1.4. Методи досліджень науки про управління регіоном

У вітчизняній науці дослідження економічних і соціальних аспектів регіонального розвитку проводилось ще з початку ХІХ ст., але їх теоретична база почала формуватися в середині ХХ ст. За кордоном у перші післявоєнні десятиріччя дослідження проблем регіонального розвитку отримали значний розвиток в багатьох країнах. Авангардну роль в об’єднанні вчених-регіоналістів та спроби синтеза теорій просторової і регіональної економіки відіграв американський вчений Уолтер Айзард, який в 1954 році створив Асоціацію регіональної науки, що в 1964 р. отримала міжнародний статус. У 1956 р. вийшла перша монографія У.Айзарда «Розміщення та економіка простору», пізніше «Методи регіонального аналізу: вступ до науки про регіони».

Термін «регіональні дослідження» виник у 1965 р. у зв’язку із заснуванням у Великобританії Асоціації регіональних досліджень, тоді ж почав видаватися однойменний журнал «Regional Studies». Дослідження регіонального розвитку нині набувають практичного спрямування. Завдяки працям таких західноєвропейських дослідників, як І.Г. фон Тюнен, А.Вебер, Т.Паландер, Г.Хоутеллінг, В.Кристаллер, А.Льош, А.Куклінскі стрімко зросло значення регіональних досліджень. Основою регіональних досліджень стає розвиток ідей та інформації між практичною та теоретичною сферами. Заходи регіональної політики все більше базуються на теоретичних висновках та врахуванні конкретних вимог регіонів.

Становлення та розвиток теорій розміщення продуктивних сил і регіональної економіки в Україні відбувалось під керівництвом академіка В.І. Вернадського. Основними напрямками досліджень були проблеми спеціалізації та комплексного розвитку територій, економічного районування, проблеми впливу природних чинників на економічний розвиток і раціональне використання природно-ресурсного потенціалу територій.

Докорінні зміни в системі виробничих відносин, пов’язані з руйнуванням надцентралізованого управління, розвитку місцевого самоврядування, самостійності підприємств, потребували перегляду уявлень про пріоритети в системі складових об’єкта управління регіональним розвитком.

Найважливішими напрямками еволюції методології регіональних досліджень є розширення кола факторів, що враховуються, зміщення центру тяжіння від загальних територіальних проблем на регіональний рівень, більш повне врахування регіональних особливостей та інтересів населення, а також багатокритеріальний підхід до оцінки раціональності розвитку регіонів, важелів та механізмів регулювання та управління соціально-економічними процесами в них. Досить новими і найбільш актуальними для регіонально-просторових аспектів управління господарством є дослідження та прогнозування процесів формування регіональних ринків, фінансових проблем території, утворення в регіонах економічного середовища, необхідного для розвитку та вдосконалення ринкових відносин, включаючи процеси роздержавлення власності і продовження формування ринкової інфраструктури.

Методологія науки – це сукупність теоретичних положень та категорій, які відображають найбільш загальні та істотні зв’язки між явищами. До них належать закони, закономірності, принципи та фактори, на які спирається наука і які є стрижнем її теорії. Більш детально ці питання висвітлюються в темах «Теоретико-методологічні основи управління соціально-економічним розвитком регіону» та «Методологічні основи регіонально-системної організації господарства».

В дослідженнях основних напрямків розвитку теорій та механізмів просторового розвитку економіки, управління соціально-економічними процесами та прогнозуванні регіонального розвитку використовуються наступні методи дослідження: загальнонаукові, міждисциплінарні, конкретно-наукові або спеціальні.

Для загальнонаукових методів пріоритетними є діалектичний та системний методи пізнання, завдяки яким регіон розглядається як складна соціально-економічна система, яка постійно розвивається і пов’язана з іншими регіонами різноманітними міжрегіональними взаємодіями. До міждисциплінарних методів можна віднести історичний, математичний, метод соціальних досліджень та інші.

До спеціальних методів, які використовуються для конкретно-наукових досліджень, а саме для аналізу основних складових організаційно-економічного механізму управління регіоном як складною соціально-економічною системою, належать метод системного аналізу, метод соціально-економічного прогнозування, метод економіко-математичного моделювання, балансовий метод, картографічний метод, статистичний метод, порівняльний метод, метод польових досліджень та ін. Розглянемо зміст основних методів аналізу.

Метод системного аналізу – це метод дослідження складних, багатокомпонентних систем, об’єктів, процесів в господарському комплексі як країни в цілому, так і окремих її регіонів. В ньому використовується комплексний підхід до вивчення прямих і зворотних взаємозв’язків між елементами регіональної соціально-економічної системи та організаційними формами територіального управління, а також аналіз їх співставлення. Метод системного аналізу ґрунтується на принципі поетапності: від обґрунтування цілі дослідження і формування наукової гіпотези до комплексного аналізу та вибору оптимального варіанту здійснення управління територіальною соціально-економічною системою. Особливість використання системного аналізу в управлінні та регулюванні розвитком регіонів полягає у формуванні стратегічного і перспективного управління, що дає змогу комплексно оцінювати ефективність капітальних вкладень, впровадження інноваційних форм розвитку, вдосконалювати принципи розвитку та розміщення виробництва та забезпечувати оптимізацію прийнятих рішень. Структурно-галузева будова господарства регіонів також досліджується за допомогою методу системного аналізу.

Метод соціально-економічного прогнозування – це сукупність наукових підходів та інструментів для створення прогнозів розвитку і функціонування регіональних соціально-економічних систем у майбутньому. Регіональні прогнозні дослідження є науковою основою вдосконалення територіального управління. В цьому методі поєднуються економіко-математичні методи та моделі, метод експертних оцінок, прогнозні оцінки, метод аналогій та інші.

Метод економіко-математичного моделювання – це комплекс наукових підходів та інструментів, що сформувався на стику економіки з математикою та кібернетикою і дає можливість моделювання економічних процесів. Для управління регіональним розвитком – це моделювання просторових процесів розвитку економіки регіонів, моделювання розвитку соціально-економічних систем регіонів, обґрунтування оптимізаційних моделей регіонального розвитку для прийняття управлінських рішень. Використання комп’ютерної техніки та комп’ютерних технологій дає змогу з мінімальними затратами праці і часу опрацьовувати величезний масив статистичних даних щодо рівня, структури, особливостей розвитку та функціонування соціально-економічних систем регіонів, а також сприяє оптимізації рішень щодо вибору варіантів і моделей регіонального розвитку.

Балансовий метод полягає в обробці, співставленні та аналізу показників та статистичних даних підприємств, галузей, регіонів та вимірюванні пропорцій в економіці у вартісній і натуральній формах. Цей метод дає змогу визначити оптимальне співвідношення між ресурсами та їх використанням, між галузями спеціалізації регіону і галузями, які доповнюють територіальний комплекс, виявляти будь-які пропорції та взаємозв’язки, які утворюються в процесі відтворення. Баланси можуть використовуватись для характеристики ресурсів певних продуктів, їх розподілу та використання в національній економіці, наприклад, баланси паливних ресурсів, будівельних матеріалів, різних видів металів та ін. Такі баланси складають переважно в натуральних показниках. Також складаються баланси праці, наприклад, баланс зайнятості та використання праці зайнятих. Існують баланси грошових ресурсів та їх використання в національній економіці, в окремих галузях або регіонах, наприклад, баланс державного чи регіонального бюджету. Побудова галузевих та регіональних балансів сприяє визначенню раціонального рівня комплексного розвитку регіону та виявленню диспропорцій у його розвитку. Баланси необхідні для розробки раціональних міжрегіональних та внутрішньорегіональних зв’язків.

Картографічний метод дає змогу за допомогою побудови карт, наочно відтворити особливості просторової організації господарства як країни в цілому, так і окремих її регіонів. Карта є не тільки джерелом отримання інформації щодо особливостей регіонально-просторової організації господарства, завдяки використанню карт, картосхем, картограм свідомо сприймаються і запам’ятовуються особливості розміщення населення або виробництва, статистичні матеріали, що характеризують рівні розвитку регіонів та їх ресурсне забезпечення.

Статистичний метод передбачає обробку, аналіз та систематизацію статистичної інформації, дає можливість кількісно охарактеризувати фактори, які впливають на стан об’єктів, порівняти конкретні кількісні та якісні характеристики рівня розвитку соціально-економічних систем регіонів (обрахування індексів, метод кореляцій та ін.), що, в свою чергу, може стати основою прийняття конкретних управлінських рішень.

Порівняльний метод використовують для співставлення об’єктів, як природних, так і перетворених в процесі господарської діяльності. В регіональних дослідженнях використання цього методу надзвичайно актуальне, оскільки стосується визначення рівня диференціації регіональних соціально-економічних систем. Кількість ознак, за якими порівнюють регіональні комплекси, має бути значною через необхідність систематизації елементів, що їх складають, наприклад за функціональною структурою, за соціальними показниками розвитку, за структурним призначенням об’єктів, за особливостями розташування та забезпечення трудовим, природним, виробничим, науково-технічним, інноваційним потенціалом.

Метод польових досліджень використовується для збирання первинної соціально-економічної інформації на місці. За допомогою цього методу досліджують наявні соціально-економічні процеси та явища в межах регіональних територіальних систем, особливості просторової диференціації рівнів господарського освоєння територій регіонів, ступеню залучення ресурсного потенціалу та впливу господарських систем регіонів на довкілля.