Тема 2. Музична культура

Урок 4. Музична культура

1. Первісні музичні інструменти

Музичні інструменти – це інструменти, призначені для видобування музичних звуків, ритмічно організованих шумів у процесі сольного чи групового виконання музичних творів. Сьогодні існує багато їх різновидів, які можна розділити на наступні групи: струнні, щипкові, ударно-клавішні, духові, язичкові пневматичні, пневматичні, ударні, електричні. Їх далекі предки – примітивні музичні інструменти, виникли в доісторичні добу і були призначені переважно для створення шумового звучання. Про це свідчать результати численних археологічних розкопок, де були знайдені інструменти типу ідіофонів (самозвучні інструменти), мембрафонів, духових інструментів. Серед них переважають стукалки, черепки, барабани без мембран, брязкальця. Широке поширення мали літофони (далекі «родичі» сучасних гонгів, дзвонів) - кам’яні пластини, що підвішувались мотузками до дерев’яних перекладин, звук з них видобувався в результаті удару стукалок. До первісних музичних інструментів належали також скребки, що звучали в результаті тертя палички по зазубреному граю дерев’яної чи кістяної пластини, їх тріскучий звук міг мати ритмічні організацію.

У добу пізнього неоліту з’явились мембрафони – ударні музичні інструменти, в яких джерелом звука є перетинка (мембрана) зі шкіри. Ці інструменти забезпечували сигнальну та музично-ритмічну функцію. Мембрафони напинались на дерев’яну колоду, кам’яні чи керамічні ступи. Нащадками мембрафонів стали барабани, литаври.

Серед доісторичних інструментів виділялась група духових (кістяних, дерев’яних): свистки, роги. З часом їх виготовляли з металевих сплавів. Ймовірно ці інструменти стали пращурами амбушурних інструментів, звук яких формується при допомозі губ та язика виконавця (група мідних духових інструментів).

Первісні музичні інструменти стали важливим чинником розвитку первісних музично-танцювальних форм – основи первісних обрядів та ритуалів.

2. Музична культура східних слов’ян, античних міст Північного Причорномор’я

Музична культура дохристиянської доби – мало вивчене явище, оскільки її дослідження можливе лише на основі археологічних джерел та зразків обрядового музичного фольклору, що збереглись до наших днів.

Найдавніші стоянки первісної людини на території України налічують близько 40 тисяч і більше років. Вони трапляються на Житомирщині, Закарпатті, Харківщині, у Донбасі, Криму. Зокрема розкопки у Дубенському та Рівненському районах датують палеолітичні поселення 10 тис. до н.е. Усього на нашій території знайдено близько 100 поселень та могильників. На Україні особливо плідними стали археологічні дослідження в Чернігівській області. Тут в с. Мізин серед ужиткових та художніх предметів були знайдені первісні ударні, шумові музичні інструменти з кісток мамонта: лопатка, стегно, щелепа, шумовий браслет (на зразок кастаньєт). Ця знахідка підтверджує версію про існування танцювального мистецтва та співу в пізньому палеоліті. Серед музичних інструментів, знайдених на території України, можна назвати флейти з рогу північного оленя, кісток птахів. З часом музичні інструменти вдосконалюються: створюються металеві, мідні дзвіночки, брязкальця, бронзові бляхи. На коштовностях, посуді зустрічаються зображення музикантів. Так у скіфських похованнях знайдено золоту діадему із зображенням скіфа – арфіста, перстень із флейтистом. На березі річки Рось в с. Мартинівка (Черкаська область) був знайдений скарб, датований VI ст. Серед численних коштовних предметів - чотири срібні бляшки з фігурками танцюристів. Їх пози нагадують один з елементів українського гопака.

До найдавніших письмових згадок про музику східних слов’ян належить запис грецького історика Феофілакта Симокатта про те, що греки захопили в полон трьох слов’ян, які в якості послів йшли в Хазарію. Замість зброї вони тримали музичні інструменти, що нагадували грецькі кіфари. Цей факт засвідчує привілейований статус давньослов’янських музикантів: виконувати дипломатичну місію могли лише люди, яким князь чи вождь безмежно довіряв.

Найстаріші форми музичного мистецтва виникли на ґрунті ритмічних рухів, ритмічних ударів, колективних зойків, що супроводжували колективні відправи (пантоміми, хороводи, ігри, ворожіння, культово-релігійні дійства). Музика у поєднанні зі словом, дією виражала певні почуття. Поступово склалась певна фольклорна система, що відображала трудове, буденне та святкове життя людей. Так виникали обряди, що супроводжувались піснями, танцями, хороводами, грою на музичних інструментах, словесними елементами. На думку слов’ян це давало владу над силами природи, змушуючи їх служити людині. Такі пісні отримали назву обрядові. Наприклад, обряд поминання померлих, пов’язаний з культом предків, супроводжувався плачами та голосіннями; обряд поклоніння весні супроводжували хороводи та спів довкола прикрашеної берізки (або дівчини, прибраної березовими гілками).

У VI ст. до н.е. у Північному Причорномор’ї греки заснували свої міста (Ольвію, Херсонес та ін.), що стали потужними вогнищами античної культури. Зокрема музичне мистецтво було представлене військовою, ритуальною музикою, сольним музично-інструментальним музикуванням та ін. Археологічні знахідки, малюнки та скульптурні зображення дають уявлення про нечисленний інструментарій грецької музики. Кожний музичний інструмент строго відповідав своїй галузі й умовам використання і не міг підмінятись іншим. Так духові інструменти використовувались у військових, спортивних, культових дійствах. Широко використовувались флейта, сирінга, авлос. Струнні інструменти застосовувались, як сольні так і акомпануючі. Серед них найбільшою популярністю користувались ліра, кіфара. Серед ударних, що супроводжували танці, найбільш поширеними були сістри (брязкальця), кроталії (металеві тарілочки, що вдягались на пальці танцюристок, виконували роль звуко-ритмічного супроводу танцювальних рухів). Акустичні якості цих інструментів доводять, що давньогрецька музика була переважно тихою, камерною. Нотні тексти являли собою рядок грецьких чи фінікійських букв, що розміщувались над грецьким текстом.