- •Трипільська культура. Декоративно-ужиткове мистецтво: кераміка та її орнаментальне оздоблення
- •Культура скіфсько-сарматської доби. «Звіриний стиль» у декоративному мистецтві
- •Мистецтво Північного Причорномор’я — античне коріння нашого народу
- •Вплив візантійських християнських традицій на розвиток культури Київської держави. Давньоруське місто. Архітектура церков і соборів
- •Монументальний живопис Київської Русі. Мозаїки та фрески Софії Київської
- •Іконопис Київської Русі
- •Мистецтво книжкової мініатюри
- •Оборонна архітектура доби пізнього середньовіччя. Риси романського та готичного стилів в архітектурі. Середньовічна скульптура
- •Розвиток українського живопису в xіv- першій половині XVI ст.
- •Ренесанс: від сакрального до світського світосприймання. Ренесансна архітектура та скульптура України
- •Живопис другої половини XVI – першої половини XVII ст. (монументальний живопис, іконопис, портрет, книжкова мініатюра)
- •Графіка. Діяльність друкаря Івана Федорова
- •Тема 2. Музична культура
- •Первісні музичні інструменти
- •Музична культура східних слов’ян, античних міст Північного Причорномор’я
- •Музична культура Київської Русі: народна, придворно-світська, церковна
- •Тема II. Музична культура
- •Календарно-обрядова народна творчість
- •Родинно-обрядова народна творчість
- •Епічна народна творчість
- •Тема 3. Театральна культура
- •1. Античний театр Ольвії, Херсонесу, Боспору. Агони
- •2. Обрядовий пратеатр (стародавні народні танці, ігри, свята, ритуали)
- •3. Княжий театр. Скоморохи—перші професійні актори, музиканти, танцюристи
- •Тема 1. Образотворче мистецтво XVII-XVIII ст.
- •1. Стиль бароко в українському мистецтві
- •Барокова архітектура України (культове та світське будівництво раннього, зрілого, пізнього бароко)
- •Формування ансамблю Києво-Печерської лаври
- •Тема 1. Образотворче мистецтво XVII-XVIII ст.
- •Еволюція іконостасного різьблення в другій половині XVII — XVIII ст.
- •Барокова скульптура Києва та Лівобережжя
- •Розвиток мистецтва скульптури в Західній Україні в другій половині XVII — XVIII ст.
- •Тема 1. Образотворче мистецтво XVII-XVIII ст.
- •Розвиток монументального барокового живопису
- •Мистецтво барокового іконопису
- •Тема 1. Образотворче мистецтво XVII-XVIII ст.
- •Портретний живопис. Культ яскравої особистості
- •Народна картина світського змісту
- •Мистецтво гравюри
- •Тема II. Музична культура XVII-XVIII ст.
- •Думи та історичні пісні
- •Мистецтво кобзарів та лірників
- •Тема II. Музична культура XVII-XVIII ст.
- •1. Церковний спів
- •2. Партесний концерт
- •3. Світська музика
- •4. Творчість г.Сковороди
- •Тема II. Музична культура
- •Хоровий (духовний) концерт другої половини хviіі ст.
- •Максим Березовський. Життєвий шлях. Хоровий концерт «Не отвержи мене во время старости»
- •Артем Ведель. Життєвий та творчий шлях
- •Постать Дмитра Бортнянського в українському музичному мистецтві другої половини хviіі ст. – початку хіх ст.
- •Тема 3. Театральна культура
- •Шкільна драма
- •Вертеп – національно самобутня форма народного лялькового театру
- •Зародки професійного театрального мистецтва
- •Розділ III. Українська художня культура хіх ст.
- •Тема 1. Образотворче мистецтво Урок 17. Українська архітектура та скульптура хіх ст.
- •Стильовий розвиток української архітектури хіх ст.
- •2. Палацово-паркові комплекси України. Ландшафтні парки
- •Українська скульптура хіх ст.
- •Література:
- •Розділ III. Українська художня культура хіх ст.
- •Тема 1. Образотворче мистецтво Урок 18. Український живопис та графіка хіх ст.
- •1. Романтизм в українському живописі першої половини хіх ст.
- •2. Реалізм. Творчість т. Г. Шевченка
- •3. Український живопис та графіка другої половини хіх ст.
- •Література:
- •Розділ III. Українська художня культура хіх ст. Тема і. Образотворче мистецтво Урок 19. Декоративно-ужиткове мистецтво та народні художні промисли хіх ст.
- •Народне декоративно-прикладне мистецтво України
- •2. Українське гончарство хіх ст.
- •Художній фаянс та фарфор хіх ст.
- •Література:
- •Тема 2. Музична культура Урок 20. Народна музика: соціально- та родинно-побутові пісні План
- •Жанрова палітра соціальної та побутової пісенної лірики
- •Соціально-побутова (станова) лірика
- •Родинно-побутова лірика (пісні про особисте життя)
- •Риси ліричної пісні:
- •Українська пісня-романс кінця хviii – поч. Хіх ст.
- •Тема. Музична культура Урок 21. Творчість с.Гулака-Артемовського, м.Колачевського, м.Вербицького План
- •2. Постать м.Колачевського в українському музичному мистецтві
- •3. М.М. Вербицький. Історія створення пісні «Ще не вмерла Україна»
- •Тема. Музична культура
- •1. М.В.Лисенко: значення, життєвий шлях, творча спадщина
- •2. М.Лисенко Музика до «Кобзаря»
- •1. М.В.Лисенко: значення, життєвий шлях, творча спадщина
- •2. М.Лисенко. «Музика до «Кобзаря»
- •Розділ III. Українська художня культура хіх ст.
- •Тема 3. Театральна культура Урок 23. Українська театральна культура хіх ст.
- •Значення драматургії для розвитку українського театру хіх ст. Творчість Івана Котляревського
- •Творчість м. Щепкіна
- •3. Театральне життя в Західній Україні
- •Література:
- •Розділ III. Українська художня культура хіх ст.
- •Тема 3. Театральна культура Урок 24. Український театр хіх ст.
- •Становлення українського театру
- •Театр корифеїв
- •3. Діяльність першого українського стаціонарного театру в Києві
- •4. Творчий шлях м. Заньковецької
- •Література:
- •Розділ IV. Українська художня культура хх ст.
- •Тема 1. Образотворче мистецтво Урок 26. Українська архітектура та скульптура початку хх ст.
- •Архітектура України початку хх ст.
- •Особливості архітектури українського модерну
- •Українська скульптура початку хх ст.
- •Література:
- •Розділ IV. Українська художня культура хх ст.
- •Тема 1. Образотворче мистецтво Урок 27. Український живопис та графіка хх ст.
- •Авангард в українському мистецтві початку хх ст.
- •2. М. Бойчук та його школа
- •Українська графіка початку хх ст.
- •Реалістичний напрям в українському живописі початку хх ст.
- •4. Соцреалізм в українському образотворчому мистецтві
- •Новітні художні процеси в Україні
- •Література:
- •Урок 28. Народне мистецтво та основні центри художніх промислів
- •1. Народні художні промисли
- •2. Основні центри художніх промислів
- •Література:
- •Тема. Музична культура Урок 29. Сучасна національна композиторська школа План
- •Хорова творчість хх ст. Та її видатні представники
- •Українські композитори-симфоністи хх ст.
- •Камерні жанри у творчості в.Косенка, в.Барвінського
- •Урок 30. Напрями популярної музики. Музичне виконавство та освіта. План
- •З історії розвитку європейської поп-музики та її стилів
- •Музичне виконавство та освіта України хх ст.
- •2. З історії розвитку поп-музики та її стилів
- •4. Музичне виконавство та освіта
- •Розділ 4. Українська художня культура хх ст.
- •Тема 3. Театральна культура Урок 31. Українська театральна культура хх ст.
- •Новаторські театральні експерименти Леся Курбаса
- •2. Мережа державних стаціонарних театрів 20-30-х рр. Хх ст.
- •3. Український театр доби соцреалізму
- •4. Сучасний український театр на зламі століть
- •Література:
- •Розділ 4. Українська художня культура хх ст.
- •Тема 4. Кіномистецтво Урок 32. Українське кіномистецтво хх ст.
- •Ігровий кінематограф. Світове значення творчості о. Довженка
- •Українське поетичне кіно та міська проза 60-х рр. Хх ст.
- •Література:
- •Розділ IV. Українська художня культура хх ст.
- •Тема 4. Кіномистецтво Урок 33. Українська анімація хх ст.
- •1. Роль фольклору у розвитку української анімації. Жанр анімаційної комедії
- •2. Творчість в. Дахна
- •3. Нова генерацію українських аніматорів
- •Література:
- •Розділ 4. Українська художня культура хх ст.
- •Тема 5. Художня культура української діаспори Урок 34. Художня культура української діаспори
- •Культурно-мистецьке життя української діаспори
- •2. Творчість о. Архипенка
- •3. Сакральне мистецтво української діаспори
- •Література:
2. М. Бойчук та його школа
Одним із наймасштабніших, найвагоміших явищ українського образотворчого мистецтва початку століття була творчість видатного українського художника Михайла Бойчука (1882-1939) та його послідовників. Це явище дістало назву «бойчукізм», хоча сам М. Бойчук і його учні називали себе «школою українських монументалістів». Творчі зусилля школи були спрямовані на пошуки сучасного стилю вітчизняного мистецтва, який би ґрунтувався на національних традиціях і водночас перебував на рівні новітніх досягнень світової культури.
Мистецькі погляди М. Бойчука формувались на зламі століть під впливом тогочасного стилю модерн, що захоплював і надихав творчу молодь усієї Європи. Він прагнув створити свою концепцію відродження усіх видів українського мистецтва починаючи з архітектури. Для цього, вважав художник, необхідно зібрати здібних чоловіків і працювати з ними, прикрашаючи церкви та інші громадські будівлі, виконувати фрески й мозаїки, вирізати на дереві та камені, ліпити з глини горщики і вази, малювати темперою образи. А дівчат залучати до вишивання, виготовлення мережив, килимів. Прагнення Бойчука перетворити все середовище мешкання свого народу пов’язане із загальноєвропейським рухом, спрямованим на пошуки великого стилю. Подібно до Г. Нарбута та інших українських митців, чиє становлення припало на кінець XIX-початок XX ст., він поєднував європейську культурну орієнтацію з відданістю завданням національно-культурного відродження. Його спроби створити національну школу живопису спирались на селянське походження, почуття національної ідентичності, глибокої поваги до традицій свого народу. Прагнучи впровадити в мистецтво нову емоційність, він особливо захоплювався спонтанністю та експресивністю наївних мистецьких форм. На відміну від тогочасних російських неопримітивістів, що орієнтувались переважно на міський лубок, інтерес Бойчука до народної творчості ґрунтувався на вивченні фольклору, а також київської і галицької іконографії. Використовуючи у своєму малярстві «примітивістські» засоби, Бойчук творить спокійний, лагідний, упорядкований світ.
У ті роки важливою проблемою розвитку художнього процесу в Україні був пошук сучасного національного стилю. Серед творчої інтелігенції вона розглядалась по-різному. Одні бачили її вирішення у зверненні до української теми в мистецтві – зображенні національного типажу, картин української природи, давньої архітектури, національної символіки, мотивів орнаменту. Інші – у створенні варіанта українського модерну. Бойчук вважав, що виявлення національної форми по-справжньому пов’язане не стільки з сюжетом, скільки з його композицією, колористичним звучанням. Проблему національного стилю він пов’язував з давньоруським мистецтвом, з православ’ям, що відіграло таку важливу роль у становленні культури візантійського кола. У візантизмі він вбачав і національні корені українського мистецтва, від них і відштовхувався. Поряд з уже відзначеним впливом українського фольклору та візантійських традицій художник чимало взяв із ґрунтовного вивчення ассирійського, єгипетського, греко-римського мистецтва. Однак Бойчука не цікавили пошуки новизни заради самої новизни, розрив з основними законами мистецтва, стрибки в майбутнє. Приглядаючись до експериментів інших, він обрав свій власний шлях. Його ідеалом стало монументальне мистецтво. Бойчук не лише пов’язав українське мистецтво з мистецькими ідеалами Західної Європи, з вимогами сучасності, а й відновив перервану лінію еволюції українського мистецтва.
Бойчук та його учні розписали Луцькі казарми, селянський санаторій Хаджи-Бей, що на березі Чорного моря, та Червоно-заводський театр у Харкові. Особливо цікавими були розписи Бойчука і найближчих його учнів у новозбудованому Червонозаводському театрі. У 1933-1934 роках були розписані його велике і мале фойє. Фрески М. Бойчука «Свято врожаю» та
В. Седляра «Індустріалізація» містилися на стінах великого фойє. І. Падалка виконав фреску «Відпочинок», О. Павленко – «Фізкультура і спорт». Ці менші фрески прикрасили мале фойє. Після арештів Бойчука, Седляра і Падалки фрески спочатку було закрито, а потім знищено.
Починаючи з 1929 року, так званого «року великого перелому», ставлення до бойчукістів у СРСР змінилось. Ярлики, які їм навішували, залежали від чергових завдань політичних кампаній. Бойчукістів звинувачували в «релігійності» їхнього мистецтва, в націоналізмі, формалізмі, «буржуазно-куркульській спрямованості» творчості. У 1936 році художника заарештували. 16 липня 1937 року М. Бойчука разом із групою його учнів було розстріляно. Формально митця реабілітували у 60-ті роки. Але лише в 1991 році у Львові вдалося організувати його першу за 70 років ретроспективну виставку і видати каталог.
Школа бойчукістів залишила глибокий слід не лише в монументальному мистецтві, пов’язаному із архітектурою, але й вплинула на декоративно-прикладне мистецтво і народні промисли. У кераміці в цьому напрямі працювала О. Павленко, в килимарств і – Г. Колос та І. Падалка. Високого мистецького рівня у графіці досягли О. Сахновська, С. Налепинська-Бойчук, О. Довгаль, В. Седляр, Т. Бойчук, М. Котляревська та ін. У станковому живописі бойчукісти досягли значних успіхів: у них чудова монументальна врівноважена композиція, вишукана ритмічність ліній, теплий і м’який колорит, щось дуже відчутне і специфічне — подібно до української народної пісні. Незважаючи на обставини, в яких працював М. Бойчук, його творчість та школа належать до визначних явищ світового мистецтва.
Серед перших випускників майстерні М. Бойчука була Оксана Павленко. З точки зору образної системи, формальних рішень та тематики, рання творчість О. Павленко являла собою яскравий приклад бойчукізму. У своїх творах цих років вона часто звертається до сільської тематики. Навіть у другій половині 20-х, коли основна маса художників намагалася створювати картини індустріальної або історико-революційної тематики, О. Павленко створювала композиції, присвячені життю села. На відміну від Т. Бойчука та І.Падалки, які зображали сільські жанрові сцени, оспівуючи патріархальність та спокій вікової традиції, О.Павленко відтворювала явища, що відбувалися безпосередньо на її очах. Павленко часто зверталася до жіночих образів («Дівчина з яблуками», «Голова жінки»). Цікавими документами тієї епохи виступають її твори, в яких зображені селянки. Це в першу чергу ті жінки, які під впливом соціально-політичних змін розпочали активне суспільне життя. Образ жінки нового часу художниця розкриває у творах присвячених 8 березню. На відміну від шаблонних жіночих типажів мистецтва соцреалізму, героїні О. Павленко характеризуються правдивістю типів, взятих безпосередньо з життя, і разом з тим високого ступеня узагальненості.
Сфера художніх інтересів Василя Седляра не обмежувалась одним лише монументальним живописом. Художник професійно займався станковим живописом та книжковою графікою, керамікою та різними видами декоративно-прикладного мистецтва. В його художньому спадку – портрети, тематичні картини, монументальні розписи, ілюстрації, фаянс та майоліка. Твори Седляра оригінальною мовою відтворюють життя України тих років, історичні події, свідком яких був сам автор, а також образи його сучасників. В живописній манері художника домінує піднесеність та шляхетність, що видає у ньому чудового графіка. Лаконізм та статичність надають його полотнам вишуканості та монументальності («В школі лікбезу», «Біля сельхозмашини», «Портрет Оксани Павленко»). Графічна спадщина
В. Седляра також стала класикою українського образотворчого мистецтва. Видатним досягненням митця є ілюстрації до харківського видання «Кобзаря» Т. Шевченка (1931). Цій графічній серії притаманні динамізм, лаконізм та оригінальність трактування класичної теми. В ілюстраціях відчувається досвід швидкого віртуозного малюнку, близького за манерою до традиціям народного декоративного розпису, зокрема кераміки. Синтезувавши народні традиції з досягненнями європейського експресіонізму, художник створив органічну оригінальну графічну серію. Серед цих робіт багато справжніх графічних шедеврів, які, на жаль, не увійшли у типографське видання. Ще за життя художника його твори експонувалися на багатьох виставках України та за кордоном – зокрема в Копенгагені, Варшаві, Філадельфії, Парижі, Стокгольмі, Лондоні, Берліні, Амстердамі.
Творчість Еммануіла Іосифовича Шехтмана є яскравим прикладом своєрідного ренесансу єврейського образотворчого мистецтва. Геніальність Бойчука як педагога полягала у тому, що його методи аналізу світової художньої спадщини допомогли його учню Шехтману синтезувати класичні та сучасні традиції живопису, створивши свій неповторний національний стиль, який, на жаль, не отримав подальшого розвитку у зв’язку з утвердженням в мистецтві естетичних принципів соцреалізму. Обравши техніку темперного живопису Шехтман хотів показати важливість тем, оскільки саме темперою виконувались монументальні епічні твори класичного живопису. Разом з тим, експресивно накладені мазки викликають асоціацію не лише з класикою, але і з манерою французьких імпресіоністів. У картинах Шехтмана характеристики персонажів дуже специфічні. На відміну від більшості бойчукістів, майстер не узагальнює портретні риси своїх героїв, а розробляє їх образи майже на рівні гротеску. Звичайно це порушує загальний монументальний лад, але разом з тим вносить оригінальний фольклорний мотив («Мати», «Погромлені», «Біженці»). У період ідеологічних дискусій, які розгорнулися в художньому середовищі України у зв’язку з нав’язуванням соцреалізму, творчість Шехтмана була оцінена різко негативно з боку офіційної критики.
Монументальне оформлення Всеукраїнського селянського санаторія в Одесі (1928) стало своєрідним творчим маніфестом майстерні Бойчука. Авторами проекту розписів були художники Мізін, Рокицький, Шехтман, Гвоздик – випускники майстерні Бойчука 1927 і 1928 років. Микола Рокицький виконав фрески «Заходи радвлади» та «Селянський санаторій». На прикладі останньої композиції можна бачити, як уміло втілив учень принципи свого вчителя. Фреска відтворює дві групи селян: одні прибули на лікування, інші повертаються додому. На дальньому плані художник розмістив будівлю санаторія. У компонуванні груп селян, які вписані в чіткі геоментичні форми, можна бачити вплив давнього іконопису та мистецтва Проторенесансу. Так, група людей на передньому плані закомпонована в силует куща, а будинок – у силует гори. Варто відзначити, що в трактуванні облич селян художник вже тоді починає виробляти свій типаж, який характеризується спрощеними рисами обличчя, наближаючись до пропорцій народного примітиву. Розпис «Заходи радвлади» розповідає про новий соціалістичний побут селян. Як і в попередній фресці, композицій складається з двох груп: селяни в хаті-читальні та колгоспники, що обговорюють з агрономом врожай пшениці. Художник повторює прийом, знайдений в попередньому сюжеті, розміщуючи групи людей в силуетах, окреслений предметами фону – в даному випадку, книжковими шафами. Групи селян знаходяться одна над одною, що підкреслює декоративність й врівноваженість композиції. Хоча на другому плані художник подає фігури в меншому масштабі, в цілому, картинний простір композиції сприймається площинно й умовно. Усі фрески бойчукістів в одеському санаторії були знищені.