Тема 18. Зобов’язання з деліктів та ніби-то з деліктів

Поняття приватного делікту. Відмінність приватного делікту від злочину. Система деліктних зобов’язань. Суб’єктивна вина, як необхідна умова для визнання приватного делікту. Структура приватного делікту. Об’єктивна шкода заподіяна протизаконною дією однієї особи іншій. Вина особи, що здійснила протизаконну дію. Визнання протизаконної дії деліктом. Особливості приватних деліктів.

Види деліктів. Iniuria: два значення цього терміну. Особиста образа, її види. Пошкодження кінцівок людського тіла. Пошкодження внутрішніх кісток. Інші особисті образи. Furtum (крадіжка). Крадіжка користування річчю. Крадіжка володіння. Покарання крадія в стародавньому праві. Damnum iniuria datum (неправомірне пошкодження або знищення чужих речей). Закон Аквілія.

Зобов’язання ніби-то з деліктів (quasi ex delicto). Квазіделікти, як зобов’язання за неправомірне заподіянні майнової шкоди. Види зобов’язань ніби-то з деліктів.

ЧАСТИНА П’ЯТА

Спадкове право

Тема 19. Поняття та види спадкоємства

Загальні положення про спадкоємство. Поняття спадкоємства. Види спадкоємства. Характерні особливості римського спадкового права. Стадії процесу спадкоємства. Відкриття спадщини. Вступ у спадщину.

Спадкування за заповітом. Заповіт. Структура заповіту. Призначення спадкоємця. Відкази (легати). Заповіт, як одностороння угода. Умови дійсності заповіту. Здатність укладати заповіт. Форма заповіту. Персональне призначення спадкоємця. Підпризначення спадкоємця. Заповідальне покладання. Обов’язкова доля ближчих родичів.

Спадкування за законом. Реформування порядку спадкоємства в новелах Юстиніана. Класи спадкоємців. Спадкова трансмісія. Черги спадкування.

Тема 20. Прийняття спадщини. Легати та фідеікоміси

Прийняття спадщини та його наслідки. Виморочна спадщина. Спадщина "що лежить". Вступ у спадщину. Отримання прав та обов’язків при вступі у спадщину. Відповідальність по боргах у розмірі спадщини. Пільга відокремлення. Погашення взаємних зобов’язань при прийнятті спадщини.

Поняття та види легатів (legata). Сингулярний характер правонаступництва легатарія. Види легатів: per vindicationem, per damnationem.

Порядок отримання легатів. Умови, що враховувалися при отриманні легатів. Dies legati cedens. Dies legati veniens. Порядок обмеження легатів. Обмеження легатів більш 1000 асів. Закон Фальцидія. Quarta Falcidia.

Фідеікоміси (fideicomissa). Позовний захист фідеікомісів в республіканський період. Невід’ємне право спадкоємця на чверть спадщини.

БЛОК НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНОГО

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КУРСУ

Загальна частина

Тема 1.

Поняття, система та предмет римського права.

Поняття римського права. Сучасне цивільне право виникало і розвивалося протягом тривалого часу. Свою історію воно почало ще з часів Стародавнього Риму. Тому і правова система України називається романо-германською.

У римлян право було досить розвинене для тодішнього часу і містило дуже багато положень, які можуть застосовуватись і зараз. Більшість цих положень використовуються в сучасному Цивільному праві. Звичайно, вони дещо трансформувались, але Римське право визнається найголовнішим витоком Цивільного права майже всіх країн Європи в тому числі і України.

Цивільне право у стародавньому Римі складалося з трьох систем: ius civile - цивільне право, ius gentium- право народів, ius praetorium - преторське право. Цивільне право Стародавнього Риму відзначалося національною обмеженістю, обтяжливим формалізмом, консерватизмом. Цивільне право існувало лише на території міста-держави Рим, і тому мало замкнутий характер. Основним джерелом права були Закони XII таблиць.

Цивільне право не могло регулювати майнові відносини між мешканцями Риму та мешканцями інших територій і тому воно постійно розвивалося. Згодом римське право визнало цивільні права і жителів навколишніх місць Рима які називалися перегринами.

В період III - І ст. до нашої ери Рим почав вести загарбницькі війни проти інших народів. Невелике місто поступово перетворилося в величезну державу. Виникла необхідність регулювати відносини в межах завойованих місцевостей між самими перегринами. І тому вводиться нова посада претор для перегринів.

Звичайно в підкорених місцевостях вже існували певні правові норми і дуже часто вони були більш розвинені і своєчасні ніж у римлян і тому претори для перегринів спиралися на місцеве право. Так виникла нова гілка права – право народів (ius gentium). Це право в кращий бік відрізнялося від традиційного права - воно було більш рухливе не обтяжене формалізмом та більш пристосоване до умов тогочасного суспільства.

Ці два права існували поруч взаємно збагачуючись і доповнюючи одне одного. Але все одно вони не встигали за бурхливим розвитком цивільних правовідносин і тому досить активно поширювалася діяльність преторів. Згодом така діяльність вносилася в спеціальні збірники та називалася преторським правом (ius praetorium).

Особливістю преторського право було те, що воно регулювало відносини як між римськими громадянами, так і між перегринами, але застосовувалося у разі нездатності цивільного права чи права народів урегулювати певні суспільні відносини.

Преторське право було більш досконалим ніж право народів та цивільне право. Воно було більш гнучке, без зайвого формалізму. Але воно виникло на ґрунті попередніх двох прав. Завдяки діяльності преторів, з них було взяте все саме найкраще.

Всі три системи складали єдине ціле і називалися цивільним правом. Згодом грані між цими системами зітерлися і створилася нова система римське приватне право.

Система римського права. Крім римського приватного права (ius privatum) існувало також публічне право (ius publicum), яке захищало інтереси держави. Воно було не досить розвинене.

Система римського права складалася з публічного права, до якого входили державне право, адміністративне право, кримінальне право та приватного права, до якого входили цивільне право, право народів, преторське право.

Предметом римського права були правовідносини що складалися між римлянами та мешканцями інших територій, що входили до складу римської держави. Це право, яке відстоювало інтереси рабовласника та інших вільних людей. Але треба відзначити, що в Римі була досить розповсюджена класова приналежність і тому, звичайно, положення вільних людей не було однаковим.

Найбільш безправними були раби. Раби називалися річчю, що говорить. Раби не мали абсолютно ніяких прав з огляду на те, що не вважались за людей. Раб не міг мати сім'ю, у нього не було власності. Раби, що були відпущені на волю мали певний обсяг прав, але ці права були суттєво обмежені.

Характерною для римського права була нерівність між членами родини де батько був володарем і хазяїном, а всі інші зобов'язані були йому підкорятися.

Римське право у своєму розвиткові пройшло чотири періоди¹:

1. Архаїчний період (753 – 367 рр. до н.е.);

2. Період республіки (367 – 17 рр. до н.е.);

3. Принципат (17 р. до н.е. – 235 р. н.е.);

4. Абсолютна монархія (235р. – 565 р.).

Римське право для своїх часів було досить розвиненим і проіснувало майже до кінця VI століття.

Особлива увага приділялася інституту власності і договірним відносинам. Власність у Стародавньому Римі була недоторканою і порушники цієї норми суворо каралися. Щодо договірних відносин, то вони були також досить міцними - держава ніколи не зачіпала інтересів сторін в договорі - як сторони домовлялись так воно і було.

Право власності в Стародавньому Римі включало в себе три елементи - право володіння, право користування, право розпорядження.

Основними предметами, що знаходилися в приватній власності були земля, раби, особисте майно, знаряддя виробництва та інші речі.

Як вже зазначалося вище, характерним для римського права тих часів був обтяжливий формалізм. Іноді за причини недодержання абсолютно непотрібної формальності, людина не могла звернутися до суду за захистом своїх прав. Наприклад, щодо позовної заяви, яка стосувалася тієї чи іншої справи була встановлена типова форма. Якщо ця форма не додержувалася, позовна заява до суду не приймалася. Форму заяви знали лише окремі жреці (понтифіки), які зберігали її в тайні. Такий механізм був вироблений для пригнічення низів з метою забезпечення стійкої влади над ними.

Всі виховувалися в дусі підкорення. В період монархії був проголошений принцип: все що хочеться імператору це Закон, а воля імператора є волею богів.

Закони в Римі також вважалися волею богів. І тому населення їх особливо поважало, таке ставлення до законів обумовлювало їх міцність, незмінність і звичайно, консерватизм. Застарілі норми не відмінялися, а просто переставали застосовуватися, хоча і продовжували діяти. І тому в такому великому масиві нормативних актів було досить важко розібратися.

Рятували ситуацію лише претори, які діяли в період республіки, і акти яких вважалися більш прогресивними. Вони, щорічно при вступі на посаду, в своїх едиктах проголошували правила судочинства і постійно слідкували за всіма змінами в суспільстві у зв'язку з його розвитком.

Велику роль у зміцненні римського праві мала діяльність юристів, яка особливо поширилася за часів принципату. Принцепси надавали право юристам від свого імені тлумачити норми права. В особливо важких випадків також зверталися до юристів і їх відповіді були обов'язковими для застосування судами.

За часів Римської імперії поступово зникли відмінності між вільними і залишилося лише два класи вільні і раби. Саме з цим періодом науковці пов’язують найбільш ефективний розвиток Римського права.

Семінарське заняття

1. Поняття римського права.

2. Система римського права.

3. Предмет римського права

Термінологічний словник

aequitas - правова справедливість

consules - консули

edictum praetorium - преторський едикт

institutiones - інституції

iuris prudentes - юриспруденція

ius - право

ius civile - цивільне право

ius gentium - право народів

ius praetorium - преторське право

ius privatum - приватне право

ius publicum - публічне право

legis actiones - позови за законом

pater familias - батько сімейства, домовладика

patricii - патриції

plebs - плебеї

pontifices - понтифіки

praetor peregrinus - претор перегринів

praetor urbanus - міський претор

princeps - принцепс

Завдання для перевірки знань

1. Які відмінності між трьома системами: ius civile, ius gentium та ius praetorium?

2. Хто такий претор для перегринів?

3. Які відмінності між ius privatum та ius publicum ?

4. Що є предметом римського права?

5. Які Ви знаєте періоди розвитку римської держави?

Рекомендована література:

1. Дождев Дмитрий Вадимович. Римское частное право: Учебник для вузов / под общ. ред. академика РАН д.ю.н. проф. В.С. Нерсесянца. — М. : НОРМА, 2002. – С. 1-82

2. Підопригора Опанас Андронович. Основи римського приватного права: Підручник для студ. юрид. вузів і фак.. — К. : Вентурі, 1997. – С. 7-23

3. Новицкий Иван Борисович. Основы римского гражданского права. – М: Юридическая литература, 1972. – С. 6-19