2. Розвиток українського живопису в xіv- першій половині XVI ст.

Як і в мистецтві Київської Русі, у XIV – першій половині XVІ ст. монументальний живопис відіграє провідну роль. Проте пам’ятки архітектури з уцілілим монументальним живописом збереглись лише в західноукраїнських землях, а також на території сучасної Польщі.

Головну роль у творчості українських майстрів відіграють давньоруські традиції. Проте, завдяки художнім зв’язкам з сусідніми країнами, у пам’ятках часто відчутні впливи італійського, угорського, чеського мистецтва, а також мистецтва православних країн — Молдови, Сербії, Болгарії.

З низки пам’яток настінного живопису на території України до нашого часу дійшли лише фрагменти деяких. До ранніх пам’яток належить розпис церкви-ротонди Св. Миколи в Горянах (XIV ст.). Стінопис не має аналогій в українському мистецтві, в образах фресок простежується зв’язок з італійським мистецтвом Проторенесансу (жива безпосередність сцен, нова оцінка людини).

Винятковий мистецькій рівень визначає фрески церкви св. Онуфрія в Лаврові та Вірменської церкви у Львові. Для перших характерна класична зразковість композиції, віртуозність ліній рисунку, унікальна насиченість колориту, глибинне розкриття внутрішнього змісту образів. Розписи присвячені двом темам: Акафісту (поетичному прославлянню) Богоматері та Вселенським Соборам. Від розписів Вірменської церкви збереглось лише оздоблення ніші південного вікна (сцена „Іоанн Богослов з Прохором та Іаковом”). Образи відзначаються динамічністю ракурсів, пластичністю, певною психологічною експресією та прагненням до передачі об’єму.

Значні ансамблі монументальних розписів, виконаних українськими майстрами, збереглись в польських костелах Кракова, Сандомира, Любліна, Віслиці. Всі стінописи виконані протягом XV ст. Вплив українського живопису на польське мистецтво в цей період заохочують Ягеллони. Всі цикли спільні між собою за стилістикою і тематикою. Тематика розписів обмежена двома циклами: богородичним і пассійним. Розписи наслідують давньоруські традиції, проте оскільки фрески виконані в храмах готичної архітектури, була порушена традиційна система плафонних зображень (розписи куполу, барабану, вітрил). Живописні цикли займали верхню частину стін в два-три яруси до склепіння. Для розписів костелів у Віслиці та Сандомирі властиве дотримання консервативних настанов і канонів візантійського та давньоруського живопису. Проте стилістика розписів замкової каплиці св. Трійці в Любліні та каплиці св. Хреста в Кракові не позначена єдністю. Більшість сцен виконана у традиціях Київської Русі, проте найдраматичніші сцени („Бичування”, „Розп’яття”; Краків) та ктиторські фрески („Портрет короля Ягайла”; Люблін) позначені активним впливом готики.

В період пізнього середньовіччя формується український триярусний іконостас. Іконостас (грец. Ikon-образ і stasis-місце стояння) — своєрідна стіна з встановленими в певному порядку іконами, що в православному храмі відділяє вівтарну частину. Іконостас розвинувся з вівтарної перегородки ранньохристиянських храмів. До XIV ст. існували лише одноярусні іконостаси. На межі XIV - XV ст. складається український іконостас з трьох ярусів (перший ярус — намісний ряд з царськими вратами, другий ярус — святковий, або празничний ряд, третій ярус — три ікони деісусного ряду). У XVІ ст. іконостас продовжує рости вгору, з’являється пророчий ряд, апостольський ряд. Повний український іконостас сформувався в добу бароко та нараховував до дев’яти ярусів. До XVІ ст. іконостаси практично не оздоблюються різьбленням і мають вигляд своєрідної архітектонічної рами для образів. Лише в наступні періоди розвивається рослинний орнамент, поєднаний з геометричними мотивами.

Твори іконопису XIV - XV ст. збереглися лише в західній частині України (Галичина, Лемківщина, Бойківщина). В цей період іконопис набуває своєрідних, специфічних рис, втілюючи через релігійні образи народні морально-етичні ідеали, прагнення і душевні почуття. В іконі метафорично і символічно відбилися тогочасні події і втілився національний характер.

У творах іконопису продовжуються традиції мистецтва Київської Русі і з’являються нові риси: драматизовано-піднесений пафос, конкретизація образів, емоційна напруженість кольору. Ікони вражають монументальністю, виражальні засоби стримані та лаконічні. Ікона розрахована на тривале споглядання і сильну психологічну дію.

У помонгольський період особливо популярні три теми — Богоматір, Юрій Змієборець, св. Микола, що втілюють ідею заступництва, або кари („Волинська Богоматір”, „Юрій Змієборець” з с. Станилі). Оформлюється іконографія святих слов’янського пантеону (св. Борис і Гліб, Варвара і Катерина та ін.). В XV ст. іконографічно установлюються дві важливі теми — „Страсті” і „Страшний Суд”, які є своєрідними морально-виховними кодексами доби („Страшний суд” з с. Мшанець, „Страсті Господні” зі Здвижня).

В цілому в цей період в іконописі переважають статичні однофігурні у повний зріст зображення. Композиція ікон позначена простотою і ясністю, зайві деталі відсутні. Персонажі органічно вписані у простір, їх силует графічно чіткий. Колористична гама відзначається багатством і гармонією.

Книжкова мініатюра XIV - XV ст. зберігає зв’язок з давньоруськими традиціями. За композиційним, колірним та образним вирішенням вона тісно пов’язана з настінним і станковим живописом даного періоду. В період пізнього середньовіччя оздоблюються Євангелія, служебники, псалтирі, агіографічна та світська література. Вершина розвитку української середньовічної мініатюри — Київський псалтир (кінець XIV ст.). 227 сторінок оздоблює 331 ілюстрація. Сюжети розташовані маргінально (на берегах сторінки) і прив’язані безпосередньо до тексту. Більшість композицій — старобіблійні та євангельські сюжети, а також батальні, анімалістичні, пейзажні, алегоричні сюжети, в яких всебічно відбито життя та світогляд часу. Художнє оздоблення Псалтиря відрізняється різноманітністю композицій, точним, завершеним рисунком, вишуканим колоритом.