8 Економіка Китайської Народної Республіки (кнр)

8.1 Місце КНР у світовій економіці

8.2. Еволюція економічної моделі

8.3. Галузева структура економіки

8.4. Зовнішньоекономічні зв’язки

8.5. Розвиток економічних відносин України з КНР

8.1. Місце КНР у світовій економіці

Успіхи китайських реформ, що були проведені в країні впродовж останніх 15—20-ти років примусили говорити провідних експертів світу про КНР як одного з найбільших товаровироб­ників світу, яким ця азіатська держава стала на зламі тисячоліть, та потужного конкурента Західного світу, яким має стати вже найближчим часом.

За кількістю населення (1,27 млрд жит.) Китай посідає перше місце у світі, а за площею (9,6 млн км²) одне із перших. За виробництвом ВВП КНР у 1990-ті рр. вийшов на друге після США міс­це, проте суттєво відстає за відносним показником цього інди- катора, щорічно виробляючи трохи більше ніж 4000 дол. на душу населення (ПКС) і посідаючи через це 104-е місце у світі за ІЛР (2001 р.). Сучасний товарообіг країни наближається зараз до 600 млрд дол., проте питома вага експорту товарів високих технологій не перевищує 20 %. Щорічно країна залучає у свою економіку 40—50 млрд дол. прямих іноземних інвестицій, які надходять переважно у вільні економічні зони та у вибрані галузі національної економіки. За обсягами зовнішнього боргу (понад 150 млрд дол.) країну можна вважати одним із «рекордсменів» планети, проте питома вага останнього не перевищує 10—15 % ВВП і є майже удвічі меншою за щорічний експорт країни, а відтак не може створювати загрозу національній економіці.

За класифікацією ООН КНР належить до групи держав, що динамічно впроваджує нові технології, проте за індексом технологічних досягнень країна посідає лише 45-е місце у світі (1999 р.). Досить «скромними» є позиції Китаю і щодо показника ділової конкурентоспроможності національної економіки — 47-е місце (2004 р.). Екстенсивний напрям економічного зростання, що був притаманний господарству країни у 1990-ті рр. перестав відігравати вирішальну роль у ХХІ ст. (хоча окремі галузі продов­жують зростати саме таким чином), це призвело до того, що держава почала втрачати темпи зростання конкурентоспроможності. За показником індексу конкуренції, що зростає, (методика WEF) Китай перемістився з 44-го місця (2003 р.) на 46-е (2004 р.).

У глобальній економіці КНР є лідером у виробництві багатьох видів продукції, зокрема, вугілля, сталі, цементу, зерна, м’яса, бавовни, а також має провідні позиції щодо видобування нафти, виробництва електроенергії тощо. Майже 40 % взуття, що виробляється у світі, також припадає на цю державу. Разом з тим, країна має невисокі позиції у випуску інноваційної продукції та її експорті до постіндустріальних держав.

Китаю притаманна висока мілітаризація економіки, щорічно на забезпечення обороноздатності країна витрачає близько 4 % свого ВВП (у 2001 р. це становило 46 млрд дол., тобто по 36 дол. на кожного жителя). Багато західних фахівців вважає, що реальні витрати на оборону значно вищі за офіційні.

Незважаючи на значні економічні успіхи КНР відстає від провідних держав світу за продуктивністю праці та більшістю соціаль­них показників. Наприклад, середній рівень доходів на місяць у країні в першому кварталі 2004 р. становив у міських районах 880 юаней (85 євро), проте в сільських регіонах він був утричі меншим — 280 юаней (27,4 євро). Фактично це означає, що біль­ша частина населення країни живе на межі бідності (коефіцієнт Джині у 1998 р. становив 40,3), насамперед це стосується сільських районів, в яких гостро відчувається надлишок робочої сили, а нестача робочих місць компенсується тимчасовими заробітками, міграцією у вільні економічні зони та за кордон.

Сучасний Китай належить до числа країн з найбільшими ре- гіональними контрастами соціально-економічного розвитку. Включення до складу КНР у 1999 р. колишніх колоній Великобританії — Гонконгу (Сянган) та Португалії — Макао (Аоминь), які зберегли відповідну модель економічного розвитку, посилило диспропорційність між слаборозвинутим заходом країни та промислово розвинутим сходом. Наприклад, Гонконг, макроекономічні показники якого ще й досі у світовій статистиці рахують окремо, посідає провідні позиції у глобальній економіці, ВВП на душу населення в ньому становить 24 850 дол. (ПКС, 2001 р.), а за показником ІЛР він вийшов на 26-е місце у світі. Разом з тим, динаміка економічного зростання дозволяє уряду КНР прогнозувати вихід країни на провідні позиції у глобальній економіці вже у 2025 р., а до 2050-го досягти рівня благополуччя трійки лідерів.