2. Українська графіка початку хх ст.

Унаслідок наростання революційного руху, і особливо під час революції 1905-1907 роках, книжково-журнальне видавництво на Україні ожило, а водночас і книжкова графіка, в яку включалися свіжі сили як старших так і молодих митців. У Києві відкрилися художньо-ремісничі майстерні друкарської справи. Почали виходити журнали «Искусство и печатное дело», «Искусство в Южной России», видавалися нові журнали й газети, друкували статті з карикатурами (сатиричний журнал «Шершень», «Звон»). У часи найзапеклішої реакції, що панувала після придушення першої російської революції, журнальна й газетна графіка на деякий час завмирає майже зовсім. При пожвавленні книгодрукування на початку ХХ ст. в оздобленні та ілюструванні книг брали участь не лише самі графіки, а й видатні живописці та скульптори. Відомі живописці С. Васильківський і М. Самокиш працювали над оформленням та графічними аркушами великого альбому «З української старовини». Крім цього вони працювали над виданням альбомів українського народного орнаменту (наприклад українських народних вишивок). М. Самокиш виявив себе талановитим ілюстратором та майстром художнього оформлення книги. Він працював переважно в техніках рисунка пером та аквареллю та оздобив чимало книг українських та російських авторів. У Галичині Ю. Данькевич ілюстрував твори В. Гнатюка,

С. Руданського, І. Франка. А. Монастирський та О. Курилас багато працювали над оздобленням дитячих журналів, букварів та читанок.

О. Кульчицька виконала офортні ілюстрації до творів І. Стефаника та І. Франка. Художник та архітектор В. Кричевський знайшов своєрідне графічне вирішення книжкової обкладинки. Уміле застосування народного орнаменту, майстерна і вишукана композиція шрифтового заголовка обкладинки книги – характерні риси його графіки.

Високої майстерності в оформленні й ілюструванні книги досяг

Г. Нарбут. Відчуваючи архітектоніку книги як цілий організм, уміло поєднуючи рисунок з текстом, він створив неповторні взірці книжкового оформлення. Поєднання елементів народного мистецтва з рисами новітніх художніх шукань, рисунки шрифтів на базі модернізації кирилиці й шрифтів українського бароко дістали широке застосування у нарбутівському книжковому оформленні і унаслідувались його учнями («Абетка»).

Українській станковій графіці початку ХХ ст. притаманна розмаїтість пошуків. Виникнення нових видавництв, створення спеціальних літографічних майстерень, організація художніх товариств та навчальних мистецьких закладів дали змогу графікам працювати в різних графічних техніках — автолітографії, офорті, гравюрі на дереві та лінолеумі. Напрям пошуків майстрів української графіки визначався творчістю художників, що стояли на традиціях мистців минулого, західноєвропейської графіки. Надихала їх творчість Т. Шевченка. У свої творчості графіки розробляють теми життя народу, наснажуючись ідеями боротьби з національне визволення українського народу.

3. Реалістичний напрям в українському живописі початку хх ст.

Провідний напрямок західноукраїнського живопису початку ХХ ст. – реалізм. У творах окремих митців виявляються риси імпресіонізму та модерну. У Західній Україні центром художнього життя стає Львів.

Найбільш відомий представник західноукраїнського живопису початку ХХ ст. – Іван Труш – посідав провідне місце у художньому житті Львова. Створював портрети прогресивних діячів української культури (І. Франка,

Л. Українки), жанрові роботи, присвячені звичаям та побуту гуцульського селянства та глибокі за настроєм пейзажі. Краєвиди та побутові сцени митця, виконані в межах реалізму, передають подих реальної природи та безпосередність життя людини («Гагілки», «Трембітарі», «Гуцулка з дитиною», «Сосна»).

Видатний представник західноукраїнського живопису даного періоду – Олекса Новаківський, в творчості якого виявились риси модерну: яскравий колорит, прагнення до декоративних ефектів, площинність, символізм образів, динамічна гнучка пульсуюча лінія («У задумі», «Втрачені надії», «Коляда», «Довбуш»). Новаківський звертався переважно до народної та історичної теми.

Поряд з Тушем та Новаківським провідне місце в цей період належить творчості Олени Кульчицької. Творчість художниці відрізняє, яскравість, декоративністю, глибока народність у змісті та характері, гостра спостережливість, висока культура композиції. Живопис Кульчицької збагачений пленеризмом та впливом віденської сецесії («В свято», «Жнива»).

До історичної тематики звертається А. Монастирський, створюючи мужні та героїчні образи українських козаків («Запорожець»).