2. Мистецтво кобзарів та лірників

Кобзарство та лірництво має давні традиції і сягає корінням в княжу добу. Попередника кобзарів та лірників вважаються києворуські бояни.

Кобза (бандура) – це музичний інструмент, який видовбується з деревини клену. Ззовні нагадує велику ложку з короткою ручкою, на якій знаходять кілки, що утримують струни. Кількість струн сягає від 3-5 до12 (ХVІІІ ст.) – 35 (ХІХ - ХХ ст.). Грають на кобзі сидячи, тримаючи інструмент паралельно чи перпендикулярно тулубу. Звук видобувається биттям пальців (верхня фаланга та ніготь).

Ліра – це струнний музичний інструмент зі струнами, розміщеними паралельно до поверхні резонансного корпусу. На Україні набула поширення ліра з прямокутним корпусом, де замість смичка використовується невелике колесо.

У XIX ст., коли почалося наукове дослідження фольклору, кобзаря-лірниками були виключно сліпі люди. Спів та гра були засобами існування. Вони ходили по селах, грали на весіллях, ярмарках тощо. Платили їм натурою (продуктами) та рідше грішми. Більшість кобзарів та лірників мали також власне господарство, хату, були одружені. У зимовий час здебільшого залишалися вдома, займалися ремеслами (сукали вірьовки, робили упряж). Кобзарі та лірники не були старцями. На їх мистецтво існував попит. Навколо кобзарів на вулиці чи на ярмарку збиралися юрби слухачів. Це викликало підозру до їхньої діяльності з боку властей, які забороняли ходити з бандурою. Протягом століть кобзарі були виразниками думок і настроїв народу, часто брали безпосередню участь у визвольних національних рухах та повстаннях. Свідченням цього є страта трьох кобзарів – Варченка, Сокового та Скряги – учасників Коліївщини, оспіваної Т. Шевченком у поемі «Гайдамаки». Серед кобзарів Запорізької Січі відомі Данило Бандурка, Грицько Кобзар. Григорій Любисток – кобзар ХVIIІ ст., що служив при дворі Єлизавети. Остап Вересай, Іван Кравченко-Крюковський поширювали кобзарське мистецтво у ХІХ ст. Єгор Мовчан, Павло Носач, Аврам Гребінь – кобзарі – творці XX ст.

Кобзарі та лірники – це мандрівні співці-рапсоди, вони мали свої територіальні організації і керувалися цеховим статутом. 40-50 об’єднувалося у «братії» (цехи) на чолі із «старшим» або панмайстром. Право ходити з бандурою мали тільки члени місцевої «братії». Хлопчиків, які народжувалися сліпими або осліпли з якоїсь причини, батьки, як правило, віддавали в науку до кобзаря або лірника. Термін навчання тривав до трьох років, після чого влаштовувалася «визвілка» (екзамен). Якщо учень екзамену не витримував (не діставав «визвілки»), він мусив залишитися в учнях на черговий термін. Діставши «визвілку», учень мав право на самостійний заробіток. Проте тільки через 10 років його оголошували «майстровим» (тобто, майстром) і він одержував право мати власних учнів.

На початку ХХ ст. в Україні діяло близько 3000 кобзарів та лірників (за свідченням П.Мартиновича). На початку 1939 р. їх залишилось лише 50 осіб. Причини – фізичний тиск (від заборони виступів до репресій та розстрілів), дискредитація українського кобзарства в очах української спільноти, примус до служіння більшовицькому режиму та ін.

Основна література

19. Історія української дожовтневої музики / Ред. О. Я. Шреєр-Ткаченко – К.: Муз. Україна, 1969.

20. Історія української музики в 6-ти томах. – К.: Наукова думка. 1989-2004. – Т.І.

21. Корній Л. Б. Історія української музики в 3 т. – К.: 1998.

22. Крусь О. П. Історія української музики від витоків до середини ХІХ ст. – Луцьк: Надстир’я, 1999.

23. Муха А. І. Композитори України та української діаспори: Довідник. – К.: Муз. Україна, 2004.

24. Ольховський А. Нарис історії української музики. – К.: Муз. Україна, 2003.

25. Шреєр-Ткаченко О. Я. Історія української музики. Ч.І. – К.: Муз. Україна, 1980.

26. Хрестоматія української дожовтневої музики: Ч.І. / Упор. О. Я. Шреєр-Ткаченко. – К.: Муз. Україна, 1974.

Додаткова література

1. Бурлака Ф. Н. Остап Вересай. Повість. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1959.

2. Дей О. Народнопісенні жанри. –К.: Муз. Україна, 1983.

3. Ємець В. Кобза та кобзарі. – Берлін, 1923 (репринтне перевидання).

4. Іваницький А. І. Українська народна музична творчість. – К.: Музична Україна, 1990.

5. Кирдан Б. П., Омельченко А. Ф. Народні співці – музиканти на Україні. – К.: Муз. Україна, 1980.

6. Лавров Ф. У. Кобзарі. – К.: Муз. Україна, 1980.

7. Лісецький С. Й. Українська музична література для 4 класу ДМШ. – К.: Музична Україна, 1980.

8. Черемський К. П. Повернення традицій. З історії нищення кобзарства. – Харків, 1999.

РОЗДІЛ II. ХУДОЖНЯ КУЛЬТУРА ХVІІ – ХVІІІ ст.