2. Театр корифеїв

Становлення українського театру пов’язано з іменами видатних представників культури, людей універсальних художніх здібностей і таланту.

Марко Кропивницький був одним із засновників аматорського драматичного гуртка у Бобринцях. Його перший твір – мелодрама «Дай серцю волю, заведе в неволю» (1863). У 1870 році переїхав до Одеси, де працював у професійних російських трупах. Саме тут формувалося його власне творче обличчя. У 1882 році організував першу українську професіональну трупу. У 1883 році об’єднався з трупою М. Старицького. співпрацював з М. Садовським,

М. Заньковецькою, П. Саксаганським, І. Карпенком-Карим.

М. Кропивницький був режисером, драматургом, актором, літератором, антрепренером. Як драматург, він написав 45 п’єс, дві з них російською мовою. Широким був акторський діапазон М. Кропивницького, від шекспірівського Отелло до «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка. Також він писав музику для вистав, водевілів («Пошилися в дурні», «По ревізії»), вокальних дуетів («Де бродиш, моя доля»), романсів («Соловейко), а також пісні («Ревуть, стогнуть гори, хвилі»).

М. Кропивницький, талановитий педагог, який створив власну школу режисури та акторської майстерності (його учні – Г. Затиркевич-Карпинська, Г. Борисоглібівська, І. Мар’яненко). Він став творцем романтично-побутового театру в Україні.

Михайло Старицький – видатний корифей українського театру. Походив з дворянської родини і виховувався в родині родичів матері – Лисенків, був одружений на сестрі М. Лисенка. Освіту здобув у Харківському та Київському університетах. Ще у 1859 році організував драматичний студентський гурток у Києві. У 1871 році організував «Товариство українських сценічних акторів», був душею театрального життя Києва другої половини ХІХ ст. М. Старицький – людина щедро обдарована, з широким колом інтересів. Починав як поет і перекладач. Перекладав казки

Х. Андерсена, твори О. Пушкіна, М. Лермонтова, А. Міцкевича, У. Шекспіра, Г. Гейне, Й. Гете, Ф. Шиллера, Дж. Байрона, В. Гюго. Був одним із засновників української школи перекладу. У 1883 році, як антрепренер, очолив театральну трупу М. Кропивницького. М. Старицький був і режисером і драматургом. Здійснив низку переробок драматичних і прозових творів. За твором М. Гоголя написав п’єсу «Різдвяна ніч», оперету «Сорочинський ярмарок», лібрето до опер «Тарас Бульба», «Утоплена». У результаті переробки п’єс польського автора Ю.Крашевського «Хата за селом», з’явилася п’єса «Циганка Аза». Твір І. Нечуя-Левицького «На кожум’яках» він перетворив на популярну комедію «За двома зайцями».

М. Старицький був автором історичних драм «Богдан Хмельницький», «Маруся Богуславка», «Оборона Буші», популярних водевілів «По модньому», «Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка», а також соціальних драм «Не судилось», «У темряві», «Талан», що відбивали соціальні зміни та економічні зрушення в українському селі та містах в добу індустріалізму.

Особлива роль у розвитку української культури, зокрема театрального мистецтва, належить родині Тобілевичів, з якої вийшли такі відомі корифеї, як І. Карпенко-Карий, М. Садовський, П. Саксаганський, М. Садовська-Барілотті.

Іван Карпенко-Карий (Тобілевич) був організатором театральних гуртків у Бобринцях і Єлисаветграді. Своє захоплення театром поєднував з канцелярською службою. У 1883 році за участь у нелегальному гуртку та допомогу родині Русових, (відомих діячів українського руху), І. Карпенко-Карий був висланий у Новочеркаськ, де виступав у групі М. Старицького, що була там на гастролях. У «новочеркаський період» він створив свої кращі драматичні твори «Бондарівна», «Наймичка», «Безталанна». І. Карпенко-Карий відомий як критик і публіцист. Найважливішим доробком українського драматурга були сатиричні комедії, що висвітлювали процеси соціального розшарування, урбанізації, соціальних конфліктів – «Розумний і дурень», «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяїн», «Суєта», «Житейське море». Він був непересічним актором, зіграв практично в усіх своїх 18 п’єсах й творах інших авторів. І. Карпенко-Карий – представник соціально-психологічного театру в Україні.

Микола Садовський (Тобілевич) – режисер, актор, письменник, перекладач, організатор театрального життя. З 1880-х років розпочав акторську діяльність у трупах М. Кропивницького, М. Старицького,

П. Саксаганського. У його репертуарі понад 50 драматичних і комедійних ролей. У 1890-1898 роках очолював «Товариство малоросійських акторів». У 1905-1906 роках був директором і режисером Руського народного театру товариства «Руська бесіда» у Львові. У 1906 році створив перший стаціонарний український театр Наддніпрянщини – у Полтаві, 1907 році – у Києві., де переважав український класичний репертуар. У 1920 році

М. Садовський виїхав з трупою до Галичини, у 1921-1923 роках – очолює Руський театр в Ужгороді. Згодом опинився на еміграції в Чехословаччині. У 1926 році реемігрував в Україну. Грав у театрах разом з П. Саксаганським. Акторський діапазон містив трагедійні, драматичні, комедійні ролі. Написав лібрето до опери М. Лисенка «Енеїда».

Відомий актор і режисер Панас Саксаганський (Тобілевич) починав свою театральну кар’єру в трупах Старицького, Кропивницького, Садовського. Протягом 1890-1898 років очолював власну групу «Товариство російсько-малоросійських артистів під керівництвом П.Саксаганського». У 1912 році разом з М. Заньковецькою зробив спробу створити Український художній театр у Києві. У 1918 році організував у Києві Народний театр. У 1936 році здобув звання народного артиста СРСР.