9.2. Особливості структурної трансформації національної та регіональної економічних систем

Поняття про структурну трансформацію економіки. Структурна трансформація економіки являє собою систему узгоджених між собою заходів, спрямованих на зміну структури економіки (її організаційної, галузевої, територіальної та інституційної підсистем) з метою зростання обсягів конкурентоспроможної продукції, підвищення ефективності виробництва та вирішення на цій основі соціальних завдань.

Трансформаційні зміни в економіці України є невід’ємним елементом становлення ринкового типу господарювання.

Забезпечення структурних зрушень здійснюється за такими взаємопов’язаними напрямками:

1. лібералізація економіки, тобто зняття адміністративних обмежень з цін, господарських зв’язків, зовнішньоекономічної діяльності;

2. стабілізація фінансів і грошової системи, які забезпечують зміцнення гривні як загального еквіваленту та єдиного платіжного засобу на території країни;

3. приватизація, розвиток підприємництва, створення інших інституційних передумов ефективного ринкового господарства та економічного зростання;

4. структурна перебудова економіки, її інтеграція в світове господарство, підвищення конкурентноздатності української продукції на світовому ринку;

5. створення конкурентного ринкового середовища;

6. активна соціальна політика з метою пристосування працездатного населення до нових умов, соціальний захист найбільш вразливих верств населення, створення передумов економічного зростання на основі підвищення ділової активності населення.

Метою структурної трансформації національної та регіональних господарських систем є зміна структури економіки регіону, її модернізація та оновлення.

Завдання структурних трансформацій полягають у наступному:

• подоланні технологічної відсталості господарських структур регіону шляхом технологічного переоснащення та модернізації виробництва;

• створенні конкурентних виробництв;

• формуванні виробництв повного технологічного циклу;

• згортанні нерентабельних виробництв;

• підвищенні інтелектуалізації виробничої діяльності.

Загальними напрямами структурних перетворень регіонального господарського комплексу регіону можуть бути визначені наступні:

• модернізація та перехід на нові прогресивні технології базових галузей промисловості регіону;

• прискорений розвиток галузей, що визначають темпи науково-технічного прогресу;

• розвиток наукомістких галузей і виробництв, активізація інноваційно-інвестиційної діяльності;

• удосконалення територіальної та галузевої структури, забезпечення збалансованості та пропорційності розвитку галузей економіки;

• становлення нових ефективних організаційно-правових форм господарювання;

• вдосконалення методів управління виробничо-господарською діяльністю регіону.

Особливості структурної трансформації національної та регіональної господарських систем. Економічні трансформації в Україні проходять за наявністю двох потужних процесів — посилення глобалізації та зростання регіоналізації. Вони є закономірним розвитком сучасних економічних процесів, які враховують у загальнонаціональній та регіональній політиці України. Основним напрямом економічного розвитку України в умовах глобалізації та регіоналізації є зміцнення конкурентоспроможності регіонів країни. Україна, маючи певні конкурентні переваги у світогосподарській системі, повинна зайняти гідне місце у світовому економічному просторі. Це сприятиме зміцненню економічного потенціалу регіонів країни, раціональному використанню природно-ресурсного, виробничого, людського та науково-технічного потенціалів, удосконаленню структури регіональних господарських комплексів.

В економіці України та її регіонів впродовж останнього десятиліття домінують глобальні трансформаційні процеси, обумовлені пошуком нової моделі економічного розвитку.

Основою трансформації економіки регіону є структурні зрушення, які характеризуються різними масштабами, характером і проходять на різних таксономічних рівнях.

На галузевому рівні пріоритетного значення набуває міжгалузева оптимізація, досягнення оптимальних співвідношень між обсягами виробництва та попитом, а також наповнення внутрішньорегіонального споживчого ринку.

Структурна трансформація на мікроекономічному рівні передбачає реструктуризацію підприємств, проведення організаційно-економічних, технічних та правових заходів, здатних забезпечити збільшення обсягів виробництва конкурентноспроможної продукції.

В залежності від напряму та характеру розрізняють:

• відтворювальні;

• соціальні;

• економічні;

• технологічні;

• зовнішньоекономічні (експортно-імпортні);

• галузеві та територіальні трансформаційні зрушення.

Основні напрями вдосконалення структури регіональних господарських комплексів України. Всі окреслені види структурних характеристик регіональних систем тісно взаємопов'язані між собою, однак провідна роль належить відтворювальній структурі, яка віддзеркалює співвідношення елементів (компонент) та сторін суспільного відтворення.

Доцільними є трансформаційні зміни в напрямі збільшення випуску необхідної споживачам продукції, наповнення споживчого, виробничого та інвестиційного ринків. Основним завданням такої переорієнтації є формування індустріальної системи, яка базується на розвинутому машинобудуванні, використанні досягнень науково-технічного прогресу, прогресивних структурних зрушень у світовій економіці, врахуванні динаміки її ринкової кон'юнктури.

Виведення регіональних господарських комплексів на траєкторію постіндустріального розвитку передбачає:

1. активізацію стратегічної інноваційної складової;

2. підвищення ефективності використання ресурсів;

3. якісного технологічного оновлення галузей.

Від того, в яких сферах економічної діяльності та галузях економіки

(традиційних чи постіндустріальних; експортоорієнтованих чи імпортозамінюючих; капітало-, трудо- чи наукомістких) відбувається поточна концентрація ресурсів, залежать: технологічний рівень виробничих потужностей і відповідний йому характер використання ресурсів; масштаби економічного зростання; ефективність використання ресурсів та раціональність їх функціонування; структурна перебудова економіки, структура зайнятості економічно активного населення.

Структурна перебудова регіональних господарських комплексів повинна бути орієнтована на розвиток виробництв з використанням місцевих ресурсів або вториної сировини. Необхідною є розробка стратегії ресурсозбереження, яка, з одного боку, забезпечує скорочення питомої ваги витрат природних ресурсів на одиницю кінцевої продукції, а з іншого — зменшує навантаження на навколишнє середовище. Обмеженість традиційних природних ресурсів стимулює процеси вдосконалення технологічної бази. Досягнення еколого-економічної збалансованості у функціонуванні господарський комплексів регіонів забезпечується ресурсозбереженням і оздоровленням природного середовища.

Важливим напрямом структурних трансформацій є кластерізація економіки регіонів. Основна ідея створення кластерів — стимулювання розвитку економіки регіонів, посилення координації роботи, коли різні за функціональними ознаками суб'єкти працюють задля реалізації спільної мети, підвищуючи ефективність виробництва, впроваджуючи нові технології, прискорюючи досягнення запланованих результатів, формуючи оптимальну структуру виробництва продукції. Кластер — це новий спосіб структурування виробництва та забезпечення реалізації довгострокових можливостей його розвитку. Регіональні кластери слід розглядати як інноваційно-територіальні об'єднання, що краще за галузі узгоджуються з характером конкуренції й способами досягнення конкурентних переваг та охоплюють взаємовідносини між сферами виробництва, поширення технологій, інформації, маркетингу, а також зовнішньоекономічні зв'язки.