	9,0		13,2	12,4	9,9	8,7	9,0	8,7	7,6
Експорт, млрд дол.	89,7	86,9		74,4	75,6	105,0	101,9	107,3	135,9	182,0
Імпорт, млрд дол.	68,1	72,0		58,0	39,5	44,9	53,8	61,0	75,4	94,8
Платіжний баланс, млрд дол.	10,8	–0,1		0,2	24,6	46,8	33,9	29,1	35,8	58,2

Джерело: BOFIT. Russia Review. — 2005. — №2. — P. 1.

7.2.3. Структура сучасного господарства

Відмітною особливістю сучасного господарства Росії є наявність кількох потужних ТНК, які працюють, в основному, в нафтогазовому комплексі національної економіки. Серед них насамперед слід виділити NK Yukos OAO (з ринковою капіталізацією в 14,6 млрд дол. станом на січень 2002), Gazprom OAO (14,3 млрд дол.), Surgutneftegas OAO (11,9 млрд дол.). Швидкий розвиток цих компаній наприкінці 1990-х рр. був зумовлений передусім потрійним зростанням світових цін на нафту, який досяг піку в другій половині 1999 р. У багатьох випадках первинне нагромадження капіталу в цих потужних російських ТНК було далеко не завжди чесним, а відтак судове розслідування, яке розпочалося проти першого лідера російського бізнесу, має на меті встановити відповідність сплати податків «Юкоса» до державної скарбниці.

Основними сферами сучасної російської економіки є видобувна промисловість (нафта, газ, вугілля), чорна та кольорова металургія, хімічна промисловість, машинобудування (ця галузь є високодиверсифікованим сегментом національної економіки, в якому вироб­ляється практично все — від електропобутових приладів до аерокосмічної техніки), випуск інструментів, споживчих товарів, тек­стилю, продуктів харчування. Разом з тим, підвищення конкурентоспроможності товарів, що випускаються, насамперед у галузі машинобудування, розроблення нових концепцій їх маркетингу є важливим завданням сучасного промислового виробництва РФ.

Сільське господарство вирізняється вирощуванням зерна, цук­рового буряку, соняшникового насіння, фруктів, овочів, а також розведенням великої рогатої худоби м’ясо-молочного напрямку. Однак через об’єктивні (розташування значної частини території країни в зоні так званого негарантованого землеробства) та суб’єктивні причини (відсутність до недавнього часу дієвої систе­ми захисту аграрного сектору економіки) країна вимушена завозити значну частину продовольства з-за кордону.

Швидких обертів набирає в Росії розвиток банківського сектора економіки. Після фінансової кризи 1998 р. кількість банків у цілому значно скоротилася, проте суттєво зросла їх капіталізація, а активи не тільки швидко відновилися, а й мали тенденцію до акселерованого зростання впродовж наступних п’яти років. Найбільшим банком Росії, станом на березень 2001 р., є Sberbank, який має 21 778 відділень по країні, в яких працює близько 200 тис. службовців, а його активи перевищують 20 млрд дол. На значній відстані від нього йде Vneshtorgbank (активи становлять 4 млрд дол.), Gazprombank (3,8 млрд дол.), Alfa Bank (3,0 млрд дол.). Особливістю російського банківського сектору є гіпертрофована концентрація їх центральних офісів у Москві. Так, серед тридцяти найбільших банків РФ двадцять п’ять знаходяться в російській столиці, три у Санкт-Петербурзі і по одному в Уфі та Казані.

Така ситуація породжує й іншу проблему російської економіки — значну диференціацію соціально-економічного розвитку, а відтак і проблему гармонізації бюджетного розподілу. Посилення суперечностей між регіонами призвело до чіткої градації у річних бюджетах регіонів-донорів та регіонів-реципієнтів. До пер­ших з них відносять Москву, Санкт-Петербург, республіки Татарстан, Башкортостан, Комі, Краснодарський край, Вологодську, Московську, Липецьку, Самарську, Пермську, Свердловську, Челябінську, Тюменську області, Ханти-Мансійський та Ямало-Ненецький округи. Решту територій країни включають до групи регіонів — отримувачів допомоги з федерального бюджету РФ.

Обертання поза економікою великої частки тіньового капіталу призводило донедавна до загострення багатьох регіональних криз. Відповідно до прогнозів англійських економістів Хойлера і Тойлера у першій чверті ХХІ ст. столиця Росії — Москва має стати β-регіональним фінансовим лідером планети (α-рівень матимуть відомі центри: Франкфурт-на-Майні, Нью-Йорк, Токіо та ін.), проте навіть і зараз існує суттєва проблема дорожнечі в багатьох російських мегаполісах, передусім у столиці. Спеціально проведене дослідження Світового банку (2002 р.) виявило, що за вартістю життя Москва посідає 35-е місце у світі, Санкт-Петербург — 80-е (найближчим до них Києву та Баку експерти відводять відповідно 83-е та 86-е місця).

Наступною структурною проблемою РФ є проблема зовнішнього боргу. У середині 1990-х рр. Росію вважали одним з найбільших боржників планети, розмір якого перевищував за різними даними суму в 200 млрд дол. Разом з тим, станом на цей же період Росії, як правонаступниці колишнього СРСР, заборгували близько 160 млрд дол. країни «третього світу». Вступ РФ до так званого престижного Паризького клубу зменшив заборгованість їй до 20 млрд, які відповідно до правил членства в ньому були реструктуризовані. Натомість російські борги ніхто не збирався списувати. Упродовж останніх десяти років країна вимушена була платити великі відсотки по них і водночас пропорційно гасити частину з них. Успіхи тут були очевидними, хоча і непростими для бюджету. Сучасну структуру зовнішнього боргу країни демонструє табл. 7.5.

Таблиця 7.5