8.6. Управління виробничим та науково-технічним потенціалом

Виробничий потенціал будь-якого регіону являє собою основні засоби (будівлі, споруди, трубопроводи, машини, устаткування тощо, виробнича інфраструктура підприємства), які використовують в його господарському комплексі.

Конкретні функції управління виробничим та науково-технічним потенціалом тісно пов'язані зі специфікою регіонального розвитку і можуть бути представлені як загальне управління, фінансове управління, управління виробництвом, управління сферою науково-дослідних та конструкторських розробок, маркетинг.

Зокрема, управлінська функція у сфері маркетингу включає:

• організацію збору й обробки інформації;

• вибір цільових ринків і їхнє сегментування; п

• прийняття маркетингових рішень;

• визначення каналів товарного руху;

• вибір і реалізація цінової політики.

В процесі формування та управління інноваційним потенціалом регіону реалізуються такі управлінські функції:

• організація власне інноваційного процесу;

• забезпечення оптимального розподілу ресурсів;

• вибір і реалізація прийнятної інноваційної стратегії;

• упровадження результатів НДДКР у виробництво.

Науково-технічний потенціал регіону відображає рівень його наукового забезпечення та включає:

• матеріально-технічну базу закладів науки, наукове обладнання і установки, лабораторії, базу інформаційного забезпечення тощо);

• наукові кадри (вчені, конструктори, експериментатори, науково-технічний персонал);

• інформаційну систему (прогнози, патенти, авторські свідоцтва, банк відомостей про світові досягнення в галузі конкретних наук тощо);

• організаційно-управлінську підсистему — планування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, їх фінансування;

• організаційно-управлінські структури наукових підрозділів).

На формування системи управління виробничим та науково-технічним потенціалом впливає багато чинників: виробничо-технологічних, організаційно-економічних та інформаційно-управлінських.

Вихідним етапом у формуванні системи управління науково-технічним потенціалом як на державному, так і на регіональному рівнях є діагностика наукових, проектних, дослідно-експериментальних організацій, метою якої є визначення реальних можливостей щодо накопичення і використання наявного наукового потенціалу.

Науково-технічний комплекс регіону здебільшого функціонує на основі державних та регіональних замовлень на виконання комплексних науково-технічних розробок та програм, а також за рахунок самофінансування з метою формування власних розробок на перспективу. Фінансування процесів щодо накопичення науково-технічного капіталу в основному здійснюють суб’єкти державного управління. В свою чергу науково-технічний потенціал регіону істотно впливає на розміщення виробничого потенціалу та структур, що забезпечують його функціонування.

Основні завдання у сфері управління виробничим потенціалом:

• комплексний розвиток підприємств регіону з метою розширення асортименту продукції та поліпшення їх якісних та споживчих характеристик, застосування новітніх технологій виготовлення продукції, автоматизації виробництва тощо;

• підвищення ефективності використання наявного устаткування, виробничих площ, систематичний контроль технічного стану устаткування, забезпечення його технічного обслуговування й ремонту;

• зменшення виробничих витрат, підвищення продуктивності та ефективності праці.

Управління виробничим та науково-технічним потенціалом здійснюють такі органи:

1. Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, Державна служба інтелектуальної власності України забезпечують розвиток науково-технічного потенціалу України, координують діяльність органів виконавчої влади щодо розробки загальнодержавних науково-технічних програм та контролюють їх виконання; забезпечують обмін науково-технічною інформацією.

2. Міністерство економічного розвитку і торгівлі України забезпечує розробку принципів та механізмів реалізації інноваційної, інвестиційної державної політики та управління у відповідних галузях, координує діяльність органів виконавчої влади.

3. Органи виконавчої влади, що здійснюють управління у відповідних галузях господарства, забезпечують їх необхідний науково-технічний рівень та виробництво конкурентоздатної продукції.

4. Місцеві органи державної виконавчої влади та місцевого самоврядування забезпечують розробку та виконання регіональних науково-технічних програм.