2.3. Обґрунтування концепції стратегічного управління розвитком регіону

Стратегічне управління розвитком регіонів. Успішне вирішення завдання зростання рівня соціально-економічного розвитку України неодмінно пов’язано з розвитком регіонів як соціо-еколого-економічних систем. Це вимагає суттєвих змін в структурі господарства та його територіальній організації. Для цих змін необхідні як значні ресурси, так і тривалий час та наполеглива діяльність на усіх регіональних рівнях.

Досягти цього можна завдяки забезпеченню науково обґрунтованого стратегічного управління. Наукові засади такого управління ще тільки розробляються. Поки що є лише окремі їх елементи. Вони проявляються в таких стратегічних документах як концепції і стратегії розвитку регіонів, програмах і планах розвитку окремих галузей і сфер економічної діяльності тощо. Рівень досконалості і завершеності таких документів недостатній. Зокрема, часто недостатньо аргументованим є їх науково-методичне забезпечення, не повною мірою враховуються нинішні ринкові чинники, вплив глобалізації, зміни впливу світових економічних центрів і регіонів.

Сутність стратегічного підходу до управління розвитком регіонів полягає, насамперед, у найбільш повному врахуванні змін в майбутньому ресурсному забезпеченні діяльності регіонів, впливу зовнішніх чинників, зміни внутрішньої ринкової кон’юнктури, майбутніх соціальних пріоритетів тощо. Це дає можливість більш обґрунтовано визначити мету, уявити кінцевий результат майбутньої соціально-економічної системи регіону, а також завдання, які треба вирішити, враховуючи потенціали регіонів, їх ресурси та можливості, а також якісні зміни усіх складових регіону.

Якісні зміни соціально-економічного розвитку вимагають і відповідних змін в управлінні, завдяки яким повинна з’явитись можливість управляти процесом змін, забезпечуючи поступове досягнення бажаного результату. Ці зміни стосуються сутнісних ознак регіону, його ролі в державі та світі, територіальної організації господарства й соціальної системи регіону. Важливо визначити у довгостроковій перспективі можливі зміни в адміністративному статусі регіонів, тобто - чи так і залишаться вони адміністративно-територіальними одиницями держави, чи, в умовах подальшого зростання адміністративних повноважень регіонів, набудуть все більших функцій і зростання ролі у самостійному вирішенні питань підприємництва, рівня і якості життя людей, відтворенні природно-ресурсного, соціально-економічного і науково-технічного потенціалів в інтересах майбутніх поколінь, їх соціально-культурної самобутності.

В таких умовах очевидно зміниться і сутність єдиного національного простору, його територіальної організації, а значить й управління розвитком регіонів. Оскільки кожний регіон є унікальною соціально-економічною системою, то й управління в ньому буде особливим як по структурі, так і по функціях. Специфічним буде в такому випадку й загальнодержавне стратегічне управління. Останнє може набути функцій переважно економічного, а не адміністративного впливу на розвиток регіонів, заклавши принципи поведінки бізнес-системи в нормативно-правову базу. Разом з ним, соціальні регулятори управління можуть вирішуватися на внутрішньорегіональному та внутрішньоорганізаційному рівні.

Виходячи з зазначеного, сутність стратегічного управління визначається як діяльність по вибору, обґрунтуванню і реалізації цілей соціально-економічного розвитку регіону, способів їх досягнення. Стратегія виступає як цільовим орієнтиром, так і включає сукупність документів, які її реалізують. До них входять:

• стратегічний план;

• програма;

• конкретний проект стратегічного управління соціально-економічним розвитком регіону, що відображає зміни відтворення економічних і соціальних процесів.

Стратегія економічного розвитку регіону — це система довгострокових і найбільш важливих заходів щодо підвищення якості й рівня життя населення, оптимізації виробництва за видами діяльності та формами територіальної організації, збільшення виробництва валового регіонального продукту, зростання інвестиційної привабливості регіонів тощо.

Стратегічне управління розвитком регіону є необхідним етапом вибору й реалізації довгострокових цілей і засобів господарської діяльності шляхом завчасно передбачуваних прогресивних змін структури господарської діяльності в регіоні. Відповідно стратегічному управлінню змінюється структура й функції органів управління розвитком регіону. Однак їх місією завжди буде розробка стратегії розвитку. Вони виступають ініціатором формування стратегії регіонального розвитку, яку здійснюють спільно з органами влади різних регіональних рівнів, підприємницькими структурами, громадськістю регіонів.

Основні параметри стратегії управління регіоном. Стратегія управління розвитком регіонів передбачає дотримання основних параметрів, які характеризують соціально-економічну ситуацію в регіоні, а саме:

1. рівень зайнятості населення;

2. рівень доходів та купівельна спроможність населення;

3. доступність освіти та медичних послуг;

4. виробництво ВРП на одну особу;

5. ресурсне забезпечення економічної діяльності;

6. інноваційний потенціал регіону;

7. ринкова інфраструктура регіону.

Зазначені параметри свідчать про важливу соціально-економічну функцію управління регіоном в процесі досягнення стратегічних цілей держави в цілому. Стратегічне управління на регіональному рівні — це система специфічних дій, які сприяють досягненню цілей держави в цілому [8, С. 690—693]. Вона є основою функціонування динамічної та ефективно функціонуючої економіки в цілому, дає можливість передбачити певні сценарії розвитку і запобігти кризовим ситуаціям.

Розробка стратегії регіонального розвитку передбачає, насамперед, обґрунтування мети. Вона включає довгострокові орієнтири, реалізація яких забезпечить новий якісний стан регіональної соціально-економічної системи, що відповідає потребам населення та підприємництва. В залежності від визначених орієнтирів розвитку сфер і видів економічної діяльності, обґрунтовується роль факторів, які впливають на розвиток регіону, а також визначаються методи, інструменти й механізми досягнення цілей.

Роль планування у стратегічному розвитку регіонів в сучасних умовах значно зростає, оскільки зменшується ресурсне забезпечення виробництва, зростають витрати на досягнення бажаного результату, збільшується конкуренція регіонів у залученні інвестицій та все більше позначається вплив глобалізаційних чинників. В цих умовах розробка стратегії розвитку регіонів та обґрунтування механізмів управління досягненням визначеної мети стає нагальним завданням державних регіональних органів.

Розробка стратегії розвитку регіонів повинна базуватися на науковій обґрунтованості пріоритетів кожного регіону, врахуванні внутрішніх і зовнішніх чинників та інтересів усіх суб’єктів регіону. Науково обґрунтована стратегія соціально-економічного розвитку регіону є підставою для прийняття відповідних управлінських рішень. Зважаючи на суттєву поляризацію соціально-економічного розвитку регіонів та посилення диференціації рівнів їх соціально-економічного розвитку, розробка стратегій розвитку регіонів стає невідкладною. Частково цей процес — розробка регіональних стратегій розвитку — реалізований в областях України. Це свідчить про те, що досвід такої роботи існує. Аналіз його засвідчує, що недостатньо вирішеними залишаються два питання — посилення наукової обґрунтованості підготовки таких документів і розробка механізмів їх реалізації. Актуальним є й питання періодичного уточнення раніше визначених параметрів і напрямків розвитку регіонів. Швидка зміна економічної і соціальної ситуації в країні та світі вимагає постійного моніторингу досягнення визначеної раніше стратегії, її оцінки й внесення коректив до стратегії, згідно нової ситуації. Насамперед, це стосується:

• динаміки та ефективності місцевого виробництва;

• формування регіональних товарних ринків;

• ролі імпорту;

• особливостей інвестиційної діяльності;

• фінансового стану підприємств та бюджету регіону, його залежності від бюджетних трансфертів з центрального бюджету;

• рівня життя населення тощо.

У таких випадках стратегія розвитку може стати важливим узгодженим документом бізнесу, громади й влади з вирішення проблем розвитку регіону та досягнення стратегічних цілей держави.

Головні стратегічні та програмні документи розвитку регіонів. Для реалізації стратегії розвитку регіонів необхідно розробляти стратегічні та програмні документи субрегіонального рівня з основних сфер діяльності та сукупності субрегіональних утворень.

Комплекс стратегічних документів, які регламентують послідовність досягнення стратегічних цілей, повинен бути оформленим у вигляді нормативно-правових актів регіонального, місцевого або центрального органу влади.

Зміст стратегії регіонального розвитку повинен бути зорієнтований на створення та підтримку конкурентних переваг регіону, його адаптацію до швидкоплинного зовнішнього та внутрішнього середовища, економічних зв’язків з іншими регіонами та країнами. Крім того, як свідчить досвід, нині найбільш динамічний розвиток забезпечується не ресурсоорієнтованим типом економіки, а розвитком галузей з високою доданою вартістю, тобто переробних галузей на інноваційній основі. Це вимагає орієнтувати стратегію розвитку регіонів на зростання освітнього й наукового потенціалів, інноваційної інфраструктури та інноваційної економіки. Такий підхід дозволить виявити якісно нові механізми росту за рахунок нових видів діяльності, що сприятиме зростанню продуктивності праці, новій організації виробництва, розвитку нових видів діяльності та форм управління.

Загальна стратегія соціально-економічного розвитку повинна включати і стратегії розвитку окремих видів діяльності чи їх груп, які можуть дати максимальний ефект уже в короткостроковій перспективі [4]. Науково обґрунтовані стратегії дозволяють не лише обґрунтовувати пріоритетні напрями та перспективні види діяльності для регіону, але й суттєво посилити обґрунтованість управлінських рішень. Зокрема, все більш важливим стає в умовах глобалізації не обмежувати управління адміністративними межами регіону, а виходити за його межі, посилюючи вплив на ринки регіональних товарів — чим більшими будуть ринки вироблених у регіоні товарів, тим більшими будуть і масштаби управління, яке забезпечуватиме просування товарів за межі регіону.

Загальний висновок з зазначеного вище полягає в тому, що застосування практики стратегічного планування й управління на рівні регіонів є важливим завданням регіональної влади та вимагає поглиблення наукових засад його розроблення, активного поширення та управлінського забезпечення його реалізації.