Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
МФО 136.docx
Скачиваний:
7
Добавлен:
17.04.2019
Размер:
319 Кб
Скачать
☆

61. Особливості позик Міжнародного Валютного Фонду (imf) на умовах «стенд-бай» (Stand-by).

Угоди по «резервних кредитах», або угоди «стенд-бай», як і угоди по «розширених кредитах», забезпечують країні-члену га­рантію того, що вона зможе автоматично отримувати іноземну валюту від МВФ в обмін на національну до вичерпання обумовленої угодою суми в будь-який час протягом терміну дії угоди, але за умови дотримання положень, зазначених в угоді.

Такі угоди почали використовувати з 1952 р. Починаючи з 1977 р., термін дії угод про резервні кредити подовжено з одного до трьох ро­ків. Головною метою цього механізму є кредитування макроекономічних стабілізаційних програм. Нині на долю резервних кредитів при­падає приблизно половина всіх кредитних операцій МВФ.

Механізм резервних кредитів передбачає, що валюта видається порціями (траншами) через встановлені періоди протягом терміну дії угоди. Порядок надання чергового траншу обумовлюється в тек­сті угоди. Хід виконання цієї угоди країною-отримувачем креди­ту контролюється за допомогою спеціальних цільових критеріїв, які визначаються з урахуванням особливостей економічного меха­нізму й інституціональних структур країни, а також наявності релевантної статистичної інформації. Такі критерії охоплюють пере­дусім сферу кредитно-грошової політики, державних фінансів, державного боргу і політики торговельних і платіжних обмежень.

Країна не може отримати наступну порцію валюти, поки не за­фіксовано досягнення цільових критеріїв. Якщо Фонд робить ви­сновок, що намічені критерії не досягнуті, він припиняє надання країні валютних резервів. Проте сторони можуть домовитися про перегляд програми дій, яка реалізується, і зміну критеріїв, що дає країні можливість продовжувати отримувати кошти у МВФ.

62. Умови, на яких Міжнародний Валютний Фонд (imf) надає кредити. Сутність «обумовлених»/ зв’язаних кредитів.

Умови надання кредитів МВФ.

Країна, що потребує позики, повинна скоординувати свою політику з рекомендаціями МВФ, у яких закладені критерії, обов'язкові для виконання. Суть цих рекомендацій полягає в такому:

1. Макроекономічна політика має бути спрямована на забез­печення активного сальдо платіжного балансу як головного чин­ника виплати основної частини боргу і відсотків.

2. Стабілізація внутрішнього попиту за рахунок обмеження державних витрат.

3. Використання позик на фінансування виробничої сфери; виплата основної частини боргу і відсотків за рахунок прибутку, отриманого у виробничій сфері.

4. Забезпечення бездефіцитності державного бюджету завдя­ки скороченню невиправданих державних витрат і стримування інфляції.

  1. Ефективна податкова політика, яка сприятиме розвитку ін­вестування і підприємництва і забезпечуватиме збір податків для покриття державних витрат.

  2. Стабілізація грошового обігу.

  3. Забезпечення максимального використання ринкових меха­нізмів і конкуренції як засобів підвищення рівня конкуренто­ спроможності економіки; відміна контролю над цінами і заробіт­ною платою; вільний допуск на внутрішній ринок і конкуренція з боку імпортних товарів.

  4. Структурна перебудова економіки як основа довгостроко­вого розвитку через роздержавлення промислових підприємств і переведення їх з бюджетного на кредитне фінансування; розви­ток експортних галузей за рахунок як податкових стимулів, так і девальвації, сприяння припливу прямих іноземних інвестицій завдяки зниженню рівня оподаткування і наданню гарантій на ви­везення прибутків.

  1. Забезпечення стабільності політичної влади.

Країни-члени повинні надавати МВФ інформацію про офіцій­ні золоті запаси і валютні резерви, стан економіки, платіжного балансу, грошового обігу, закордонні інвестиції.

Свої рекомендації країнам-членам МВФ базує на монетаристській концепції, яка враховує взаємозалежність між величиною грошової маси в країні, обсягу сукупного попиту, з одного боку, і станом платіжного балансу — з іншого.

Але ставлення до принципу "обумовленості" кредитів Фонду, який увійшов у практику з середини 50-х років, неоднозначне. Надання короткострокової фінансової допомоги при кризовому стані платіжних балансів виявилося недостатнім. МВФ став наголошувати на ліквідації самих причин криз. Для віднов­лення рівноваги зовнішніх платежів стабілізаційні програми Фонду пропонують, як правило, введення режиму жорсткої економії, який включає грошово-кредитні обмеження, реформи податкової політики, зменшення бюджетних видатків шляхом заморожування заробітної плати державним робітникам і служ­бовцям, зменшення субсидій, скорочення інвестиційних про­грам, девальвацію національної валюти тощо. Звичайно, що такі заходи, необхідні для економічного оздоровлення, мають негативні соціальні наслідки, отже, стикаються з гострою протидією частини населення і певних політичних кіл.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]