9.5. Особливості регулювання розвитку галузей виробничої та соціальної інфраструктури в регіоні

Регулювання розвитку галузей виробничої та соціальної інфраструктури в регіоні являє собою систему методів і стимулів, за допомогою яких держава через організаційно-економічні механізми бере участь у ринкових процесах, забезпечуючи стабільний розвиток соціальної інфраструктури.

Основними складовими елементами механізму державного регулювання є:

• законодавчо-нормативна база;

• бюджетно-фінансове регулювання;

• реалізація державних регіональних програм, а також індикативних прогнозів і місцевих програм соціально-економічного розвитку відповідних адміністративно-територіальних утворень.

Інфраструктура (від лат. infra – під, нижче, structure — будова, розташування) означає частину будь-якого об’єкта, його основу, базу.

Виробнича інфраструктура, її складові та особливості регулювання розвитку основних галузей.

Під виробничою інфраструктурою розуміють сукупність галузей, які забезпечують нормальний перебіг виробництва через надання послуг.

До виробничої інфраструктури належать:

• підприємства і організації електро-, тепло- і газопостачання;

• транспортні системи різних видів,

• матеріально-технічне постачання і збут продукції;

• підприємства і організації інформаційного та ділового обслуговування.

Визначено, що з розвитком у регіоні транспорту, зв’язку, енергетичного господарства, водопостачання, складської мережі очікувана норма чистого прибутку в сфері матеріального виробництва поступово зростає. Це сприяє залученню капіталу в регіон. Розвинена інфраструктура реагує на зміну умов виробництва й життя населення.

Інфраструктура прискорює процеси суспільного виробництва, поліпшує умови життя суспільства. Вона може виступати як джерело отримання інформації і є важливим чинником прискорення соціально-економічного розвитку будь-якої території. Недостатні обсяги іноземних інвестиції в економіку України сьогодні зумовлені саме недостатнім розвитком транспортної, ринкової та інформаційної інфраструктури.

Особливе місце у складі виробничої інфраструктури займає енергетична інфраструктура, яка включає в себе комплекс об’єктів і споруд електро-, тепло- і газопостачання, а також підприємства і організації, які виконують сукупність робіт енергоінфраструктурного профілю.

Регулювання розвитку галузей виробничої інфраструктури включає:

• визначення попиту на цей вид ресурсу;

• оцінку пропозиції та визначення можливостей їх збалансування.

Попит господарства регіону на електроенергію визначається по окремих галузях і узагальнюється у балансі електроенергії регіону.

Потребу в паливно-енергетичних ресурсах визначають за нормативним методом або методом опитування споживачів.

Пропозицію ресурсів складає власне виробництво та видобуток, залишки палива у постачальників і споживачів на початок прогнозного року та постачання з інших регіонів.

На основі цих даних складається паливно-енергетичний баланс регіону. Балансуючими статтями цього розрахунку є обсяги постачання ресурсів з інших регіонів або їх відправлення з даного регіону.

Головне управління економіки облдержадміністрації проводить також розрахунки споживання котельно-пічного палива та моторного пального у всіх галузях і сферах. В основі цих розрахунків лежать науково обґрунтовані нормативи витрат окремих видів палива на одиницю продукції, робіт, послуг, житлової площі тощо та прогнозні їх обсяги, визначені програмою економічного та соціального розвитку регіону.

До провідних галузей виробничої інфраструктури належить транспортний комплекс і зв’язок, до якого належать:

• транспортні засоби, шляхи і споруди, що входять до галузевих видів транспорту;

• засоби технічного забезпечення функціональної готовності транспортної техніки;

• будівництво й забезпечення експлуатаційної готовності транспортних шляхів і споруд;

• система управління транспортними процесами й галузями транспортного комплексу.

Завдання щодо їх розвитку встановлюються у щорічних програмах економічного та соціального розвитку області.

Транспортна система регіону дає змогу краще використати наявні на території ресурси, повніше задовольнити потреби господарського комплексу у перевезеннях. Одним із методів оптимізації розвитку транспортної інфраструктури є розробка транспортних балансів регіонів і окремих галузей, створення сітьових моделей потреб господарства у перевезеннях.

Основними показниками оцінки роботи транспортної системи регіону та її регулювання є:

• вантажо- та пасажирообіг;

• кількість відправлень вантажів та пасажирів;

• потреба у рухомому складі, транспортній мережі, паливі, матеріалах, електроенергії.

Додатковими показниками оцінки роботи транспорту є:

• рівень задоволення потреб обслуговуючих організацій в транспортних послугах в обсязі перевезень, що визначається обсягом перевезень, які слід задовольнити за додатковими заявками;

• коефіцієнт збереження перевезеного вантажу;

• коефіцієнт доставки вантажу в установлений термін.

До виробничої інфраструктури належить також інвестиційно-будівельний комплекс, підприємства та організації якого втілюють у життя регіональну інвестиційну політику. Основною формою управління цим комплексом є програмування. Регіональні інвестиційні програми визначають пріоритетні сфери вкладення інвестицій з урахуванням інвестиційної привабливості регіонів.

Особливості регулювання розвитку галузей соціальної інфраструктури.

Головною метою державного регулювання розвитку соціальної інфраструктури України є: забезпечення державної підтримки розвитку соціальної сфери на рівні, який дає можливість населенню одержувати послуги в розмірах, що гарантують нормальні умови життєдіяльності; максимальне залучення недержавних коштів на утримання та розвиток установ соціально-культурного призначення.

Важливе значення для регулювання розвитку соціальної інфраструктури має державна система соціальних служб, яка являє собою систему, яка складається як з державних підприємств та установ соціального обслуговування, так і з підприємств та установ соціального обслуговування, що є власністю територіальної громади. Основними цілями діяльності соціальної служби є забезпечення реалізації прав громадян на захист і допомогу з боку держави, на поліпшення соціально-економічних умов життя громадян.

Державне регулювання житлового і комунального будівництва повинно забезпечити реалізацію права громадян на житло шляхом розвитку будівництва за рахунок усіх джерел фінансування; розширення конкуренції у сфері виробництва, реконструкції, ремонту та обслуговування житла; захисту прав користувачів житла.

Державне регулювання розвитку комунального господарства повинно забезпечити: економне витрачання в житлово-комунальному господарстві питної води, електро- і тепло енергії, газу тощо; інтенсивний розвиток комунального господарства в сільській місцевості; розвиток міського пасажирського електротранспорту та санітарного очищення населених пунктів; поетапний перехід на бездотаційну роботу підприємств і установ житлово-комунального господарства.

Основні напрямки державного регулювання розвитку торгівлі:

• сприяння створенню регіональної структури торгівлі та громадського харчування;

• формування структури роздрібного товарообігу, яка б забезпечила максимальне наближення фактичного споживання до раціональних норм для непродовольчих товарів і фізіологічних норм для продуктів харчування;

• розроблення відповідних програм щодо забезпечення підприємств служби побуту обладнанням з метою створення розгалуженої мережі малопотужних підприємств.