91.Офіційні трансферти та їх роль у надходженнях до бюджетів.

Бюджетним кодексом України виділено три групи міжбюджетних трансфертів:

1. Трансферти, що здійснюються в порядку вирівнювання (бюджетної спроможності на безоплатній і безповоротній основі для покриття поточних видатків:

• дотація вирівнювання дохідної спроможності бюджету;

• трансферти, що передаються до Державного бюджету та місцевих бюджетів.

2. Трансферти, що надаються для використання на певну мету в порядку, визначеному тим органом, який прийняв рішення про його надання:

• субвенція на здійснення програм соціального захисту, що надається з державного бюджету України;

• субвенція на компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень унаслідок надання пільг, встановлених державою (надається з державного бюджету);

• субвенція на виконання інвестиційних проектів;

Субвенція на виконання власних повноважень територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань.

3. Інші трансферти, що надаються на безоплатній і безповоротній основі у вигляді дотації.

Система трансфертів сприяє згладженню нерівно­стей між адміністративно-територіальними одиницями, тобто на го­ризонтальному рівні, зумовлених соціально-економічними особливо­стями розвитку кожного регіону, та їх фінансовими можливостями.

У західній фінансовій науці виділяють кілька підстав для запровадження системи міжбюджетних трансфертів: фіскальна незбалансованість по вертикалі, відновлення горизонтального фіскального балансу, гарантоване надання суспільних благ, внесок у політику стабілізації та економічний розвиток і макроекономічні цілі

92. Передумови і чинники надання запозичень державі.

Основною передумовою надання запозичень державі є дефіцит бюджету.

Прийняття Державного бюджету України або місцевих бюджетів на відповідний бюджетний період з дефіцитом дозволяється у разі наявності обгрунтованих джерел фінансування дефіциту відповідного

Явище бюджетного дефіциту регулюється статтею 14 Бю­джетного кодексу України і передбачає прийняття Державного бюджету України з дефіцитом у разі наявності обґрунтованих джерел фінансування дефіциту. Згідно з чинним законодавством джерелами фінансування дефіциту визнано внутрішні та зовніш­ні запозичення. Використання державних позик як джерела фі­нансування вимагає наявності тимчасово вільних коштів у кредиторів держави, довіри з боку кредиторів та їх зацікавленість за рахунок твердих гарантій, наявності реальних доходів від вико­ристання позичених грошових коштів. На відміну від запозичень, емісійні кошти Національного Банку України заборонені для фі­нансування дефіциту Державного бюджету України. Дефіцит прийнято класифікувати за такими ознаками:

—за формою прояву бюджетний дефіцит поділяється на відкритий і прихований;

— за причинами виникнення бюджетний дефіцит буває виму­шений та свідомий;

-за напрямом дефіцитного фінансування розрізняють актив­нім бюджетний дефіцит та пасивний бюджетний дефіцит.

Запозичення, використані з метою фінансування дефіциту бюджету, утворюють державний борг, гриничний обсяг якого (як зовнішнього, так і внутрішнього) не повинен перевищувати 60% від фактичного річного обсягу ВВП. У разі перевищення зазначеної величини уряд держави зобов'язаний ужити заходів для приведення цієї величини у відповідність до встановлених вимог. Граничний обсяг внутрішнього та зовнішнього державного боргу встановлюється на кожний бюджетний рік відповідно до Закону про Державний бюджет України.

Право на здійснення державних внутрішніх та зовнішніх запозичень у межах і на умовах, передбачених законом про Державний бюджет України, належить державі в особі Міністра фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України.