Тема 3. Театральна культура

Урок 6. Театральна культура

1. Античний театр Ольвії, Херсонесу, Боспору. Агони

За архаїчної доби люди не уявляли свого життя без різних обрядів, свят, видовищ. З античних часів дійшли до нас письмові свідчення про театри Ольвії, Херсонеса, Боспору. Збереглися також зображення масок, статуетки акторів. У Херсонесі було знайдено залишки античного театру, що розташуванням у просторі нагадує грецькі театральні споруди.

В античному театрі література, музика й танці були нероздільні: під час усіх вистав хор з інструментальним супроводом виконував роль коментатора події, що відбувалася на сцені. Лише згодом музика і танці стали входити до п’єс як інтермедії (вставні номери), а потім остаточно виокремилися.

Які твори ставилися у театрах Північного Причорномор’я, достеменно не відомо. Однак у трагедії славетного Еврипіда «Іфігенія в Тавриді» оповідається про події, що сталися на північних берегах Понту Евксинського.

У театрах відбувалися не лише вистави, а й концерти, а за римських часів — ігри-бої гладіаторів. Античні автори згадують, що у Боспорі виступав запрошений з Еллади відомий співак і кіфаред Арістонік.

Як і в самій Греції, у містах-колоніях під час різних видовищ, свят, спортивних ігор проводилися агони — художні змагання хорів, музикантів, танцюристів. Наприклад, збереглася згадка про змагання в танцях зі співом на майданах Херсонеса. Під час розкопок на території північнопричорноморських міст було знайдено амфори, якими нагороджували переможців у змаганнях із кулачного бою, бігу та гри на кіфарі.

2. Обрядовий пратеатр (стародавні народні танці, ігри, свята, ритуали)

У синкретичному обрядовому фольклорі слов’ян, у якому нерозривно поєдналися слово, музика, дія, пластика жестів і рухів, барви й простір, поступово зароджується мистецтво театру.

З незапам’ятних часів невід’ємною частиною календарних обрядів були не лише пісні і танці, а й насамперед магічні ритуальні дії. Так, згадуючи язичницькі обряди, літописці називали їх не інакше, як «бісівські ігрища».

І справді, театр як вид мистецтва має нерозривний зв’язок із грою. Обрядовий пратеатр — це передусім своєрідний цикл картин, дія яких розгортається немов би за попередньо розписаним сценарієм. Так, весняний обряд, що складався з ігор-хороводів — «Кривий танець», «Вербова дощечка», «Воротар», «Король», «Решето» тощо — розігрувався просто неба, неначе дія якоїсь вистави. В обрядах імітувалися певні трудові процеси: засівання зерна («Просо»), поливання рослин («Грушка») тощо. У дитячих піснях-іграх і забавах важливе місце посідають образи тварин, рухи й голоси яких імітуються.

У новорічному обряді «Водіння Кози» використовували спеціальний костюм — вивернутий догори хутром кожух, який зазвичай одягав хлопець, що виконував роль «Кози» (у деяких регіонах — «Ведмедя», «Кобили», «Вовка»). Завдяки колядкам і щедрівкам в обрядовому театрі почали використовувати маски. Зображуючи старого діда, колядники наклеювали вуса й бороди, перевтілюючись у певний образ, розфарбовували обличчя. Ще за багато років до Різдва Христового в окремих регіонах України, зокрема на Галичині, в обрядових іграх використовували ляльок з рухомими кінцівками.

У багатьох обрядах можна побачити прообрази реквізиту. Наприклад, на Масницю спалювали солом’яне опудало, навесні топили у річці уквітчане стрічками купальське гільце — марену, обжинковий сніп і новорічний солом’яний дідух були символами зібраного врожаю. Усі перелічені зовнішні ознаки театру — костюми, маски, грим, реквізит — виразно свідчать про зародки театрального мистецтва.

У родинні обряди впліталися й елементи акторської гри: діалоги, пантоміма і міміка, розподіл ролей між учасниками. Так, під час обряду весілля відбувалося справжнє театралізоване дійство, в якому всі учасники діяли відповідно до сюжету: «сватання — заручини — весілля». У весільних обрядових діях збереглися сліди язичницьких уявлень доби матріархату: умикання нареченої, втеча нареченої від переслідувачів. Пантеїстичні мотиви притаманні таким діям, як обсипання зерном, обливання водою, обмазування медом, звивання вінка, роз плетення коси тощо.

Простором для магічних обрядових дій давніх слов’ян були ліси, гаї, поля, гори, озера, річки, ставки, печери — тобто все дозвілля. У межах природних ландшафтів формувалися різні типи видовищного простору: на галявині — у вигляді кола (тип арени), у печерах — у вигляді півкола (тип сцени). На території прадавніх слов’янських городищ археологи виявили цікавий рельєф підлоги: для кращого споглядання ритуалу її робили з ухилом до центру — місця, де стояв ідол, для якого облаштовували спеціальний майданчик (підсипку).