16. Зовнішня заборгованість країн світу. Класифікація та структура зовнішньої заборгованості країн на сучасному етапі за методикою Світового Банку.

Другою формою вивозу капіталу є вивезення позичкового капіталу шляхом надання позик, кредитів та розміщення коштів на банківських рахунках у державах-реципієнтах. Унаслідок залучення іноземних коштів у формі позичкового капіталу у держави-реципієнта виникає зовнішній борг.

За визначенням Світового Банку (WB), зовнішній борг країни є сумою її зобов’язань, що склалася на певну дату перед іноземними кредиторами у формі грошей, товарів та послуг. Зовнішній борг, за класифікацією Світового Банку, поділяється на такі складові:

- Довгострокова заборгованість, тобто така, що триває більше одного року. У загальній сумі міжнародної заборгованості вона складає близько 80 %. Довгострокова заборгованість включає в себе: (а) державний прямий борг (утворюється внаслідок запозичень самої держави), (б) державний умовний борг (є результатом того, що держава виступає гарантом за запозиченнями інших суб’єктів господарювання), (в) борг приватних суб’єктів господарювання.

- Заборгованість перед Міжнародним Валютним Фондом. У загальній сумі міжнародної заборгованості вона становить 3 %. МВФ кредитує держави-члени шляхом продажу їм необхідної іноземної валюти в обмін на національну. Заборгованість перед МВФ відображає станом на кінець року обсяги зворотного викупу державою-позичальницею у МВФ національної валюти. Заборгованість держави-позичальниці автоматично зменшується, якщо її національна валюта, що є у розпорядженні МВФ, купується іншою країною.

- Короткострокова заборгованість. У загальній сумі зовнішньої заборгованості країн світу вона становить 17-15 %. До неї входять: (а) кредити терміном не більше одного року, (б) платежі з обслуговування довгострокових кредитів (відсотки та комісійні), що за графіком мають сплачуватися у поточному році.

Також Світовий Банк поділяє країни на чотири групи залежно від обсягу їхнього ВНП у розрахунку на душу населення:

• І група - країни з низьким рівнем доходів (2470 та менше дол. США),

• ІІ група - країни з cереднім рівнем доходів (2471 – 7252 дол. США),

• ІІІ група - країни з рівнем доходів вище середнього (7253 – 32823 дол. США),

• ІV група - країни з високим рівнем доходів (32824 та більше дол. США).

17. Тенденції зовнішньої заборгованості країн світу упродовж останнього десятиріччя. Заборгованість країн перед міжнародними фінансовими організаціями.

Обсяги зовнішніх запозичень та їхня структура залежать від рівня економічного розвитку економік країн-реципієнтів. У міру економічного зростання країни та накопичення нею внутрішніх фінансових ресурсів її залежність від зовнішніх запозичень, перш за все довгострокових, зменшується.

Нині у групі країн з високим рівнем доходів на душу населення (ІV група) довгострокова зовнішня заборгованість відсутня, а короткострокова, якщо і виникає, є незначною за обсягом. Ці країни є основними кредиторами (донорами) на міжнародному ринку.

Наприкінці ХХ – початку ХХI ст. майже у всіх країнах І, ІІ та ІІІ груп стрімко зростали приватні запозичення та зменшувалися запозичення держави. Якщо на початку 1990-х років заборгованість за приватними не гарантованими державою кредитами становила майже 5 % довгострокової заборгованості, то наприкінці першого десятиріччя ХХІ ст. вона перевищила 20 %, при цьому левова її частка (90 %) припадала на країни із середнім рівнем доходів (ІІ та ІІІ груп).

Такі зміни стали наслідком розбудови в економіках цих країн ринкових відносин та зростання в них попиту на фінансові ресурси з боку динамічно зростаючого приватного сектору. Незважаючи на нерозвиненість національних ринків довгострокових запозичень, в цих економіках вже були створені прийнятні для іноземних кредиторів умови вкладання коштів (доходність та ризик). Зарубіжні кредитори погоджувалися надавати фінансові ресурси приватним позичальникам навіть без державних гарантій.

З погляду надійності повернення кредитів та їхньої ціни, країни з середнім рівнем доходів для кредиторів були привабливішими, ніж країни І групи, де іноземні кредитори намагаються уникати надання довгострокових кредитів приватному сектору за умов відсутності державних гарантій. Закономірність руху грошей у напрямі більшої прибутковості та меншої ризикованості знаходить тут свій яскравий прояв.

Заборгованість перед Міжнародним Банком Реконструкції та Розвитку та Міжнародною Асоціацією Розвитку за тривалістю належить до довгострокової і майже на половину формується країнами І групи. В країнах з низьким рівнем доходів на душу населення заборгованість перед цими організаціями становить майже 25 відсотків загального боргу цих країн. При цьому спостерігалася тенденція стрімкого зростання цього показника. В країнах із середнім рівнем доходів (ІІ та ІІІ групи) ця частка значно менша – близько 10 відсотків, і спостерігається її зменшення.

Наприкінці ХХ – початку ХХІ ст. зростали обсяги довгострокової міжнародної заборгованості та заборгованості перед Міжнародним Валютним Фондом економік країн І, ІІ та ІІІ груп. При цьому частка країн із середнім рівнем доходів (ІІ та ІІІ групи) у цій заборгованості збільшилась і становить близько 80 %. Більшість запозичень у цих країнах були здійснені приватними позичальниками під державні гарантії або без них.

Наприкінці першого десятиріччя ХХІ ст. левова частка запозичень у МВФ здійснювалася країнами ІІ групи. Порівнюючи з 1990-ми роками частка цих країн зросла з 22 % до 62 %. Такі зміни сталися внаслідок вступу до цієї міжнародної фінансової організації країн колишнього соціалістичного табору, розширенням їхньої зовнішньоекономічної діяльності та через необхідність вирішення пов’язаних з цим проблем національних платіжних балансів шляхом залучення кредитів IMF.

18. Тенденції зовнішньої заборгованості країн із середнім рівнем доходів на душу населення упродовж останнього десятиріччя. Заборгованість цієї групи країн перед міжнародними фінансовими організаціями.

Обсяги зовнішніх запозичень та їхня структура залежать від рівня економічного розвитку економік країн-реципієнтів. У міру економічного зростання країни та накопичення нею внутрішніх фінансових ресурсів її залежність від зовнішніх запозичень, перш за все довгострокових, зменшується.

До груп країн залежно від обсягу їхнього ВНП у розрахунку на душу населення із середнім рівнем доходів належать: ІІ група - країни з cереднім рівнем доходів (2471 – 7252 дол. США) та ІІІ група - країни з рівнем доходів вище середнього (7253 – 32823 дол. США).

Наприкінці ХХ – початку ХХI ст. майже у всіх країнах ІІ та ІІІ груп стрімко зростали приватні запозичення та зменшувалися запозичення держави. Якщо на початку 1990-х років заборгованість за приватними не гарантованими державою кредитами становила майже 5 % довгострокової заборгованості, то наприкінці першого десятиріччя ХХІ ст. вона перевищила 20 %, при цьому левова її частка (90 %) припадала на країни із середнім рівнем доходів (ІІ та ІІІ груп).

З погляду надійності повернення кредитів та їхньої ціни, країни з середнім рівнем доходів для кредиторів були привабливішими, ніж країни І групи, де іноземні кредитори намагаються уникати надання довгострокових кредитів приватному сектору за умов відсутності державних гарантій. Закономірність руху грошей у напрямі більшої прибутковості та меншої ризикованості знаходить тут свій яскравий прояв.

Частка країн із середнім рівнем доходів (ІІ та ІІІ групи) у заборгованості перед МВФ збільшилась і становить близько 80 %. Більшість запозичень у цих країнах були здійснені приватними позичальниками під державні гарантії або без них.

Наприкінці першого десятиріччя ХХІ ст. левова частка запозичень у МВФ здійснювалася країнами ІІ групи. Порівнюючи з 1990-ми роками частка цих країн зросла з 22 % до 62 %. Такі зміни сталися внаслідок вступу до цієї міжнародної фінансової організації країн колишнього соціалістичного табору, розширенням їхньої зовнішньоекономічної діяльності та через необхідність вирішення пов’язаних з цим проблем національних платіжних балансів шляхом залучення кредитів МВФ.

19. Тенденції зовнішньої заборгованості країн із низьким рівнем доходів на душу населення упродовж останнього десятиріччя. Заборгованість цієї групи країн перед міжнародними фінансовими організаціями.

Обсяги зовнішніх запозичень та їхня структура залежать від рівня економічного розвитку економік країн-реципієнтів. У міру економічного зростання країни та накопичення нею внутрішніх фінансових ресурсів її залежність від зовнішніх запозичень, перш за все довгострокових, зменшується.

До групи країн залежно від обсягу їхнього ВНП у розрахунку на душу населення із низьким рівнем доходів належить: І група - країни з низьким рівнем доходів (2470 та менше дол. США).

Наприкінці ХХ – початку ХХI ст. майже у всіх країнах І групи стрімко зростали приватні запозичення та зменшувалися запозичення держави.

Такі зміни стали наслідком розбудови в економіках цих країн ринкових відносин та зростання в них попиту на фінансові ресурси з боку динамічно зростаючого приватного сектору. Незважаючи на нерозвиненість національних ринків довгострокових запозичень, в цих економіках вже були створені прийнятні для іноземних кредиторів умови вкладання коштів (доходність та ризик). Зарубіжні кредитори погоджувалися надавати фінансові ресурси приватним позичальникам навіть без державних гарантій. Тому у країнах І групи іноземні кредитори намагаються уникати надання довгострокових кредитів приватному сектору за умов відсутності державних гарантій.

Заборгованість перед Міжнародним Банком Реконструкції та Розвитку та Міжнародною Асоціацією Розвитку за тривалістю належить до довгострокової і майже на половину формується країнами І групи. В країнах з низьким рівнем доходів на душу населення заборгованість перед цими організаціями становить майже 25 відсотків загального боргу цих країн. При цьому спостерігалася тенденція стрімкого зростання цього показника.

Наприкінці ХХ – початку ХХІ ст. зростали обсяги довгострокової міжнародної заборгованості та заборгованості перед Міжнародним Валютним Фондом економік країн І групи.