ВСТУП

Конституція України проголосила її демократичною державою, а тому на сучасному етапі розвитку суспільства, наша правова система перебудовується у якісно новий стан. В процесі здійснення правової реформи, досить гостро постає проблема відсутності необхідного запасу правових знань та традицій. Вирішити її можливо за допомогою вивчення історичного досвіду правотворення інших країн.

Вивчення курсу "Римське право" важлива та невід’ємна частина освіти студентів, що бажають отримати диплом юриста. Україна, як і більшість країн континентальної Європи, є державою, що входить до романо-германської правової системи. Це означає, що основним джерелом формування сучасного українського законодавства є саме римське право з невеликим впливом німецького.

Переважаюча більшість основних юридичних термінів, що застосовуються сучасними українськими юристами, має латинське походження. Латина, як відомо, була офіційною мовою стародавньої Римської держави. Це, зокрема, такі терміни як: юриспруденція, реституція, сервітут, облігація, конституція, юстиція, фабула, делікт та багато інших.

Сучасний юрист повинен не тільки добре володіти знанням нормативно-правових актів, а й розуміти їх суть та логіку побудування. Таке розуміння може забезпечити ретельне вивчення історії виникнення та розвитку юриспруденції, взагалі та певних юридичних інститутів, зокрема. Вивчаючи римське право студент вчиться аналізувати норми права не тільки в статиці, а й в динаміці історичного розвитку, що надає можливість всебічного оволодіння правовими знаннями та розвитку його професійної правосвідомості.

Дисципліна "Римське право" вивчає питання, що стосуються поняття, предмету та ролі римського права, з’ясовує його джерела. Крім того, дисципліна визначає основні юридичні поняття, що застосовувалися у стародавній римській державі. В цьому аспекті вивчаються сімейні правовідносини, правовий статус осіб, поняття про позови, речові права, зобов’язання та спадкове право.

Основними формами вивчення курсу "Римське право" є лекційні та семінарські заняття, а також самостійна робота студентів.

Метою вивчення курсу є розгляд теоретичних питань римського права, як окремої галузі права та практичне застосування цих знань у діяльності юристів. Програма підготовлена з урахуванням норм стародавнього римського права в обсязі, необхідному для повного та глибокого опанування студентами основних положень щодо системи зазначеної галузі, основних нормативно-правових актів римської держави, практики їх застосування, звичаїв та традицій, що існували в римському суспільстві. Завданням курсу є забезпечення розуміння студентом правової атмосфери тих часів з тим, щоб полегшити вивчення дисципліни та навчити здійснювати порівняльний аналіз сучасного та стародавнього права.

ТИПОВА ПРОГРАМА ДИСЦИПЛІНИ

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Тема 1. Поняття, система та предмет римського права

Поняття римського права. Ius civile (цивільне право). Ius gentium (право народів). Ius praetorium (преторське право). Закони ХІІ таблиць. Цивільні права жителів навколишніх місць Рима. Замкнутий характер цивільного права Стародавнього Риму. Претор для перегринів.

Система римського права. Ius privatum (приватне право). Ius publicum (публічне право). Система римського публічного права. Система римського приватного права. Предмет римського права. Правовідносини між римлянами та мешканцями інших територій, що входили до складу Римської держави. Положення вільних людей. Раби. Нерівність між членами родини.

Періоди розвитку римського права. Архаїчний період (753 – 367 рр. до н.е.). Період республіки (367 – 17 рр. до н.е.). Принципат (17 р. до н.е. – 235 р. н.е.). Абсолютна монархія (235р. – 565 р.). Інститут власності. Договірні відносини. Елементи права власності. Право володіння. Право користування. Право розпорядження. Обтяжливий формалізм римського права. Вираз законів, як божої волі. Претори. Діяльність юристів.

Тема 2. Джерела римського права

Різноманітні значення терміну "джерело права". Поняття та види джерел права. Джерела змісту. Джерела правоутворення. Джерела пізнання. Закони XII таблиць. Юридичні пам’ятки. Твори римських юристів. Твори римських істориків. Твори римських ораторів, письменників, сатириків, філософів тощо. Гераклейська таблиця. Corpus inscriptionum latinarum (Звід латинських написів). Епіграфіка. Папіруси. Звичаєве право.

Ius scriptum (писане право). Ius non scriptum (неписане право). Mores maiorum (звичаї предків). Usus (звичаєва практика). Commentarii magistratuum (звичаї, що склалися в практиці магістратів). Закони (leges). Lex Poetelia (закон Петелія). Lex Aquilia (закон Аквілія). Lex Falcidia (закон Фальцидія). Сенатусконсульти (senatusconsulta). Конституції. Едикти. Рескрипти. Мандати. Жреці.

Офіційні консультації (ius publice respondendi). Професійна діяльність юристів (prudentes) та її види: cavere (складати нові позови та угоди), agere (вести справу в суді), respondere (давати відповіді). Кодифікація римського права. Codex Gregorianus. Codex Hermogenianus. Перша офіційна кодифікація. Codex Theodosianus. Кодифікація імператора Юстиніана. Кодекс першого видання. Дігести. Інституції. Кодекс нового видання. Інтерполяції. Новели. Corpus Iuris Civilis (звід цивільного права). Позначення цитат.

Тема 3. Позови

Саморозправа. Виникнення суду. Самооборона. Види судів: публічні (iudicia publica) та приватні (iudicia privata). Види судового процесу: цивільний та кримінальний. Стадійність цивільного процесу. Розгляд справи у претора (ius). Розгляд справи в суді (iudicium).

Легісакційний процес. Позовні форми звернення. Обов’язок доставити спірну річ. Обов'язок доставити відповідача. Сакрамент. Формулярний процес. Формула. Екстра­орди­нарний процес. Одностадійність екстраординарного процесу. Закритий розгляд справ. Офіційний виклик в суд. Державне мито.

Позов. Речові та особисті позови. Позови суворого права (actio stricti iuris) та позови доброї совісті (actio bonae fidei). Позови за аналогією (actio utilis). Позови з фікцією (actio ficticia). Реіперсикуторні позови (actiones rei persecutoriae). Інтердикти. Стипуляція. Введення у володіння. Поновлення в первісний стан (restitutio). Законні строки. Позовна давність. Переривання та зупинення строків позовної давності.