4. Постать Дмитра Бортнянського в українському музичному мистецтві другої половини хviіі ст. – початку хіх ст.

Дмитро Бортнянський (1751-1825) – яскравий представник класичного стилю. Як і великим віденським класикам Гайдну та Моцарту, його обдаруванню властивий дивовижний універсалізм. Він неперевершений майстер хорового жанру, творець блискучих оперних вистав, йому належать перші зразки вітчизняної клавірної сонати, інструментального ансамблю, симфонії. Бортнянський започаткував і традицію вітчизняної професійної романсової лірики: його «Збірка романсів та пісень» є першим взірцем цього жанру.

Народився у Глухові у сім’ї військового, який служив у гетьмана Кирила Розумовського. Мати – козачка, володіла будинком у Глухові. Дитинство майбутнього композитора було сповнене різноманітні музичними враженнями: хор, оркестр, балет (театр) К.Розумовського, хоровий спів у місцевій Миколаївській церкві та ін. Можливо, навчався у Глухівській музичній школі чи брав приватні уроки. Дмитро мав прекрасний голос, а тому в 1758 р. був відправлений до Петербурзької Придворної співацької капели, якою керував Марко Полторацький, який став його першим вчителем.

Другим учителем Дмитра був і видатний італійський педагог, композитор і клавесиніст Бальдассаре Галуппі, «батько італійської комічної опери», який також служив у той час при Петербурзькому дворі. Під його особистим проводом Дмитро продовжував удосконалювати своє мистецтво співу. Дмитро швидко досяг такого результату, що Б.Галуппі дозволив йому, 11-річному хлопчику, виступати публічно на театральній сцені.

У 1768 р., коли Б. Галуппі мав повертатися у рідну Венецію, він придбав своєму учневі подорож до Італії для завершення музичної освіти. Так Бортнянський прибув до Венеції, де існувало чотири консерваторії і музично-театральне мистецтво стояло на високому рівні. Одну з них очолював Б. Галуппі, у якого Дмитро близько двох років старанно студіював вокальну музику, як також займався теорією музики, гармонією і грою на клавесині. Чимало свого навчального матеріалу він черпав з багатої бібліотеки Собору св. Марка, де Б. Галуппі був органістом. Тут Д. Бортнянський часто слухав спів хору, де виконувалися поліфонічні твори у супроводі органу.

У 1775 р. з’явився перший церковний твір Д. Бортнянського «Аве Марія» (написаний в Неаполі). До італійського періоду творчості належать також три опери-серіа «Креонт», «Алкід», «Квінт Фабій», що були успішно поставлені; духовні твори на латинські та німецькі тексти, вокально-інструментальні ансамблі «Аве Марія», «Сальве Регіна», хорові композиції «Німецька обідня», «Російська вечерня». Можливо займався в Римській, Болонській, Неаполітанській академіях.

У 1779 р. після звіту Катерині ІІ про творчі досягнення, Бортнянський був відкликаний в Росію. Твори, подаровані імператриці, мали великий успіх, проте престижної посади придворного композитора Бортнянський не отримав. Він працює капельмейстером Придворної співацької капели і саме на 80-ті роки припадає розквіт його хорової творчості.

З 1783 р. він стає капельмейстер «малого двору». Для Павла І та гуртка аристократів «малого двору» створює опери «Свято сеньйора», «Син-суперник», «Сокіл». Для княжого подружжя пише інструментальні твори: сонати, квартети, концерти, симфонію, марш для духових інструментів; збірку романсів на французькі тексти

У 1796 р. після смерті Катерини ІІ отримує посаду директора Придворної співацької капели, реформує її діяльність, збільшує кількість співаків, займається їх набором на Україні, добивається покращення їх матеріального становища, зростання заробітку, вдосконалює рівень майстерності. Капела набула слави однієї з найкращих в Європі. Тут стали готувати регентів церковних хорів.

З 1816 р. Бортнянський офіційно призначений цензором духовної музики Росії. Зростає його слава. Композитора називають «Орфеєм ріки Нєви», йому присвячують оди. За царським указом в церквах дозволялось співати лише за друкованими нотами, а друкувати лише за дозволом Д. Бортнянського. Він редагує і видає свої 35 4-голосних концертів. До останнього періоду творчості композитора належать духовні хори, гімни, двоголосна літургія за Іоанном Златоустом, світські кантати на слова Державіна, Жуковського, аранжування старовинних церковних розспіви. Помер у 1825 році. Могила і пам’ятник на ній не збереглися.

Хорова творчість (бл. 45 хорових концертів та ін.) Бортнянського переконливо втілює естетику класицизму. Святковий, піднесений мажорно-світлий тонус музики, краса і одухотвореність музичних образів, ясність і простота виразових засобів, виправданість музичного розвитку, підпорядкована строгій логіці тонального мажоро-мінорного мислення, відточеність і завершеність форми, мудра стриманість та опосередкованість у втіленні емоцій - всі ці риси досконало відповідають вимогам класичного мистецтва. В індивідуальному стилі Бортнянського органічно поєдналися найновіші досягнення сучасної йому західноєвропейської музики та глибока самобутня національна традиція.

Таблиця. Музична культура XVII-XVIII ст.

Музична культура XVII-XVIII ст. Релігійна музична культура Народна пісенна культура Світська музична культура Зберігаються традиції знаменного розспіву. Продовжує розвиток епічна пісенність, представлена думами, історичними піснями; лірична пісенність. Продовжують розвиток традиції Київської Русі (пісенна творчість, інструментальна музика). Нові явища Поява нових жанрів духовної музики: Партесного концерту (ХVІІ ст.), духовного канту, хорового духовного концерту. Розвиток нового різновиду епічної творчості – балади; збагачення жанрів пісенної лірики. Поява світських музичних жанрів: канту, сольної пісні з інструментальним супроводом, інструментальної, театральної музики. Діяльність перших вітчизняних професійних композиторів: М.Дилецького, М.Березовського, А.Веделя, Д.Бортнянського

Основна література

37. Історія української дожовтневої музики /Ред. Шреєр-Ткаченко О.Я.- К.: Муз. Україна, 1969.

38. Історія української музики в 6-ти томах. – К.: Наукова думка, 1989-2004. – Т.ІІ.

39. Кияновська Л. О. Українська музична культура. – Тернопіль: СМТ Астон, 2000.

40. Корній Л. Б. Історія української музики в 3 т. – К.: 1998.

41. Крусь О. П. Історія української музики від витоків до середини ХІХ ст. – Луцьк: Надстир’я, 1999.

42. Муха А. І. Композитори України та української діаспори: Довідник. – К.: Муз. Україна, 2004.

43. Ольховський А. Нарис історії української музики. – К.: Муз. Україна, 2003.

44. Шреєр-Ткаченко О. Я. Історія української музики. Ч.І. – К.: Муз. Україна, 1980.

45. Хрестоматія української дожовтневої музики: Ч.І / Упор. О. Я. Шреєр-Ткаченко. – К.: Муз. Україна, 1974.

Додаткова література

Гусарчук Т. Тріумф і трагедія генія (про А. Веделя) // Культура і життя. – 1991.- 18 вересня.

1. Дашкієв М. О. Страчена пісня (про М. Березовського). – К.: Радянський письменник, 1985.

2. Іванов В. Ф. Велич творця (про М. Березовського) // Українська культура. – 1995. – №№ 9-10.

3. Іванов В. Ф. Дмитро Бортнянський. - К.: Муз.Україна, 1989.

4. Ковалев К. П. Бортнянский. – М.: Молодая гвардия, 1972.

5. Козицький П. О. Спів і музика в Київській академії за 300 років її існування. – К.: Муз. Україна, 1971.

6. Крижановська Т. І., Пелячик І. Ф. Духовна музика в загальноосвітній школі: історія, традиції, новації. – Рівне: ВАТ «Рівненська друкарня», 2004.

7. Кук В. Артем Ведель – геній і великий мученик // Культура і життя – 1998.- 14 жовтня.

8. Маценко П. С. Конспект історії української церковної музики. – Вінніпег, 1973.

9. Рыцарева М. Г. Композитор Березовский. –Л.: Музыка, 1983.

10. Рыцарева М. Г. Композитор Бортнянский. – Л.: Музыка, 1979.

11. Скребков С.С. Бортнянский – мастер русского хорового концерта // Избранные статьи. – М.: Музыка, 1980.

12. Українська музична література / Авторський колектив під кер. Л. В. Яросевич. – Тернопіль: «АСТОН», 2000.

13. Українське мистецтво у полікультурному просторі / Ред О. П. Рудницька. – К., 2000.

РОЗДІЛ 2. ХУДОЖНЯ КУЛЬТУРА ХVІІ — ХVІІІ ст.