Література для поглибленого вивчення

1. Нова державна регіональна політика в Україні. Зб. наук. праць. За ред. В.С. Куйбіди. — К.: Крамар, 2009. — 232 с.

2. Регіональна економіка: Тексти лекцій. / Ольшанська О.В., Фащевський М.І., Білоконь І.В. та ін.; За заг. ред. Фащевського М. І., Ольшанської О.В. – К.: КНЕУ, 2009. — 328 с.

3. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Підручник / С.І. Дорогунцов, Т.А. Заяць, Ю.І. Пітюренко та ін.; За ред. С.І. Дорогунцова. К.: КНЕУ, 2005. — 988 с.

4. Сіренко В. Про необхідність пріоритету загальнодержавних, загальнонародних інтересів. — Голос України, №63, від 02.04.2008 р.

5. Трансформація структури господарства України: регіональний аспект. – К.: Міленіум, 2003.

Тема 4. Методи аналізу та оцінки управління соціально-економічним розвитком регіонів

4.1. Наукові підходи, критерії і показники аналізу та оцінки соціально-економічного розвитку регіонів

4.2. Комплексна оцінка соціально-економічного розвитку регіонів

4.3. Методичні основи розробки програм соціально-економічного розвитку регіонів

Вивчивши матеріал цієї теми, студент буде знати:

• наукові підходи, критерії і показники аналізу та оцінки соціально-економічного розвитку регіонів;

• схему та показники оцінювання конкурентних переваг регіону;

• методичні засади визначення комплексної оцінки соціально-економічного розвитку регіонів;

• методичні основи розробки програм соціально-економічного розвитку регіонів;

• структура та зміст програм соціально-економічного розвитку регіонів,

а також уміти:

• аналізувати роль розміщення об’єктів в системі механізмів управління розвитком регіонів;

• визначати основні показники розміщення виробництва в регіонах та показники оцінювання соціально-економічного розвитку регіонів;

• здійснювати рейтингову оцінку розвитку регіонів, галузей економіки та суб'єктів господарювання.

4.1. Наукові підходи, критерії і показники аналізу та оцінки соціально-економічного розвитку регіонів

Основні завдання органів влади в системі державного управління розвитком регіонів. На кожному етапі суспільного розвитку завдання територіального управління суттєво змінюються, відображаючи особливості його соціально-економічного розвитку. Для аналізу сучасного етапу територіального соціального-економічного розвитку, який би відображав його нинішню специфіку, доцільно виходити з позицій суб’єктів національного і регіонального рівня, а також з позицій господарюючих суб’єктів за найбільш значущими статистичними показниками.

Завданням загальнонаціональних та регіональних органів влади є виконання функцій, що покладені на них в системі державного управління. Так, для Міністерства екології і природних ресурсів України головним завданням є ефективне використання природних ресурсів, охорона особливо цінних заповідних територій держави, завданням Державного агентства земельних ресурсів України є ефективне використання земельних ресурсів тощо.

Для прийняття оперативних і стратегічних рішень щодо конкретного використання цих ресурсів необхідно застосувати показники, які характеризують ефективність використання ресурсів територій як на загальнонаціональному, так і на регіональному рівнях. Для кожного з господарюючих суб’єктів, наприклад, Міністерства інфраструктури України, Міністерства регіонального розвитку, будівництва і житлово-комунального господарства України використовуються показники, які дають оцінку територій з позицій транспортного будівництва, бронювання територій під майбутнє будівництво транспортних магістралей, розвитку систем розселення тощо.

Для Міністерства екології і природних ресурсів України важливою є характеристика території з екологічних позицій сприятливості для проживання населення, розміщення екологічно небезпечних підприємств та відходів тощо. Для Міністерства інфраструктури України, яке реалізує державну політику і в сфері туризму важливими є показники збереження територій, де знаходяться історично-культурне надбання. Таким чином, для прийняття науково обгрунтованих управлінських рішень щодо перспектив розвитку тієї чи іншої галузі економіки в регіоні необхідним є набір показників, які дозволяють оцінити ефект територіального розвитку, тобто використання території та її потенціалу як ресурсу.

Дещо інший інтерес щодо регіонального використання ресурсів території у суб’єктів виконавчої влади, тобто регіональних органів державної влади, що повинно відображатись іншими статистичними показниками обліку їх використання. Насамперед, для забезпечення ефективного соціально-економічного розвитку регіону необхідні дані про функціональне зонування території, оскільки воно може визначати стратегію просторового розвитку країни. Наприклад, якщо згідно з стратегією регіонального розвитку передбачається спеціалізація регіону на аграрному виробництві, то важливо знати обсяги сільськогосподарських угідь, якість земельного фонду, типи ґрунтів тощо. Це вимагає застосування специфічної системи показників.

Для регіональних державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування з метою поліпшення інвестиційного клімату в регіоні та залучення інвесторів необхідно знати функціональні можливості територій, їх специфічні особливості, які відповідали би конкретним потребам інвесторів, їх вимогам. Такі завдання стоять перед регіональними органами управління та під час формування мережі рекреаційних підприємств, розміщення об’єктів соціальної інфраструктури тощо.

Таким чином, для управління соціально-економічним розвитком регіонів необхідна різноманітна інформація щодо можливості територіального зосередження різних видів діяльності та форм їх територіальної організації. Зведеної повної інформації щодо оцінки територіальних ресурсів немає, тому часто управлінські рішення є нераціональними. Прикладом цьому є ліквідація наслідків стихійних природних процесів у Карпатському регіоні, де без достатнього врахування рельєфу й територіальних особливостей природних умов здійснювалось житлове будівництво, розміщення сільськогосподарських угідь, будівництво дамб і мостів, розміщення садиб, які щораз руйнувались наступними стихійними природними лихами.

Схема та показники оцінювання конкурентних переваг регіону. Для оцінювання перспектив розвитку й територіальної організації об’єктів підприємництва, а також мережі населених пунктів, соціальної, енергетичної, транспортної інфраструктури необхідно мати сукупність показників, які максимально повно характеризують особливості території.

Оцінювання регіонального ресурсу для соціально-економічного розвитку також повинно стосуватися населених пунктів, їх людності, адміністративного й соціально-економічного статусу, а також території за межами населених пунктів, характеристики її рельєфу, функціональних можливостей, інфраструктурного облаштування тощо.

Показники оцінювання конкурентних переваг регіону:

1. Оцінювання ресурсу регіону чи населеного пункту слід починати з характеристики геоекономічного положення. Адже місцеположення регіону по відношенню до адміністративно-політичних, економічних та культурних центрів визначальним чином впливає на перспективи соціально-економічного розвитку прилеглих територій. Зовсім інша ситуація щодо привабливості інвестицій у периферійних регіонах, де не лише виробнича, але й соціальна інфраструктура менш розвинута, перелік послуг обмежений, можливості вибору видів трудової діяльності майже відсутні, а зв'язок з промисловими центрами періодичний. Геоположення повинно оцінюватися як щодо суміжних поселень, так і щодо крупних центрів країни, а також з врахуванням глобального міждержавного значення. Особливо це важливо, коли виникає потреба взяти участь у світових ринках товарів і послуг.

Для оцінювання геоположення можна застосувати бальну систему, присвоюючи бали регіону в залежності від його розташування відносно центру, транспортного та інфраструктурного забезпечення тощо. Центральним регіонам присвоюється найвище рангове місце (найвищий бал). Місця для інших регіонів присвоюються в залежності від їх місцеположення по відношенню до центрального регіону. В Україні центральним регіоном є Київ, а субрегіональними центрами першого порядку виступають міста-обласні центри та великі міста. Субрегіональними центрами другого порядку є райцентри та міста обласного й районного підпорядкування. Проведене ранжування території країни за показниками геоположення є важливим інструментом прийняття обгрунтованих управлінських рішень щодо соціально-економічного розвитку регіонів.

2. В структурі оцінювання потенційних можливостей території важливе місце займає потенціал її адміністративного статуса. Добре відомо, що з адміністративним статусом пов’язано перелік функцій поселення. Чим більше функцій у міста, тим більш розвинута його інфраструктура, тим вищий доступ населення до різноманітних соціальних та ринкових послуг, тим більший вибір видів діяльності, можливостей освітнього та культурного розвитку тощо.

Розподіл статусних адміністративних повноважень в Україні належить (в порядку зменшення):

• столиці;

• регіональним центрам обласного та республіканського (в АР Крим) рангу;

• містам обласного та районного підпорядкування;

• райцентрам і центрам сільрад.

Додатковими показниками можуть бути історичні, соціально-культурні, рекреаційні чи промислові функції поселень.

3. Важливим показником для оцінювання просторового розвитку має бути транспортно-інфраструктурне положення і наявність логістичних центрів. Місцезнаходження регіону поблизу транспортної магістралі значно підвищує потенціал регіону, а значить позитивно впливає на його соціально-економічний розвиток і має значні можливості для інвестиційної привабливості. Оцінку розміщення поселень по відношенню до транспортної мережі також слід здійснювати за допомогою методу ранжування. Найвищий ранг матимуть ті міста й регіони, де щільність і структура транспортних магістралей буде найвищою. При цьому, слід враховувати не лише регіональне значення транспортних магістралей, але й національне та глобальне, поєднання видів магістралей — сухопутних, морських, повітряних, електронних тощо. По мірі зменшення видів транспорту, що проходять по території регіону, значимості магістралей зменшується транспортний потенціал регіону, а значить і рангове місце регіону. Додатковим показником для ранжування регіонів може бути транспортна доступність населення.

4. Важливим показником оцінювання соціально-економічного розвитку регіону є зосереджений тут виробничий потенціал, який є базою розвитку реального сектора економіки. Насамперед, це стосується основних засобів промисловості, сільського господарства і будівництва. Оцінювання його здійснюється не лише за обсягами в грошовому вимірі, але й за рівнем зношеності, інноваційності тощо.

5. Показниками оцінювання соціально-економічного розвитку регіонів можуть бути також інвестиції в основний капітал, випуск продукції в розрахунку на одного зайнятого та ін. Ці дані достатньо доступні та можуть бути обрахованими в усіх типах регіонів. Ранжування регіонів за цими показниками має важливе значення для оцінювання потенціалів регіонів і прийняття обгрунтованих рішень.

6. Особливе місце в управлінні соціально-економічним розвитком регіону займає оцінювання природно-ресурсного потенціалу. Це пов’язано з тим, що місцеві ресурси є, насамперед, базою виробництва товарів, а значить збагачення місцевих бюджетів. Оцінювання цього потенціалу слід здійснювати покомпонентно, акцентуючи увагу на тих складниках, використання яких дає найбільшу додану вартість. Оцінювання повинно включати як економічний, так і технологічний аспекти. Ранжування регіонів за цими показниками дає аргументовані підстави для прийняття обгрунтованих рішень.

Природні ресурси для розвитку агропромислового виробництва також мають оцінюватися за комплексом показників. Насамперед, це стосується якості ґрунтів, їх типізації для розвитку переробних галузей та імпорту. Особливим аспектом оцінювання повинні бути агроекологічні умови сільськогосподарської діяльності — температурний режим, опади, сонячна радіація тощо. Оцінюватись повинні й можливі несприятливі природні процеси – буревії, пилові бурі, підтоплення, засухи тощо. Оцінювання може мати і більш деталізований характер в залежності від потреб. За сукупністю оцінок може виводитись інтегральне оцінювання, яка включає середнє значення усіх проведених видів ранжування регіонів.

7. Особливої уваги заслуговує соціальний потенціал регіонів, адже він стосується головної продуктивної сили — населення. Оцінювання цього потенціалу включає сукупність показників, які в залежності від потреби можуть бути більш-менш деталізовані. Насамперед, необхідно оцінити демографічний потенціал регіону, що є необхідним для визначення трудового й споживчого потенціалу, тобто оцінювання майбутньої робочої сили та розвитку споживчого ринку регіону.

Розпочати оцінювання слід з визначення регіональних особливостей природного приросту населення. Додатній природний приріст дає оптимістичні надії на зростання в майбутньому робочої сили, а значить і збільшення виробництва. Від’ємний природній приріст у регіоні призводить не лише до зменшення кількості працівників, але й до збільшення навантаження на працюючих. Ранжування регіонів за цим показником в динаміці покаже спроможність регіонів забезпечувати потребу у працівниках в майбутньому. Більш глибока деталізація оцінювання демографічного потенціалу в різних регіонах може доповнюватися показниками підготовки кваліфікованих працівників для різних видів економічної діяльності, визначенням вікової структури населення в цілому й працюючих, зокрема. Важливо оцінити в регіонах передчасну смертність населення за статтю та причинами смерті, щільність населення в регіонах, міських населених пунктах та селах, зміну її тенденцій, що дозволить визначити перспективні можливості демографічного потенціалу регіонів.

Особливе місце серед демографічних показників належить міграції населення регіонів. Цей показник демонструє наскільки привабливою є та чи інша територія для переселення населення чи формування маятникових постійних або періодичних потоків людей, їх інтенсивність тощо. Особливо цінним є показник сальдо міграції. Маючи конкретні показники сальдо міграції чи міграційної активності, можна дати оцінку тенденцій освоєння території чи, навпаки, її обезлюднення. Останнє особливо характерне для окремих регіонів сільської місцевості. Ранжування регіонів за цим показником визначить переваги того чи іншого регіону за демографічним потенціалом.

Роль розміщення об’єктів в системі механізмів управління розвитком регіонів. Для визначення механізмів управління соціально-економічним розвитком регіонів важливо мати показники розміщення виробництва в населених пунктах та рівень його комплексування й розосередженості. Це важливо для визначення диверсифікації виробництва в населених пунктах.

Основні показники розміщення виробництва в регіонах можна згрупувати наступним чином:

1. В нинішніх умовах склалась ситуація, коли в населеному пункті може бути лише одне підприємство, що є характерним для малих за людністю населених пунктів. Такий характер розміщення виробництва хоч і створює певну економічну базу розвитку поселення, однак в ринкових нестабільних умовах, коли можливим є банкрутство підприємства, слід очікувати важких економічних та соціальних наслідків для жителів населеного пункту. Тому механізми управління соціально-економічним розвитком повинні передбачати можливість диверсифікації структури виробництва за видами діяльності в населених пунктах.

2. Під час оцінювання розміщення виробництв в населених пунктах важливо проаналізувати місце реєстрації підприємств, оскільки є випадки реєстрації підприємств за місцезнаходженням основного офісу. Така ситуація негативно впливає на формування місцевих бюджетів, бо стримує розвиток галузей соціальної сфери регіонів.

3. Окремою проблемою управління соціально-економічним розвитком регіонів є забезпечення потреб населення регіонів соціальними послугами. Обмежений їх перелік чи відсутність створює умови для міграції населення або незадоволеного попиту. Соціальні послуги включають широке коло видів діяльності, спрямованих, насамперед, на створення належних соціальних умов проживання населення. Провідними серед соціальних послуг є житлово-комунальні. Аналіз забезпеченості населення житлом в регіонах свідчить про наявність значної контрастності. Оскільки ринок житла в Україні не розвинутий, а заробітна плата не дозволяє найняти квартиру у будь-якому поселенні, де є робоче місце, то це стримує мобільність людей. Низька мобільність працюючих в умовах відсутності роботи за місцем проживання призводить до зростання бідності населення. Маятникова міграція у цьому випадку не вирішує проблему, оскільки транспортні можливості обмежені.

4. Важливим є також аналіз доступності населення до освітніх та медичних, а також інших соціальних послуг в населених пунктах. Наявність аналітичних даних, визначення тенденцій розвитку соціальної сфери в регіонах і населених пунктах є достатньо аргументованою підставою для прийняття управлінських рішень щодо необхідності поліпшення соціально-економічного розвитку регіонів.