126. Кодекс поведінки країн-членів Міжнародного Валютного Фонду (imf): права та обов’язки країн-членів.

Статут МВФ не передбачає особливо жорстких умов для країн-учасниць. Більшість умов складають Кодекс поведінки МВФ. Цей кодекс передбачає такі основні напрямки діяльності:

– сприяння міжнародному валютному співробітництву та стабілізації валют, створення багатосторонньої системи платежів і розрахунків, підтримання рівноваги платіжних балансів країн-членів Фонду;

– здійснення системи заходів, спрямованих на регулювання валютних курсів і підвищення ступеня конвертованості валют;

– надання короткострокових кредитів країнам-членам Фонду для покриття тимчасового дефіциту їх платіжних балансів;

– поповнення валютних резервів країн членів шляхом розміщення SDR (спеціальні права запозичення);

– організацію консультативної допомоги з монетарної політики.

Так, зокрема право на членство в МВФ має будь-яка країна світу, що здатна і готова виконувати певні обов’язки. По-перше, членство в МВФ передбачає створення фіскального агентства (Казначейство, міністерство фінансів, центральний банк тощо), та банку-депозитарію, в ролі якого може виступати центральний банк. По-друге, вступаючи до МВФ кожна країна зобов’язується виконувати такі умови як постійне інформування інших країн про заходи та кроки щодо становлення вартості національної валюти до інших валют країн-членів МВФ; відмова від обмежень на обмін національної валюти; дотримання тієї економічної політики, що призведе до більш ефективного розвитку національної грошово-кредитної системи та не зашкодить грошово-кредитній системі країн-членів МВФ.

127. Роль міжнародних фінансових організацій в умовах подолання сучасної фінансово-економічної кризи.

Відомо, що головним завданням МФО є сприяння сталому економічному зростанню, яке приводить до скорочення бідності в країнах, що розв, наданням допомоги у зростанні виробництва через довгостр фінансування проектів і програм розвитку.

Головне призначення МФО - регулювати міжнародні валютно-кредитні і фін відносини з метою ефективного розвитку світогосподарських зв'язків.

Отже при виникненні фін-ек кризи МФО беруть безпосередню участь у її вирішенні шляхом надання стабілізаційних кредитів (прикладом може бути кредит МВФ «stand-by»), міжнар техн доп., впровадження стабілізаційних програм.

Важливими є інформаційна роль МФО, консультації з питань подолання фін-ек кризи.

Однак надання короткострокової фінансової допомоги при кризовому стані виявляється недостатнім. Так, МВФ став наголошувати на ліквідації самих причин криз. Для віднов­лення рівноваги стабілізаційні програми Фонду пропонують, як правило, введення режиму жорсткої економії, який включає грошово-кредитні обмеження, реформи податкової політики, зменшення бюджетних видатків шляхом заморожування з/п державним робітникам і служ­бовцям, зменшення субсидій, скорочення інвестиційних про­грам, девальвацію національної валюти тощо. Звичайно, що такі заходи, необхідні для економічного оздоровлення, мають негативні соціальні наслідки, отже, стикаються з гострою протидією частини населення і певних політичних кіл.

Сам характер стабілізаційних програм Фонду несе в собі внутрішні суперечності. Справді, скорочення державних видат­ків, соціальних субсидій, девальвація національної валюти і т. ін. сприяють короткочасному економічному "одужанню". Але водночас вони скорочують і внутрішній попит, знижують жит­тєвий рівень досить широких верств населення, згортають ім­порт. Усе це підриває інвестиційну базу економічного розвитку і, як наслідок, платіжну спроможність країни в довгостроковому плані. .

У литоп. 2008 р. відбулася зустріч «Групи 20», на якій були проголошені заходи з боротьби із кризою, що проводитимуться у трьох сферах:

• дії з підтримки фінансово-економічної системи,

• створення нових механізмів міжнародного регулювання

• реформа системи світового управління.

За даними Єлисейського палацу, розроблена стратегія передбачає одночасне використання цілої низки методів: це підтримка економіки на основі заходів щодо їхньої активізації, зокрема, за допомогою бюджетних коштів, використання механізмів валютно-грошової політики, надання допомоги країнам, що опинилися під ударом, з боку МВФ і банків розвитку.

У квітні 2009р. в Лондоні відбувся другий саміт «Великої двадцятки», щодо подолання світової економічної кризи. Глобальний план відновлення має орієнтуватися на задоволення потреб і забезпечення робочих місць працюючим та їхнім сім’ям не лише у розвинених країнах, а й у країнах з економікою, що формується як ринкова, і в найбідніших країнах світу, а також відбивати інтереси не тільки нинішнього, а й майбутнього поколінь».

Саміт у Лондоні істотно просунувся у вирішенні питань регулювання економіки, зокрема хедж-фондів, які приваблюють інвесторів високою дохідністю (до 185%). Керівники держав «Великої двадцятки» узгодили санкції проти них у майбутньому.