12. Роль мфо у формуванні та розвитку культури корпоративного управління підприємствами в країнах що розвиваються та країнах з перехідною економікою.

Згідно з визначенням СБ: "Корпоративне управління - це об'єднання норм законодавства, нормативних положень і практики господарювання в приватному секторі, що дозволяє суспільствам залучати фінансові та людські ресурси, ефективно здійснювати господарську діяльність і в такий спосіб продовжувати своє функціонування, збільшуючи довгострокову економічну вартість шляхом підвищення вартості акцій і дотримувати при цьому інтереси акціонерів і суспільства в цілому.

Сьогодні основні поняття корпоративного управління стали ключовими засадами для СБ, МВФ та ОЕСР. Ці установи вважають удосконалення стандартів корпоративного управління важливою передумовою для відновлення конкурентоспроможності нових ринків, поновлення довіри інвесторів і забезпечення стабільного економічного зростання. Зараз поняття корпоративного управління е основоположною ознакою ринкового спрямування конкурентоспроможного підприємства

Перш за все МФО можуть впливати на розвиток культури корпоративного управління підприємствами в країнах що розвиваються та країнах з перехідною економікою шляхом надання технічної допомоги, зокрема у формі консультування підприємств щодо ведення бізнесу, а також створення сприятливого середовища для ведення бізнесу.

Діяльність МФО спрямована на забезпечення розвитку корпоративного управління, удосконалення законодавчої бази з питань корпоративного управління, узагальнення та передача досвіду з цих питань.

У деяких країнах (серед яких і Україна) така діяльність сприяє розробці Кодексу корпоративного управління відповідно до міжнародних принципів і стандартів або ж різноманітних методичних рекомендацій щодо вдосконалення корпоративного управління.

Багато проектів МФК мають на меті сприяння розвитку приватного сектора в країнах, що розвиваються та з пере хек-кою шляхом поширення кращої світової практики та надання рекомендацій підприємствам, державним установам та освітнім закладам з питань корпоративного управління, фінансового менеджменту та стратегії інвестування та фінансування. Напр, в Укр у ході реалізації такого проекту було підготовлено та запроваджено на вітчизняних АТ близько 100 внутрішніх документів щодо корпоративного управління. При цьому акціонерні товариств завдяки підвищенню рівня корпоративної культури змогли залучити додаткові фінансові ресурси. Одним з основних досягнень проекту стала участь його фахівців у підготовці Принципів корпоративного управління в Україні, затверджених ДКЦПФР.

Сьогодні в тих підпр-вах та банках, які брали участь у подібних проектах спостерігається значне покращення рівня корпоративного управління, що дозволяє їм сподіватися на залучення інвестиційних ресурсів.

13. Роль мфо у вивозі капіталу на сучасному етапі.

Вивіз капіталу являє собою одностороннє переміщення за кордон вартості в товарній або грошовій формах з метою отримання підприємницького прибутку або процентів.

Відповідно розрізняють експорт підприємницького та позичкового капіталів.

Вивіз підприємницького капіталу являє собою довгострокові зарубіжні інвестиції, що ведуть до створення за кордоном філіалів, дочірніх компаній та змішаних підприємств. Капіталовкладення в зарубіжні підприємства, що забезпечують контроль над ними з боку інвестора, називаються прямими іноземними інвестиціями.

Роль МФО у даному випадку полягає у тому, що саме через канали цих організацій проходить значна частка світових інвестицій, купівля та продаж валюти для фінансування експорту й імпорту.

Зокрема, спільне фінансування є одним із важливих напрямів діяльності МБРР, Саме спільне фінансування є одним з основних засобів залучення іноземного капіталу до країн, що розвиваються. І якщо у 80-ті роки лише близько 1/3 проектів, що фінансуються Банком, мали ту чи іншу форму спільного фінансування, то в 90-ті роки ХХ ст. спільне фінансування охопило половину всіх проектів і програм Банку. Найбільшим джерелом спільного фінансування є офіційні дво- і багатосторонні організації розвитку, такі як Міжамер банк розвитку, ЄІБ, ЄБРР та ін. Разом вони надають до 70 % загального обсягу спільного фінансування проектів. МФК за рахунок власного капіталу здійснює інвестиції в акціонерний капітал та квазічасткові інструменти приватних підприємств, а також сприяє залученню приватних іноземних інвестицій шляхом . Деякі МФО, такі як БАГІ, МБРР, наприклад, заохочують іноземне інвестування через надання гарантій або участі в інших інвестиціях приватних кредиторів.

Рух позичкового капіталу в сфері зовнішньоекономічних зв’язків виступає у вигляді міжнародного кредиту. Одним з найпоширеніших механізмів реалізації цілей МФО є надання кредитів на різноманітних умовах.

Вивіз державного капіталу спрямовується здебільшого до країн, що розвиваються, та здійснюється головним чином у вигляді пільгових кредитів та дарунків, що отримали назву «офіційна допомога розвитку». Її основна мета полягає не в одержанні максимального прибутку, а в забезпеченні довгострокових економічних та політичних інтересів капіталістичних держав у країнах, що розвиваються

Допомога розвитку пройшла довгий шлях від двосторонніх програм допомоги до багатосторонніх кредитів через МВФ, Міжнародний і регіональні банки розвитку, МФК і потім - до нинішніх стабілізаційних та адаптаційних програм МВФ. Неокейнсіанці розглядають допомогу розвитку як процес, зумовлений взаємодією попиту на допомогу країною-реципієнтом і пропозицією допомоги країною-донором. На їх думку, допомога розвитку відіграє таку роль:

1) веде до розширення співробітництва країн-кредиторів і позичальників, забезпечує істотний і прямий ринок для експорту товарів і послуг з країн-донорів в країни-боржники;

2) заохочує розвиток нових ринків в світовій економічній системі;

3) стимулює економічне зростання в країнах-донорах.

Це - з позиції країн - донорів допомоги. З позицій же країн-одержувачів такої допомоги, вона (тобто допомога) виступає як форма передачі прибутку від багатої нації до бідної і служить чинником прискорення економічного розвитку останньою. Але це, природно, саме загальне трактування необхідності імпорту капіталу.

Економічно менш розвинена країна стикається, як правило, в процесі накопичення капіталу з трьома проблемами:

1) недостача заощаджень в фінансовому значенні, оскільки національна схильність до заощаджень настільки мала, що не може забезпечити формування необхідних фондів для економічного розвитку;

2) недостача заощаджень в їх реальному значенні, оскільки у населення немає схильності використати частину ресурсів для продуктивного інвестування;

3) недостача іноземної валюти для придбання імпортних ресурсів внаслідок хронічного негативного сальдо платіжного балансу.

Імпорт капіталу до цієї країни (і відповідно експорт капіталу з країн більш розвинених) дозволяє частково вирішити дані проблеми.