2. Вертеп – національно самобутня форма народного лялькового театру

Із Різдвяною шкільною драмою, що має давнє коріння в українській обрядовості, тісно пов'язаний національний ляльковий театр вертеп. Час виникнення його ще й досі точно не з'ясовано, адже не розшукано текстів вертепних драм. Вертепом називалася печера, де народився Ісус Христос. Відомо, що студенти-мандрівники ходили під час Різдвяних свят із вертепом селами й хуторами, відвідували панські садиби й козацькі оселі, заробляючи собі на хліб. Вертепна дія розігрувалася у великій дерев'яній скрині, поділеній на два (інколи три) поверхи. У підлозі сцени обох ярусів прорізувалися щілини, крізь які один чи два актори водили ляльок, закріплених на дротах.

Така конструкція скрині не випадкова: вона відповідала особливостям сюжету, що розгортався за двома сюжетними лініями — релігійною і народною. На верхньому, "небесному", поверсі розігрувалася християнська драма-містерія про народження Христа Дівою Марією, співалися янгольські хори, канти, колядки. На нижньому, "земному", — стояв трон царя Ірода, діяли Смерть, Чорт та інші персонажі. У другій, інтермедійній дії розігрувалися комічні сценки та діалоги з українського життя, виконувалися народні пісні й танці, грали "троїсті музики". Наприкінці з'являвся головний герой — народний захисник, сміливий Запорожець. Цю ляльку робили вищою за всі інші й одягали в яскравий український костюм. Запорожець усіх перемагав і співав рішучу епічну пісню "Та не буде лучче, та не буде краще, як у нас та на Україні". Поляки танцювали краков'як, російський солдат, "москаль", — камаринську, українці Дід і Баба співали "Ой під вишнею, під черешнею" і танцювали запальний козачок. У такий спосіб музика емоційно підсилювала національну своєрідність образів.

Дотепні сцени із життя можновладців, панів та священиків часто містили сатиру, за що їхні автори переслідувалися урядовцями.

На Галичині, Буковині й Закарпатті набув популярності так званий живий вертеп, в якому замість ляльок грали люди-актори. Загалом вертепна драма стала улюбленим видовищем широких кіл народу, предтечею демократичного театру.

3. Зародки професійного театрального мистецтва

Початки драматичного театру зародилися в гетьманській столиці Глухові. Тут діяла акторська трупа гетьмана Лівобережної України Кирила Розумовського. Першою виставою в гетьманському палаці була комічна опера "Ізюмський ярмарок", поставлена французькою мовою (1751). На сцені ставилися комедії Мольєра в російських перекладах, а також опери, зокрема, італійських авторів. Отже, це була перша спроба створення придворного театру.

У м. Дубно на Волині наприкінці XVI-XVII ст. уперше було зведено великий міський театр, в якому виступала польська трупа. Аматорські театри існували в палацах українських, польських, російських магнатів, у Львівській греко-католицькій духовній семінарії.

Таким чином, український театр козацько-гетьманської доби, що синтезував поетичне слово, акторську гру, декоративний живопис, музику і танець, став яскравим утіленням стилю бароко. Українські діячі, зокрема вихованці Києво-Могилянської академії, сприяли поширенню вітчизняних мистецьких традицій за межами батьківщини.

Література

63. Андріяненко В. І. Історія і теорія української і зарубіжної культури: Навч. посіб. – Луганськ, 2007.

64. Теорія та історія світової і вітчизняної культури. Курс лекцій. К.: Либідь, 1993.

65. Історія української культури/Ред. I.Крип'якевича. — К., 2002

66. Антонович Д. Український театр. Прага, 1923.виданням 1937 р.)

67. Історія української культури. Том 2. К., 2001

68. Історія української культури / За ред. П. П. Толочка. — К., 2002.

69. Крип’якевич І. П. Історія України. — Л., 1990.

70. Культура українського народу / За ред. В. М. Русанівського. — К., 1995.

71. Семчишин М. Тисяча років української культури. — К., 1993.

72. Українська культура: Навч. посібник / За ред. С. О. Черепанової. — Л., 1994

Таблиця-узагальнення до ІІ розділу

«ХУДОЖНЯ КУЛЬТУРА ХVІІ-ХVІІІ СТ.»

Історичні передумови
Утворення козацько-гетьманської держави, боротьба козацтва за національну незалежність проти релігійних і соціальних утисків					Вплив православної церкви на Лівобережжі й католицької культури на західно українських землях
Ознаки провідного стилю – бароко
драматична напруженість і експресивність художнього світосприймання; тяжіння митців до різких контрастів, риторичності складної метафоричності			- посилення ролі держави й церкви в розвитку мистецтва, - поєднання релігійних і світських мотивів, образів				динамізм, мінливість, поліфонічність, ускладненість художніх форм; пишність, барвистість вираження ідей і образів, багатство декору
Мистецькі домінанти
Архітектура і скульптура			Живопис і графіка				Музика		Театр
Кам’яні храми: східна школа (ансамбль Печерської лаври й Андріївська церква в Києві, Троїцький собор у Густині, Преображенський собор в Ізюмі) і західна школа (собор Св. Юра у Львові, Почаївська лавра). Світські споруди: будинок Я.Лизогуба в Чернігові, Маріїнський палац і фонтан «Самсон» у Києві. Різьблені іконостаси: Богородчанський із монастиря Манявський Скит, з Преображенської церкви у Великих Сорочинцах.			Монументальні розписи в храмах. Ікони (зокрема «Покрови»). Парсуна (портрети Г.Гамалії, Д.Єфремова та ін.). Народна картина («Козак Мамай»). Гравюри, зокрема по металу (мідьорит).				Основні жанри: дума («Про Байду» та ін.) та історична пісня («Ой, на горi та женцi жнуть» та ін.); кант і пісня-романс; хоровий концерт. Музичні цехи, ”троїсті музики”		Вертеп, шкільна драма, зокрема інтермедії
Провідні митці
Архітектор	Скульптори	Іконописці		Гравери		Композитори		Драматурги
С. Ковнір, І. Григорович-Барський, Б.Меретин, Г.Гофман	Й.Пінзель, Я. Пфістер	І. Руткевич, І. Кондзелевич.		О. і Л. Тарасевичи, Г.Левицький, І.Щирський		Г.Сковорода, М.Березовський, А.Ведель, Д.Бортнянський		Ф.Прокопович, Я Гавватович